Діззі Гіллеспі
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ді́ззі Гілле́спі, справжнє ім'я Джон Біркс Гіллеспі (John Birks ‘Dizzy’ Gillespie, 21 жовтня 1917, Чіроу, шт. Південна Кароліна — 6 січня 1993, Інглвуд, шт. Нью-Джерсі) — американський джазовий трубач, співак, керівник ансамблей та оркестрів і композитор.
У дитинстві грав на багатьох інструментах, але в 12 років зупинив свій вибір на трубі. Вивчав теорію музики в Лорінбурзькому інституті (Північна Кароліна), в 1935 приїхав у Філадельфію, грав з різними складами й через півтора року замінив в оркестрі Тедді Хілла свого кумира — Рея Елдріджа. В 1938 з'явився в Нью-Йорку, дуже швидко зарекомендував себе професійним виконавцем і написав перші аранжування для оркестрів Вуди Германа, Джиммі Дорсі й Ерла Хайнза. В 1939-41 грав у биг-бенді Кеба Келлауея, в 1943 провів два місяці в оркестрі Дюка Еллінгтона, співробітничав також з Еллою Фіцджеральд, Бенні Картером, Коулменом Хокінсом, Чарлі Барнетом, Лакі Мілліндером. З 1942 регулярно приходив на джем-сейшнз в Minton's Playhouse, весь наступний рік постійно грав з різними складами на 52-й вулиці, де його партнерами були Чарлі Крісчіен, Телоніус Монк, Кенні Кларк, Оскар Петтіфорд і насамперед — Чарлі Паркер. В 1944 разом з Паркером, з яким познайомився в 1940 році в Канзас-Сіті, працював у бенді Біллі Екстайна (був також музичним керівником оркестру).
Разом зі своїми партнерами вперто стверджував новий стиль джазу — «бібоп», не пов'язаний з танцювальною музикою, заснований на віртуозних імпровізаціях солістів і нерідко на досить складні (по того часу), кутастих темах. Багато з них були записані в 1945 році квінтетом Паркера-Гіллеспі (у багатьох випадках авторство приписується обом). У тому ж році зібрав перший в історії джазу биг-бенд у стилі «бібоп». У композиціях й аранжуваннях упор був зроблений не на звучання інструментальних груп, а на гру імпровізаторів, таких, як Мілт Джексон, Рей Браун, Джеймс Муді, Сесіл Пейн, Джей Джей Джонсон, Юзеф Латіф (пізніше приєдналися Джон Колтрейн, Джиммі Хіт, Пол Гонзалес). До того ж Гіллеспі додав у ритм-групу декількох ударників (найвідомішим став Чано Позо), щоб підкреслити афро-американське коріння джазу. В 1946-48 оркестр кілька разів гастролював у Європі й 29 вересня 1947 виступив у Карнегі-холі з великою концертною програмою, у якій уперше пролунали «Токата для труби з оркестром» Джона Льюїса, «Good Bait» Теда Дамерона й сюїта Джорджа Рассела «Cubana Be, Cubana Bop».
Після 1950 Гіллеспі виступав із квінтетом, регулярно записував платівки (з 1951 у нього своя фірма грамзапису), в 1953 співробітничав з антрепризою Нормана Гренца "Jazz At The Philharmonic". Його партнерами найчастіше ставали Дон Байес, Ел Хейг, Лео Райт, Джуніор Манс, Лало Шифрин, Стен Леві, Ліс Спан й інші. В 1955-59 знову керував бендом, з яким їздив від імені Держдепартаменту на гастролі в Азію, Африку й на Близький Схід.
В 1962-68 зібрав новий оркестр - Reunion Big Band, а в 1981 - Dream Band. Паралельно постійно грав у малих групах, виступав на багатьох фестивалях, три рази представляв джаз у Білому домі. В 70-і роки входив у різні зоряні склади, у наступному десятилітті виступав з ансамблем, у який входили трубачі Артуро Сандоваль і Клаудіо Родіті, саксофоніст Пакіто Д'ривера, ударник Аірто Морейра, вокалістка Флора Пурім. Співробітничав з молодими колегами, яких по праву вважав своїми учнями - із Джоном Феддісом, Артуро Сандовалем або Вінтоном Марсалісом. Найвідоміші композиції Гіллеспі - Night In Tunisia, Manteca, Con Alma, Bebop, Salt Peanuts, Dizzy Atmosphere, Groovin' High, Woody'n You, Blue N'Boogie.
Ще в 1961 році журнал Down Beat вибрав Гіллеспі в символічний "Пантеон слави". Наприкінці 70-х став почесним доктором декількох університетів. За своїм значенням він уважається другою людиною в джазі після Луї Армстронга. Протягом багатьох десятиліть він був недосяжний як джазовий віртуоз і зумів вплинути на багатьох музикантів наступних поколінь (не тільки трубачів). Гіллеспі вдалося завоювати визнання широких мас як шоумену, він був одним з майстрів скета, тобто вокально-складового співу (сам термін "бібоп" уважається його вигадкою й відбувся від скета), законодавцем нової сценічної моди (екстравагантні костюми й головні убори прийшли на зміну фракам, типовим для епохи свінгу), дотепним конферансьє й часто шокував громадськість своїми витівками. В 1953 році його трубу випадково пом'яли, і в нього виникла ідея виготовити спеціальний інструмент, після чого розтруб його труби завжди був спрямований нагору під кутом в 45°. В 1969 оголосив себе незалежним кандидатом на виборах президента США.
[ред.] Записи
- Shaw Nuff (1945-46)
- One Bass Hit (1946)
- Dizzy Gillespie. Vol.1-2 (1952)
- Dizzy Gillespie In Paris (1953)
- The Dizzy Gillespie-Stan Getz Sextet. Vol.1-2 (1954)
- Roy And Diz. Vol.1-2 (1955)
- Groovin’ High (1955)
- Dizzy At Home And Abroad (1957)
- Dizzy Gillespie At Newport (1958)
- Dizzy Gillespie And Count Basie At Newport (1958)
- Diz ‘N’ Bird In Concert (1959)
- Have Trumpet, Will Excite (1959)
- Gillespiana: The Carnegie Hall Concert (1960)
- Trumpet Giants (1962, с Майлзом Дэвисом и Фэтсом Наварро)
- Dizzy Gillespie And The Double Six Of Paris (1964)
- A Night In Tunisia (1966)
- Reunion Big Band (1968)
- Dizzy Gillespie's Big Four (1974)
- Afro-Cuban Jazz Mood (1975)
- New Faces (1984)
- Dizzy's Diamonds: The Best Of The Verve Years. 1950-64 (1993)
- «Оскар Пітерсон і Діззі Гіллеспі» (1978)
- «Діззі Гіллеспі» (1988)
- «Вокалісти бібопа» (1991)
[ред.] Посилання
- Серце джазу - Діззі Гілеспі(англ.)
- Dizzy Gillespie's "The Cult of Bebop"(англ.)
- [http://slovari.yandex.ru/dict/jazz_xx/article/JAZZ/jazz-188.htm
Энциклопедический справочник «Джаз. ХХ век»](рос.)
- Портал Джаза(рос.)
