Меншина (соціологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Менши́на (в соціології) — соціальна група, яка не утворює політичної більшості відносно загальної кількості членів даного суспільства. Соціологічна меншість не обов'язково є чисельною меншістю — до неї може належати будь яка група, яка зазнає утисків у порівнянні із домінуючою групою в сенсі соціального статусу, освіти, роботи, статку та політичної сили. Для уникнення непорозумінь, деякі автори використовують назву «підпорядкована група» та «домінуюча група» замість «меншість», «більшість».

У соціоекономіці, термін «меншість», як правило, позначає соціально підпорядковану етнічну групу (з точки зору мови, національності, віросповідання, та\або культури). До інших меншин належать люди з фізичними вадами, «економічні меншини» (наприклад, безробітні), «вікові меншини» (молдші або старші типового робочого віку), та сексуальні меншини (Сексуальна орієнтація або гендерна ідентичність яких відрізняється від соціологічної норми).

Термін «меншість» часто зустрічається під час дискусій на теми громадянських прав та колективних прав, які стали популярними в 20-му столітті. Члени меншин часто зазнають утисків в суспільстві, в якому вони живуть. Причиною цієї дискримінації може бути визнання приналежності індивида до меншості, не залежно від його особистих досягнень. Вона також може виникати непрямо, через наявність соціальних структур які не однаково доступні всім. Активісти, які борються проти низки проблем, можуть використовувати мову прав меншин, включаючи права студентів, права споживачів та права тварин. В останні роки, деякі члени соціальних груп, які традиційно вважаються домінючиим, робили спроби представити себе в якості пригноблюваної меншості, наприклад, білі, гетеросексуальні чоловіки із середнього класу.

Дослідження послідновно показують залежність між негативним ставленням або упередженним ставленням до меншин та соціальним консерватизмом (і навпаки, позитивне ставлення та соціальним прогресивізмом). В історії, меншини, включаючи євреїв в нацистській Німеччині та Афро-Американці в добу Джима Кроу, як правило отримували допомогу від прогресивістів, та пригноблювались консерваторами.

Соціологія меншин[ред.ред. код]

Соціолог Луі Вірт дав таке визначення меншини: «група людей, яких, через їхні фізичні або культурні властивості, усамітнено від решти суспільства в якому вони живуть для упередженого та нерівного ставлення, і які, через це, вважають себе об'єктами колективної дискримінації.» Це визначення включає як об'єктивні, так і суб'єктивні критерії: належність до меншини об'єктивно приписується суспільством, виходячи із фізичних характеристик, або особливостей поведінки індивида; він, також, суб'єктивно застосовується членами меншини, які можуть використовувати свій статус в якості основи для групової ідентичності або соціальної солідарності. В будь якому випадку, статус приналежності до меншини категоріальний за своєю природою: індивид, який проявляє фізичні властивості, або особливості в поведінці характерні для деякої меншини, буде вважатись належним цій групі, і буде суб'єктом такого ж відношення, як і решта членів групи.

Расові або етнічні меншини[ред.ред. код]

Будь яке велике суспільство має етнічні меншини. Це можуть бути іммігранти, тубільці, або кочові народи. В деяких місцях, підпорядковані етнічні групи можуть становити чисельну більшість, наприклад чорношкірі в Південній Африці за апартеіду. Міжнародинй карний кодекс може захищати права расових або етнічних меншин в декілька способів. Ключовим питанням є право на самовизначення.

Гендерні та сексуальні меншини[ред.ред. код]

В той час як кількість чоловіків та жінок в більшості суспільств приблизно рівні, статус жінок в якості підпорядкованої групи призвів до того, що в деяких суспільствах жінкі можуть вважатись меншинами. Надодаток, різні люди з альтернативною сексуальною орієнтацією можуть розглядатись як меншина або сексуальні меншини, такі як інтерсексуали, транссексуали та гендерні нонконформісти — особливо коли ці феномени сприймаються притаманними ідентифікованої групи.

Вікові меншини[ред.ред. код]

Люди похилого віку, будучи традиційно впливовими або, навіть (за геронтократії) домінучими в минулому, в сучасному суспільстві, як правило, відіграють другорядну роль економічно «неактивних» груп. Дітей також можна вважати меншиною в цьому розумінні, і утиски, які зазнають як люди похилого віку, так і молодь, називаються агеізмом.

Меншини людей з вадами здоров'я[ред.ред. код]

Американський Рух за права людей з вадами здоров'я зробив великий внесок в ставлення до інвалідів як меншини, або коаліції меншин, які зазнають утисків від суспільства, а не просто людей, які опинились в несприятливих умовах через певні ушкодження. Захисники прав інвалідів роблять наголос на фізичних або психологічних відмінностях, а не на неповноцінності — наприклад, деякі люди з аутизмом наводять доводи на користь визнання нейро-різноманітності, так як і противники расизму переконують у визнанні етнічної різноманітності. Спільнота глухих часто вважається мовною та культурною меншістю, а не групою інвалідів, і багато глухих не визнають в себе вад здоров'я. Натомість, вони пригноблюються технологіями і соціальними установами, які створювались для обслуговування домінуючих груп.

Визнання меншин урядами та в законах[ред.ред. код]

В політиці деяких країн, меншина це етнічна група, яка визнається законами країни, і яка має певні права, які в решти груп відсутні. Носії визнаного законами мови меншини, зокрема, можуть мати право отримувати освіту, або звертатись до урядових установ своєю рідною мовою. До країн, які мають спеціальні умови для меншин, належать Україна, Китай, Німеччина, Індія, Росія, США та Великобританія (в які підтримується концепція британської титульної нації).

Різні меншини часто утримують різне ставлення до себе. Деякі групи занадто малі, або їх важко відрізнити у порівнянні із більшістю, через що вони вимушені ідентифікувати себе як частина однієї нації, або зараховувати себе до більшості, або ідентифікують себе як окрема нація, але ігноруються більшістю через великі витрати або якісь інші аспекти в наданні привілеїв. Наприклад, член особливо малої етнічної групи може бути примушений вказувати «Інша» в бланці з різними походженнями, та, як наслідок, отримати менше привілеїв у порівнянні із визнаною групою.

Багато сучасних урядів віддають перевагу вважати, що вони керують людьми, які належать до однієї національності, а не до різних в залежності від етнічного походження. В США, в бланці перепису населення ставиться запитання стосовно раси та етнічного походження, організовуючи населення в різні під-групи, але в залежності від расового походження, а не від національності. В Іспанії не визнаються етнічні групи, хоча, існують офіційно визнані мови меншин.

Питання визначення меншин, та встановлення привілеїв, які вони можуть отримати через свій статус, є спірним. Дехто вважає що меншини мають право на визнання та отримання додаткових прав, в той час як інші вважають, що меншини не повинні вимагати додаткових прав, так як це призводить до дисримінації і може завадити можливості меншини інтегруватись в більше суспільство — можливо, аж того, щоб меншина пішла шляхом сепаратизму або надрасовості. В Канаді, дехто вважає, що неспроможність домінуючої англомовної більшості асимілювати етнічно французських канадців дала поштовх до Квебекського сепаратизму.

Визнання прав меншин[ред.ред. код]

Одним із особливо спірних питань є визнання прав меншин, яке може призводити до позитивної дискримінації: ідея полягає в тому, що меншини отримають права, яких бракує в більшості. Наприклад, коли член меншини отримує переваги при вступі до вищого навчального закладу проти так само освіченого абітурієнта, який не має статусу члена меншини, для заповнення квоти студентів із меншин. Критики таких заходів часто називають їх зворотною дискримінацією і переконують, що вони призводять до нових помилок замість старих, та підсилюють відчуття провини більшості перед меншиною. Прибічники таких заходів ствреджують, що кінцевий результат — різноманітність серед студентів, поліцейських, або іншої групи — виправдовує засоби. Інші ж, вважають, що позитивна дискримінація має потенціал підсилювати гомофобію та міжрасові напруження, стверджуючи, що підвищення відсотків самогубств, депресій, та скоєння жорстоких злочинів серед молодих білошкірих британців, особливо чоловіків, частково викликано обмеженими перспективами через дискримінацію в працевлаштуванні білошкірих гетеросексуалів (на перевагу жінок, не-білошкірих, та гомосексуалів) роботодавцями, які побоюються санкцій уряду. Дехто вважає, що позитивна дискримінація організаціями, які надають кошти для проектів спільнот, стала мотивуючим фактором в деяких бунтах.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела інфомрації[ред.ред. код]