Маркус Міллер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Маркус Міллер (анг.Marcus Miller), повне ім`я Віліам Генрі Маркус Міллер Молодший (анг.William Henry Marcus Miller Jr.), (нар. 14 червня 1959 р.) - американський джазовий композитор, продюсер та мульті-інструменталіст, більш знаний, як бас-гітарист. Впродовж своєї карьєри Міллер працював із трубачем Майлсом Девісом (анг.Miles Davis), піаністом Гербі Генкоком (анг.Herbie Hancock), співаком Лютером Вандроссом (анг.Luther Vandross), із саксафоністами Девідом Санборном (анг.David Sanborn), Гровером Вашингтоном Молодшим (анг.Grover Washington Jr.),в той самий час успішно підтримуючи сольну кар`єру. Також він співпрацював з Жан-Мішель Жарром при роботі над альбом Zoolook в 1984 році. Міллер навчався класичноії школи гри на кларнеті, також грає на клавішних інструментах, саксофоні та гітарі.

Marcus Miller at Stockholm Jazz Fest 2009

Життя та кар`єра[ред.ред. код]

Юні роки[ред.ред. код]

Міллер народився у Брукліні (анг.Brooklyn), у місті Нью Йорку (анг.New York), США, у 1959 р., та виріс у музичній сім`ї. Його Батько, Віліам Міллер (анг.William Miller) грав на органі у церкві та був директором хору, а двоюрідний брат Маркуса, Вінтон Келлі (анг.Wynton Kelly), був джазовим піаністом . Вже у 13 років Маркус вправно грав на кларнеті, піаніно, бас гітарі, та сам складав пісні. Два роки по тому він регулярно працював у Нью Йорку, зрештою граючи на басу та складаючи музику для джазового флейтиста Боббі Хамфрі (анг.Bobbi Humphrey) та клавішника Лонні Лістон Сміта. Міллер незабаром став найзатребуваним сесійним музикантом, прикрасивши своєю грою більш як 500 альбомів різних музикантів. У цьому великому списку, можна знайти альбоми таких зірок, як Майкл Джексон (анг.Michael Jackson), Гербі Генкок, Мерая Кері (анг.Mariah Carey), Роберта Флек (анг.Roberta Flack), Вейн Шортер (анг.Wayne Shorter), МакКой Тайнер (анг.McCoy Tyner), Френк Сінатра (анг.Frank Sinatra), Доктор Джон (анг.Dr. John), Арета Франклін (анг.Aretha Franklin), Елтон Джон (анг.Elton John), Гровер Вашингтон Молодший, Дональд Фейджен (анг.Donald Fagen), Білл Візерс (анг.Bill Withers), Чака Кан (анг.Chaka Khan), еЛ еЛ Кул Джей (анг.LL Cool J), Лала Хезевей (анг.Lalah Hathaway), Мешелл Ндежеочелло (анг.Meshell Ndegeocello), Флавіо Сала (анг.Flavio Sala) та ін.

Професійна Карьєра[ред.ред. код]

Miller at the Paradiso in Amsterdam, 2007

Міллер витратив близько 15-ти років, граючи як сайдмен або сесійний музикант, та спостерігаючи за найкращими музикантами та гуртами. На протязі чього часу він також робив багато робіт із аранжування та виступав у ролі продюсера. Він був членом музичного гурту американського вечірнього шоу Saturday Night Live у 1978-1979-х роках. Він виграв нагороду "Найбільш Цінній Виконавець" (анг."Most Valuable Player") (що надається Національною Академією Мистецтва та Науки Звукозапису США (анг.NARAS), щоб визнавати студійних музикантів) три роки поспіль, та був згодом нагороджений статусом "заслужений виконавець". У дев`яності Міллер розпочав робити свої власні записи, ствоирвши гурт, з яким почав гастролювати.

Професіоналізм гри Міллера на його основному музичному інструменті, бас-гітарі, дуже добре визнаний. І не лише завдяки вкладу Міллера у техніку гри, що постійно розвивається та зветься "слеп" (анг.slap), (а саме його техніці гри великим пальцем "thumb"), але й завдяки його техніці гри на безладовій бас-гітарі, що, в свою чергу, стало натхненням для багатьох інших. Він став піонером безладового басу у музичних стилях, де він раніше ніколи не використовувався. Вплив декотрих бас-гітаристів попереднього покоління, таких як Леррі Грехем (анг.Larry Graham), Стенлі Кларк (анг.Stanley Clarke) та Джако Пасторіус (анг.Jaco Pastorius), можна почути у грі Міллера. У ранні роки його кар`єри, Міллера обвинувачивали в тому, що він просто імітував гру Пасторіуса, проте згодом Маркус більш повно інтегрував методологію Пасторіуса у власний звук. Поміж 1988-м та 1990-м роками він з`явився у першому сезоні та потім знов, і вже до кінця, як музичний директор та як штатний бас-гітарист гурту Sunday Night Band, музичного шоу Sunday Night на каналі NBC.[1]

Як композитор, Міллер написав "Tutu" для Майлса Девіса, річ, що визначила стиль Девіса у пізні 80-ті, та стала титульним треком для альбома Девіса, для якого Міллер написав усі пісні, за дворма лише вийнятками, один з яких був написаний у співавторстві із Девісом. Він також написав "Chicago Song"для Девіда Санборната, та був співавтором пісень Лютера Вандросса "'Til My Baby Comes Home", "It's Over Now", "For You to Love", та "Power of Love". Міллер також написав річ "Da Butt", що грала у фільмі Спайка Лі (анг.Spike Lee) School Daze.

Зараз Міллер має свій гурт. У 1997-му він грав на басу та басовому кларнеті у гурту, що звався Legends, за участю Еріка Клептона (анг.Eric Clapton) (гітара та вокал), Джо Семпла (анг.Joe Sample) (піанано), Девіда Санборна (альт саксофон) та Стівена Гедда (анг.Steve Gadd) (барабани). Гурт виступав у великому турі (загалом 11 виступів) на головних джазових фестивалях Європи.

В Україні виступав двічі, обидва рази у Києві, 28 липня 2008 року та 2 листопада 2013 року.

Нагороди Греммі[ред.ред. код]

Міллер вигравав численні нагороди Греммі (анг.Grammy Awards) як продюсер Майлса Девіса, Лютера Вандроса, Девіда Санборна, Боба Джеймса (анг.Bob James), Чаки Кан та Вейна Шортера. Він виграв Нагороду Гремі за Найкращу Р-н-Б Пісню у 1992-му, за пісню Лютера Вандроса "Power of Love", та у 2001-му його четвертий сольний інструментальний альбом M2 зайняв перше місце у номінації Найкращий Джазовий Альбом.

Музика До Фільмів[ред.ред. код]

На додаток до його записів та виступів, Міллер улаштував паралельну карьєру, як композитор художніх фільмів (див. список нижче). Він написав численні саундтреки до фільмів за участю Едді Мерфі (анг.Eddie Murphy), еЛ еЛ Кул Джея, Кріса Рока (анг.Chris Rock), Мет`ю Пері (анг.Matthew Perry), Самюела еЛ Джексона (анг.Samuel L. Jackson) та інших. Він написав музику для фільма Кріса Рокса у стилі сіт-ком (анг.sit-com), Everybody Hates Chris.[2]

ЮНЕСКО[ред.ред. код]

У 2012 Маркус був визначений ЮНЕСКО, як "Артист Миру" (анг."Artist for Peace"), підтримуючи та просуваючи проект ЮНЕСКО "Невільничий Шлях " (анг."Slave Route Project").

Інструменти та обладнання[ред.ред. код]

Він грає на бас-гітарі Фендер Джаз Бас (анг.Fender Jazz Bass) 1977-го року, із активною електронікою,що була змодельована Роджером Садовскі (анг.Roger Sadowsky) та використовує попередній підсилювач фірми Bartolini.[Джерело?] Фірма Фендер виробляє іменну модель бас-гітари, що зветься Marcus Miller signature Fender Jazz Bass, у виконанні з чотирма струнами (виробляється у Мексиці), та у виконанні із п`ятьма струнами (виробляється у США).[3] Також фірма Доктор Стрінгс (анг.DR Strings) виробляє серію іменних струн Маркуса Міллера із нержавіючої сталі, відому, як "Fat Beams," різноманітних розмірів.[Джерело?]

Дискографія[ред.ред. код]

Міллер має величезну дискографію та постійно гастролює по всьому світу. Нижче зазначена лише невелика частка його робіт.

Як Лідер[ред.ред. код]

Як сесійний музикант[ред.ред. код]

Із Жан-Мішель Жарром

Із Luther Vandross

  • 1981: "Never Too Much (album)"
  • 1983: "Busy Body"
  • 1985: "The Night I Fell in Love (album)"
  • 1985: "'Til My Baby Comes Home"
  • 1985: "It's Over Now"
  • 1986: "I Really Didn't Mean It"
  • 1986: "Give Me the Reason"
  • 1987: "Stop to Love"
  • 1987: "See Me"
  • 1988: "Luther in Love – Megamix"
  • 1988: "Any Love"
  • 1988: "She Won't Talk to Me"
  • 1989: "The Best of Love"
  • 1989: "Come Back"
  • 1991: "The Rush"
  • 1991: "Power of Love / Love Power" (Uno Clio & Colin and Carl Remix)
  • 1991: "Power of Love / Love Power"
  • 1991: "Power of Love"
  • 1993: "Never Let Me Go"
  • 1993: "Heaven Knows"
  • 1995: "This Is Christmas"
  • 1995: "Power of Love / Love Power" (The Frankie Knuckles Mixes)
  • 1996: "Your Secret Love"
  • 1996: "I Can Make It Better"
  • 1998: "I Know"
  • 2001: "Luther Vandross"
  • 2003: "Dance with My Father"
  • 2007: "Love, Luther"

Із Grover Washington Jr (1980-1984)

  • 1980: Winelight
  • 1981: Come Morning
  • 1982: The Best Is Yet to Come
  • 1984: Inside Moves

Із David Sanborn (1975–2000)

Із Miles Davis (1980–1990)

Із Dizzy Gillespie

Із The Jamaica Boys (1986–1990)

Музика до фільмів[ред.ред. код]

Також дивіться[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Sunday Night episodes No. 104 (1988), No. 121 (1989)
  2. See also interview on ABC Radio National Music Show with Andrew Ford Nov 2010
  3. «Jazz Bass® - Bass Guitars - Fender® Bass Guitars». Процитовано 2013-12-18. 

Зовнішні посилання[ред.ред. код]