Херасков Михайло Матвійович
Михайло Матвійович Херасков | ||||
---|---|---|---|---|
Михаил Матвеевич Херасков | ||||
Портрет роботи К. Гекке, 1800-ті роки | ||||
Народився |
25 жовтня (5 листопада) 1733 Переяслав, Київська губернія | |||
Помер |
27 вересня (9 жовтня) 1807 (73 роки) | |||
Поховання | Старий Донський цвинтар | |||
Громадянство | Російська імперія | |||
Діяльність | поет, письменник, драматург | |||
Alma mater | Перший кадетський корпус (Санкт-Петербург) | |||
Заклад | Імператорський Московський університетd | |||
Мова творів | російська | |||
Роки активності | 1751—1807 | |||
Напрямок | класицизм | |||
Жанр | епопея, драма, роман, лірика | |||
Членство | Леопольдина | |||
Батько | Matvey Kheraskovd | |||
Мати | Anna Drutskaya-Sokolinskayad | |||
У шлюбі з | Єлизавета Херасковаd[1] | |||
Нагороди | ||||
| ||||
Херасков Михайло Матвійович у Вікісховищі |
Миха́йло Матві́йович Хераско́в (25 жовтня (5 листопада) 1733, Переяслав — 27 вересня (9 жовтня) 1807, Москва) — російський поет, письменник і драматург епохи Просвітництва. За батьковою лінією походив із волоського боярського роду Хереску. Найбільшу славу здобув завдяки написанню величезної за обсягом епічної поеми «Россіяда[ru]» (1771—1779). Діяч російського масонства, співвласник підмосковної садиби Очаково[ru]. Із 1756 року перебував на службі в Московському університеті[ru], його директор (1763—1770) і куратор (1778—1802). Засновник Московського університетського пансіону[ru]. Член Вільного російського зібрання[ru], засновник перших московських театрів. Видавець літературно-просвітницьких журналів «Корисне звеселяння» (1760—1762) і «Вільні часи» (1763), наприкінці життя співпрацював із журналом «Вісник Європи[ru]». Член[ru] Академії Російської з часу її заснування (1783), кавалер ордену Святого Володимира II ступеня (1786). Завершив кар'єру в чині дійсного таємного радника (1802), 1799 року був нагороджений орденом Святої Анни I ступеня.
В історії російської літератури залишився як останній представник класицизму XVIII століття, в творчості якого намітився поворот до сентименталізму. Паралельно з великими епічними поемами («Чесмеська битва», «Володимир Відроджений», «Бахаріана»), він створював дидактичні романи («Нума, або Процвітаючий Рим Процветающий Рим», «Кадм і Гармонія», «Полідор, син Кадма та Гармонії»). Пік визнання громадськістю Хераскова припав на 1790-ті роки, тоді ж почалось видання його «Витворів» у 12 частинах (1796—1803), однак вже в 1820-х роках почалась критична переоцінка його творчих здобутків. Традиція російської епопеї, закладена Херасковим, помітно вплинула на літературу аж до початку 1840-х років, відтак його забули, його твори рідко та нерегулярно перевидавали в «навчально-хрестоматійному порядку». Єдине в XX столітті більш-менш показне перевидання його поетичних і драматургічних текстів побачило світ 1961 року у великій серії «Бібліотеки поета».
Біографічні дані[ред. | ред. код]
Був директором Московського університету (1763—1770), його попечителем (1778—1802).
Був видавцем журналів «Полезное увеселение» (1760—1762), «Сводобные часы» (17630, «Утренний свет» (1777—1780, разом із М. Новиковим).
Творчість[ред. | ред. код]
Друкуватися почав 1775. Писав поеми, трагедії, комедії, «слізні драми», повчальні повісті та байки, оди.
Епічна поема Хераскова «Россіяда» (1779), в якій оспівано покорення Казанського царства Іваном Грозним, була зразком класицистичного стилю. Рус. прозаїк і драматург, найбільший представник рос. класицизму.
Однією з ранніх утопій в літературі став роман Хераскова «Нума, або Процвітаючий Рим» (1768), де історич. Рим виступає лише як псевдонім острова Утопія, в образі ідеального правителя — обраного народом мудрого хлібороба Нуми Помпілія — даються недвозначні рекомендації російській імператриці (обмежені рамками освіченого абсолютизму, але тим не менш розумні навіть за сьогоднішніми мірками): справжня слава правителя «не завжди зброєю набувається; звитяжні лаври часто кровію вірних синів вітчизни оплачені бувають; торжествуючі вигуки переможців не рідко криком вдів і сиріт проводжають». Моральні сентенції Херасков продовжив у повістях — «Кадм і Гармонія Древнє оповідь» (1786) і «Полідор, син Кадма і Гармонії» (1794), в яких, однак, посилюються песимістичні настрої у зв'язку з крахом надій ліберального дворянства на «освіченість» Катерини II.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Херасков, Михаил Матвеевич // Русский биографический словарь / под ред. А. А. Половцов — СПб: 1901. — Т. 21. — С. 309–318.
Література[ред. | ред. код]
- Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1968. — Т. 3 : Плюс — Ь. — 856 с. — С. 678.
- Сулима М. М. Херасков Михайло Матвійович // Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 12. — К., 1985. — С. 126.
- Херасков М. Избранные произведения. — Ленинград, 1961.
- http://www.fantastika3000.ru/authors/h/heraskov.m/heraskov.htm
Посилання[ред. | ред. код]
- Херасков Михайло Матвійович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 600-601.
|
- Народились 5 листопада
- Народились 1733
- Уродженці Київської губернії
- Померли 9 жовтня
- Померли 1807
- Померли в Москві
- Поховані на Донському кладовищі
- Випускники першого кадетського корпусу
- Члени Леопольдини
- Кавалери ордена святого Володимира 2 ступеня
- Кавалери ордена Святої Анни 1 ступеня
- Російськомовні письменники
- Російські прозаїки
- Російські драматурги
- Письменники-фантасти Росії
- Письменники-утопісти
- Уродженці Переяслава
- Поховані на Старому Донському цвинтарі
- Масони Росії