Діззі Гіллеспі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук

Ді́ззі Гілле́спі, справжнє ім'я Джон Біркс Гіллеспі (John Birks ‘Dizzy’ Gillespie, 21 жовтня 1917, Чіроу, шт. Південна Кароліна — 6 січня 1993, Інглвуд, шт. Нью-Джерсі) — американський джазовий трубач, співак, керівник ансамблей та оркестрів і композитор.

У дитинстві грав на багатьох інструментах, але в 12 років зупинив свій вибір на трубі. Вивчав теорію музики в Лорінбурзькому інституті (Північна Кароліна), в 1935 приїхав у Філадельфію, грав з різними складами й через півтора року замінив в оркестрі Тедді Хілла свого кумира — Рея Елдріджа. В 1938 з'явився в Нью-Йорку, дуже швидко зарекомендував себе професійним виконавцем і написав перші аранжування для оркестрів Вуди Германа, Джиммі Дорсі й Ерла Хайнза. В 1939-41 грав у биг-бенді Кеба Келлауея, в 1943 провів два місяці в оркестрі Дюка Еллінгтона, співробітничав також з Еллою Фіцджеральд, Бенні Картером, Коулменом Хокінсом, Чарлі Барнетом, Лакі Мілліндером. З 1942 регулярно приходив на джем-сейшнз в Minton's Playhouse, весь наступний рік постійно грав з різними складами на 52-й вулиці, де його партнерами були Чарлі Крісчіен, Телоніус Монк, Кенні Кларк, Оскар Петтіфорд і насамперед — Чарлі Паркер. В 1944 разом з Паркером, з яким познайомився в 1940 році в Канзас-Сіті, працював у бенді Біллі Екстайна (був також музичним керівником оркестру).

Разом зі своїми партнерами вперто стверджував новий стиль джазу — «бібоп», не пов'язаний з танцювальною музикою, заснований на віртуозних імпровізаціях солістів і нерідко на досить складні (по того часу), кутастих темах. Багато з них були записані в 1945 році квінтетом Паркера-Гіллеспі (у багатьох випадках авторство приписується обом). У тому ж році зібрав перший в історії джазу биг-бенд у стилі «бібоп». У композиціях й аранжуваннях упор був зроблений не на звучання інструментальних груп, а на гру імпровізаторів, таких, як Мілт Джексон, Рей Браун, Джеймс Муді, Сесіл Пейн, Джей Джей Джонсон, Юзеф Латіф (пізніше приєдналися Джон Колтрейн, Джиммі Хіт, Пол Гонзалес). До того ж Гіллеспі додав у ритм-групу декількох ударників (найвідомішим став Чано Позо), щоб підкреслити афро-американське коріння джазу. В 1946-48 оркестр кілька разів гастролював у Європі й 29 вересня 1947 виступив у Карнегі-холі з великою концертною програмою, у якій уперше пролунали «Токата для труби з оркестром» Джона Льюїса, «Good Bait» Теда Дамерона й сюїта Джорджа Рассела «Cubana Be, Cubana Bop».

Після 1950 Гіллеспі виступав із квінтетом, регулярно записував платівки (з 1951 у нього своя фірма грамзапису), в 1953 співробітничав з антрепризою Нормана Гренца "Jazz At The Philharmonic". Його партнерами найчастіше ставали Дон Байес, Ел Хейг, Лео Райт, Джуніор Манс, Лало Шифрин, Стен Леві, Ліс Спан й інші. В 1955-59 знову керував бендом, з яким їздив від імені Держдепартаменту на гастролі в Азію, Африку й на Близький Схід.

Діззі Гілеспі на фестивалі Nambassa, 1981 р.

В 1962-68 зібрав новий оркестр - Reunion Big Band, а в 1981 - Dream Band. Паралельно постійно грав у малих групах, виступав на багатьох фестивалях, три рази представляв джаз у Білому домі. В 70-і роки входив у різні зоряні склади, у наступному десятилітті виступав з ансамблем, у який входили трубачі Артуро Сандоваль і Клаудіо Родіті, саксофоніст Пакіто Д'ривера, ударник Аірто Морейра, вокалістка Флора Пурім. Співробітничав з молодими колегами, яких по праву вважав своїми учнями - із Джоном Феддісом, Артуро Сандовалем або Вінтоном Марсалісом. Найвідоміші композиції Гіллеспі - Night In Tunisia, Manteca, Con Alma, Bebop, Salt Peanuts, Dizzy Atmosphere, Groovin' High, Woody'n You, Blue N'Boogie.


Ще в 1961 році журнал Down Beat вибрав Гіллеспі в символічний "Пантеон слави". Наприкінці 70-х став почесним доктором декількох університетів. За своїм значенням він уважається другою людиною в джазі після Луї Армстронга. Протягом багатьох десятиліть він був недосяжний як джазовий віртуоз і зумів вплинути на багатьох музикантів наступних поколінь (не тільки трубачів). Гіллеспі вдалося завоювати визнання широких мас як шоумену, він був одним з майстрів скета, тобто вокально-складового співу (сам термін "бібоп" уважається його вигадкою й відбувся від скета), законодавцем нової сценічної моди (екстравагантні костюми й головні убори прийшли на зміну фракам, типовим для епохи свінгу), дотепним конферансьє й часто шокував громадськість своїми витівками. В 1953 році його трубу випадково пом'яли, і в нього виникла ідея виготовити спеціальний інструмент, після чого розтруб його труби завжди був спрямований нагору під кутом в 45°. В 1969 оголосив себе незалежним кандидатом на виборах президента США.

[ред.] Записи

  1. Shaw Nuff (1945-46)
  2. One Bass Hit (1946)
  3. Dizzy Gillespie. Vol.1-2 (1952)
  4. Dizzy Gillespie In Paris (1953)
  5. The Dizzy Gillespie-Stan Getz Sextet. Vol.1-2 (1954)
  6. Roy And Diz. Vol.1-2 (1955)
  7. Groovin’ High (1955)
  8. Dizzy At Home And Abroad (1957)
  9. Dizzy Gillespie At Newport (1958)
  10. Dizzy Gillespie And Count Basie At Newport (1958)
  11. Diz ‘N’ Bird In Concert (1959)
  12. Have Trumpet, Will Excite (1959)
  13. Gillespiana: The Carnegie Hall Concert (1960)
  14. Trumpet Giants (1962, с Майлзом Дэвисом и Фэтсом Наварро)
  15. Dizzy Gillespie And The Double Six Of Paris (1964)
  16. A Night In Tunisia (1966)
  17. Reunion Big Band (1968)
  18. Dizzy Gillespie's Big Four (1974)
  19. Afro-Cuban Jazz Mood (1975)
  20. New Faces (1984)
  21. Dizzy's Diamonds: The Best Of The Verve Years. 1950-64 (1993)
  22. «Оскар Пітерсон і Діззі Гіллеспі» (1978)
  23. «Діззі Гіллеспі» (1988)
  24. «Вокалісти бібопа» (1991)

[ред.] Посилання

Commons
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою:

Энциклопедический справочник «Джаз. ХХ век»](рос.)

Особисті інструменти