Сентименталізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Худ. В. Л. Боровиковський, Дашенька та Лізонька
Алегоричний портрет Генріка Любомирського дитиною, 1789 р., Берлін

Сентименталі́зм (фр. sentimentalisme, від фр. sentiment — почуття) — мистецький напрям в європейській літературі другої пол. 18 ст. Назва виникла від «Сентиментальної подорожі» Лоренса Стерна.

Короткий опис[ред.ред. код]

Виник як реакція проти просвітницького раціоналізму і літературних традицій класицизму. Письменники-сентименталісти надавали перевагу людським почуттям, захоплювалися природою і виводили, як героїв, простих людей. Початки сентименталізму пов'язані з творчістю англійських письменників першої половини 18 ст. С. Річардсона, Д. Томпсона, Т. Ґрея й ін. Сентименталізм вплинув на виникнення нових жанрів прози, а також на посилення уваги до елегії, ідилії, байки в поезії.

В українській літературі деякі впливи й елементи сентименталізму наявні в п'єсах І. Котляревського («Наталка Полтавка»), в байках Є. Гребінки і зокрема в сентименталізмі своїми сюжетами й мотивами повістях й оповіданнях Г. Квітки-Основ'яненка (зокрема, «Маруся»). Наявність сентименталізму і впливів російського сентименталізму у творчості І. Котляревського заперечували І. Стешенко, С. Єфремов, Г. Житецький та ін., не виключаючи багатьох виявів сентименталізму у психологічному розумінні (чутливості) у творчості українських письменників 19 і 20 ст. Причетність до сентименталізму Г. Квітки-Основ'яненка, зокрема наявність сентиментальних книжних і народно-поетичних впливів у таких його творах, як «Маруся», «Щира любов», «Сердешна Оксана», стверджували М. Зеров, А. Шамрай, О. Дорошкевич. Д. Чижевський заперечує взагалі потребу вирізняти сентименталізм як окремий напрям в українські літературі.

Впливи й елементи сентименталізму помітні й у розвитку мелодрами в українській драматургії 19 і подекуди також 20 ст., наприклад, у мелодрамах І. Гушалевича («Підгірний», 1869), С. Воробкевича («Гнат Приблуда», 1875, «Убога Марта», 1878), Л. Манька («Нещасне кохання»), О. Суходольського («Помста або загублена доля») та в ін., інколи дуже примітизованих п'єсах цього жанру. Мелодраматизм зустрічається і в деяких творах і постановках М. Старицького й М. Кропивницького.

Основна риса: у творах сентименталістів зображується внутрішній духовний світ людини з розкриттям його почуттів (смуток, радість, гнів..тощо) з метою викликати належну реакцію.

Сентименталізм мав також вплив на сучасні йому живопис та гравюру і співіснував з класицизмом, ампіром та раннім романтизмом. Він практично не відбився в архітектурі, де панівні позиції посів класицизм і пізніше — ампір.

Романтизм запозичив у сентименталізму зацікавленість до внутрішнього світу пересічної особи, відтінків почуттів, їх зміни, поглибивши індивідуалізм і бунтівне протистояння особи з суспільством. Сентименталізм був консервативною і охоронною реакцією митців на бурхливі політичні події зламу 18-19 століть з трагічними наслідками французької революції 1789-1793 рр., її терором та наполеонівськими авантюрами та війнами у Європі. Акцент був зроблений на особистому чи родинному житті особи, що відмовлялась від активної участі в суспільних подіях.

Головні представники в живописі[ред.ред. код]

Вибрані твори в живопису[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  • Renate Krüger: Das Zeitalter der Empfindsamkeit. Koehler & Amelang, Leipzig 1972(німецьк.)
  • Nikolaus Wegmann: Diskurse der Empfindsamkeit. Zur Geschichte eines Gefühls in der Literatur des 18. Jahrhunderts. Metzler, Stuttgart 1988, ISBN 3-476-00637-9 (німецьк.)
  • Gerhard Sauder: Theorie der Empfindsamkeit und des Sturm und Drang. Reclam, Ditzingen 2003, ISBN 3-15-017643-3 (німецьк.)
  • E. Schmidt, «Richardson, Rousseau und Goethe» (Иена, 1875).
  • Gasmeyer, «Richardson's Pamela, ihre Quellen und ihr Einfluss auf die englische Litteratur» (Лпц., 1891).
  • P. Stapfer, «Laurence Sterne, sa personne et ses ouvrages» (П., 18 82).
  • Joseph Texte, «Jean-Jacques Rousseau et les origines du cosmopolitisme littéraire» (П., 1895).
  • L. Petit de Juleville, «Histoire de la langue et de la littérature française» (т. VI, вып. 48, 51, 54).
  • H. Котляревский, «Мировая скорбь в конце прошлого и начале нашего века» (СПб., 1898).
  • «История немецкой литературы» В. Шерера (русский перевод под ред. А. Н. Пыпина, т. II).
  • А. Галахов, «История русской словесности, древней и новой» (т. I, отд. II, и т. II, СПб., 1880).
  • M. Сухомлинов, «А. Н. Радищев» (СПб., 1883).
  • В. В. Сиповский, «К литературной истории Писем Русского Путешественника» (СПб., 1897—98).
  • «История русской литературы» А. Н. Пыпина, (т. IV, СПб., 1899).
  • Алексей Веселовский, «Западное влияние в новой русской литературе» (М., 1896).
  • С. Т. Аксаков, «Разные сочинения» (М., 1858; статья о заслугах кн. Шаховского в драматической словесности).