Народний комісаріат внутрішніх справ
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Народний Комісаріат Внутрішніх Справ (НКВС); (рос. Народный Коммисариат Внутренних Дел (НКВД)) — одне з виконавчо-адміністративних відомств (міністерств) уряду СРСР союзно-республіканського підпорядкування. Створений 7.11.1917; 19.03.1946 перейменовано на Міністерство внутрішніх справ (МВС).
Одноймений комісаріат з 1919 року існував в УСРР (у першому більшовицькому уряді в Україні був Народний Секретаріат внутрішніх справ, очолювала Є. Бош) як республіканський орган, хоч фактично підпорядковувався НКВС РСФРР (згодом — СРСР). Після утворення СРСР у 1924 р. НКВС УРСР діяв як республіканський орган, здійснюючи суто адміністративні функції. У 1934 р. НКВС УРСР був підпорядкований безпосередньо Москві — новостворенному НКВС СРСР.
Зміст |
[ред.] Завдання
Функції НКВС того часу навіть за формальними ознаками значно перевищував функції сучасного міністерства внутрішніх справ у структурі державної влади більшості країн світу, зокрема України. НКВС відав:
- справами внутрішньої і місцевої адміністрації
- охороною громадського порядку
- обліком місця проживання громадян
- реєстрацією актів громадського стану
- протипожежною охороною
- карним розшуком
- веденням держархівів
- державною безпекою та охороною
- зовнішньою (закордонною) розвідкою
- контррозвідкою
- наглядом за офіцерським складом армії
- таборами примусової праці (ГУЛАГ) і в'язницями
- виконанням судових вироків
- мав власні віська НКВС (бувш. ЧОН), що мали власну авіацію, артилерію і танки
Займався зокрема боротьбою з національними та політичними рухами, зокрема тими, які проповідували ідеї національної незалежності і закликали до повалення радянської влади. Для досягнення цілей часто використовувались жорстокі методи (незаконні ув'язнення, допити з порушенням закону, тортури), які відповідали режиму радянської влади і комуністичним політичним ідеям того часу і були пов'язані з порушенням прав людини та масовими репресіями.
[ред.] Історія
- Грудень 1917-22 - Справами державної безпеки та репресіями проти противників більшовицького режиму займається Всеросійська черезвичайна комісія, ВЧК (рос. Всероссийская чрезвичайная комиссия, ВЧК),
- 1922-24 - Державне політичне управління, ДПУ (рос. Государственное политическое управление, ГПУ),
- 1924-34 - Об'єднане державне політичне управління, ОДПУ (рос. Объедененное государственно - политическое управление, ОГПУ).
- 1934 - утворено союзно-республіканський НКВС з включенням до нього ОДПУ.
- 1941, 1943 - з НКВС виділено органи державної безпеки (політична поліція) в окремий (теж союзно-республіканський) Народний комісаріат державної безпеки (НКДБ).
[ред.] Наркоми НКВС
- Липень 1934 - вересень 1936 - Генріх Ягода
- Вересень 1936 - грудень 1938 - Микола Єжов
- Грудень 1938 - червень 1953 - Лаврентій Берія.
[ред.] Суспільно-політичний терор
НКВС СРСР став головним органом масового політичного терору. В липні 1934 були сформовані основні адміністративні підрозділи НКВС - державної безпеки (рос. - ГУГБ), виправних трудових таборів (рос. ГУЛАГ), прикордонних і внутрішніх військ (ГУПВО), робітничо-селянської міліції та пожежної служби (ГУПО).
Ім'я НКВС асоціюєтсья з суспільно-політичними репресіями, ліквідацією людей, військовими злочинами, жорстокістю та нелюдськістю до радянських та іноземних громадян.
Мільйони так званих "ворогів держави" (ворог народу), членів їх родин, включаючи дітей (рос. ЧС, члени сімей ворога народу; згідно наказу НКВС № 00486 мали бути автоматично респресовані) було заслано до концентраційних (потім перейменованих на виправничо-трудові) таборів ГУЛАГу чи страчено НКВС.
НКВС беспосередньо причетний до наступних злочинів:
- Штучні голодомори в Україні, Кубані та інших частинах Радянського Союзу.
- Голодомор 1932-33 років зараз класифікується як радянсько-більшовицький геноцид проти українського народу (загибло до 7 млн. людей).
- Винищення національних установ та рухів в окупованих державах
- Національнi кола України постраждали внаслідок вигаданої справи "Спілки Визволення України" (Сергій Єфремов, Володимир Чехівський та iн.), богатьох деячів було таємно страчено: (Євген Коновалець у 1938 р., також можливо, Симон Петлюра у 1926 р., Михайло Грушевський у 1934 р.).
- Терору зазнали також заборонені у 1920-30-х рр. Українська Автокефальна Православна Церква та у 1940-х рр. Українська греко-католицька церква. Масові репресії поряд iз військовими діями було впроваджено проти загонів Українська Повстанська Армія, їхніх родин та прибічників, які боролись за незалежність України у 1942-53 рр.
- Після окупації Латвії, Литві та Естонії у 1939 р. відбулась масова депортація громадян до Сибіру. З Естонії було вивезено близько 60 тисяч осіб, Латвії та Литви - приблизно по 35 тисяч. З осені 1939 р. до літа 1941 р. за політичними мотивами, як правило, без суду і слідства було репресовано 10% населення Західної України, приєднаної до УРСР. Крім того, після 1944 р. у східні райони СРСР було депортовано більше 203 тис. членів і прибічників ОУН — УПА та їх родин.
- Аналогічні репресійні дії (арешти, депортації, страти) було вчинено на всіх теренах радянського впливу у країнах Центральної та Східної Європи (наприклад, розстріл 30-40 тис. польских військовополонених у Катині та інших містах у 1939 р., винищення лідерів та членів антифашистського супротиву Армії Крайової).
- Суспільний терор, зміст якого полягав в ув'язненні до концентраційних таборів ГУЛАГу понад 10 млн. людей по богатьом вигаданим звинуваченням (у шпигунстві, диверсіях, шкідництві, куркульстві, буржуазному націоналізмі) та їх страті (приклади - "Шахтинське діло", "Змова лікарів" та iн.). На відміну від німецьких таборів, у ГУЛАГу не ставилось за мету фізичне знищення окремої нації, але чисельність постраждалих та умови утримання були досить схожими.
- Більшість людей було засуджено трійками НКВС, які були особливим явищем злочинного радянського суду. Докази не мали будь-якої ваги, достатньо було анонімного доносу для арешту.
- Сотні масових захоронень, знайдених пізніше по всьому СРСР та за його кордонами (Іспанія часів громадянської війни у 1930-х рр.), були результатами таких операцій. Документальнi докази свідчать про "плановість системи" масових розстрілів. Такі "плани" показували кількість жертв ("ворогів народу") у прив'язці до певних регіонів країни.
- Жорстокі репресії та часто смертна кара застосовувались до переміщених для примусової праці до Німеччини осіб (понад 5 млн. людей), військовополонених та білоемігрантів - негромадян СРСР.
- Політичний терор, тобто процеси, репресії та страта політичних супротивників Йосипа Сталіна (наприклад, Лев Троцький, Лев Бухарін, Григорій Каменев), їх беспосередніх та вигаданих прибічників.
- Примусова депортація народів внаслідок вигаданих обвинувачень у масовому колабораціонізму з німецькими загарбниками у 1941-1945 рр. (кримські татари, чеченці, поволжські німці та iн.), через що їх чисельність зменшувалась майже удвічі впродовж кількох років. За деякими даними, Сталін відмовився від депортації усіх українців до Сибіру лише через велику чисельність народу.
- Співробитництво з органами інших тоталітарних держав. Наприкінці 1930-х і початку 1940-х рр. НКВС передав Гестапо сотні німецьких та австрійських комуністів, що було частиною злочинних домовленностей про розподіл сфер впливу фашистської Німеччини та СРСР згідно пакту Молотова-Ріббентропа.
