Ностратичні мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Нострат́ичні мо́ви (від лат. noster — наш) — гіпотетична макрородина мов, що поєднує кілька мовних родин і мов Європи, Азії й Африки, у тому числі алтайські, дравідійські, індоєвропейські, уральсько-юкагирські (уральські і юкагиро-чуванські) мови й ескімосько-алеутські. Згідно з гіпотезою Сергія Старостіна, родина виникла 15 тисяч років тому. Всі ностратичні мови походять від єдиної ностратичної прамови.

Відповідно до іншої, менш обґрунтованої гіпотези, висунутої останнім часом низкою дослідників, всі ностратичні мови належать до надродини більш високого рівня (так званих борейських мов).

Пошуки ностратичної прамови[ред.ред. код]

Автором гіпотези про ностратичні мови став у 1903 данський лінгвіст Х. Педерсен. На початку 1960-х ностратичну теорію істотно розвинув московський славіст В. М. Ілліч-Світич, надалі нею активно займалися російські вчені А. Б. Долгопольський, В. А. Дибо й С. А. Старостін.

Одностайності щодо реальності існування такої надсім'ї мов серед науковців нема, але визнання її зростає. В. М. Ілліч-Світич дослідив лексичні, словотворчі і морфологічні подібності шести великих мовних сімей Старого Світу: алтайської, уральської, дравідійської, індоєвропейської, картвельської і семіто-хамітської. Він стверджує, що ці подібності отримують тлумачення лише в рамках теорії, яка постулює генетичну спорідненість згаданих мовних сімей, тобто їх належність до одного ширшого угруповання, котре він називає ностратичним.

В. М. Ілліч-Світич й А. Б. Долгопольський відносили до ностратичних також афроазійську макрородину, однак, на думку С. А. Старостіна й А. Ю. Мілітарьова, афроазійські мови являють собою окрему родину, того ж віку, що й ностратична.

Існують гіпотези про належність до ностратичних мов чукото-камчатських, ескімосо-алеутських, етруської мов (останню С. Старостін відносить до сіно-кавказьких, а Ґрінберґ — до кавказьких мов). Дещо схожа на ностратичну гіпотеза Дж. Ґрінберґа, за якою індоевропейські, алтайські і уральські мови утворюють еврастичну мовну філу. Певною предтечею цих концепцій була урало-алтайська теорія Страленберґа, що об'днувала лише ці дві сім'ї.

Класифікація ностратичних мов[ред.ред. код]

Схема походження мовних сімей Ностратичної макро-сім'ї.

Ностратичні мови поділяються на:

Західно-ностратичні мови[ред.ред. код]

Розвили системи вокалічних чергувань — аблаут.

Індоєвропейські мови[ред.ред. код]

Деякими дослідниками вважаються найбільш близькими до картвельської родини. Інші вважають змішаною мовою, на яку вплинула якась аглютинативна мова типу уральської [можливо, нею була етруська]. Є думка й про її первісний ізолюючий тоновий стан. Про це говорять і строгі правила формування індоєвропейського кореня.

Час розпаду — V-І тисячоріччя до н.е. (Наводять і набагато більш ранню дату — VIII-VI тисячоліття до н.е.)

Афразійські мови[ред.ред. код]

Вважаються найближче спорідненими з ностратичною макрородиною. Раніше відносились до західної галузі ностратичних (поряд з індоєвропейською й картвельської прасім’ями).

Час розпаду — XII-X тисячоліття до н. е. (Раніше наводили набагато пізнішу дату — IX-VIII тисячоліття до н. е.)

Картвельські мови[ред.ред. код]

Найближчі до індоєвропейської родини. Пракартвельську мову деякі дослідники називають «північнокавказькою» праіндоевропейською (можливо, обидві прамови походять від індокартвельської).

Час розпаду — ІІІ тисячоліття до н.е.

Східно-ностратичні мови[ред.ред. код]

Зберегли стабільний первісний вокалізм кореня.

Дравідійські мови[ред.ред. код]

Подібність із урало-алтайськими — аглютинація. Особлива подібність із уральськими — фонетична (відсутні або варіативні дзвінкі і є глухі гемінати — так само, як й в етруській та хаттській).

Час розпаду — IV тисячоліття до н.е.

Уральські мови[ред.ред. код]

Проміжне положення між алтайськими й уральськими займають юкагіро-чуванські мови, у зв’язку із чим вони поєднуються в уральсько-юкагірську прасім’ю. Ймовірно, піднялись з Південної Туркменії по східно-каспійському узбережжю до ріки Урал і далі розділилися на східно-уральську й західно-уральську області, освоюючи території по обидва боки від Уральських гір. В Угорщині популярні гіпотези етрусько-угорського зближення. Це виправдано подібністю фонетики, деякої лексики й граматики. Можливо, етруська мова займає проміжне положення між праіндоевропейською і прауральскою.

Час розпаду — V-ІІІ тисячоріччя до н. е.

Алтайські мови[ред.ред. код]

Алтайські мови діляться на тюркську, тунгусо-маньчжурську, монгольську (західноалтайські), корейську і японську групи (східноалтайські). Існування цієї родини як генетичної єдності піддається сумніву одними вченими (що говорять про мовний союз) і активно підтримується іншими. Деякі вчені думають, що в ностратичну родину входять окремо тюркські, монгольські та ін. прамови, які не утворюють окремої алтайської підродини.

Час розпаду — VI тисячоліття до н. е.

Критика[ред.ред. код]

Серед західних лінгвістів теорія ностратичних мов нерідко критично відкидається. Основним аргументом є те, що на настільки великій часовій глибині методи порівняльно-історичного мовознавства (що виходять до того ж з подань про дивергенції мов у рамках багато в чому спрощеної моделі «родовідного дерева») незастосовні.

Різко негативно до ностратики ставиться відомий типолог і фахівець із австралійських мов Р. Діксон (R.M.W. Dixon) у своїй книзі «The rise and fall of languages, 1997». Критичні зауваження як за методикою в цілому, так і по окремих реконструкціях зокрема висловлювали також відомі фахівці Л. Кемпбелл, Дж. Метісофф й ін.

Література[ред.ред. код]

  • Материалы к сравнительному словарю ностратических языков. В. М. Иллич-Свитыч 1965
  • Лингвистический энциклопедический словарь. Ностратические языки. В. А. Дыбо. В. А. Терентьев.
  • Marek STACHOWSKI, "Teoria nostratyczna i szkoła moskiewska".(pdf) – LingVaria 6/1 (2011): 241-274.

Посилання[ред.ред. код]