Алтайські мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Розповсюдження алтайських мов в Євразії

Алтайські мови — макросім'я мов, яка включає мікроалтайську сім'ю: тюркські мови, монгольські, тунгусо-маньчжурські близько 66 живих мов, макроалтайську сім'ю, крім вище перерахованих також: корейську та японську мови (належність японської до алтайської мовної сім'ї є дискусійною) близько 74. Мікроалтайська сім'я має близько 348 мільйонів мовців, макроалтайська сім'я близько 558 мільйонів.

Поширена в Азії та Східній Європі на великій території від Балкан до Магаданської області і від Таймиру до Фарсу (Іран) і островів Рюкю (Японія). Генетична спорідненість складових гілок не є загальновизнаною: деякі вчені вважають її набутою у результаті інтенсивних мовних контактів на рівні прамови.

Внутрішня класифікація[ред.ред. код]

За найпоширенішою думкою алтайська сім'я включає тюркські мови, монгольські мови, тунгусо-маньчжурські мови, у максимальному варіанті також корейську мову та японсько-рюкюські мови (спорідненість з двома останніми групами гіпотетична).

За даними глотохронології, розпад алтайської прамови датується приблизно 5 тис. до Р. Х. (17 збігів у 100-мовному списку Сводеша). Традиційно вважалося, що розпад стався на японо-корейську та тюрксько-монгольсько-тунгусо-маньчжурську (західноалтайську або материкову) підсім'ї. Але докладніший лексикостастичний аналіз і порівняльний розподіл біля 2000 лексичних ізоглос (підсумовані в Алтайському етимологічному словнику [2003]) говорять на користь того, що алтайська сім'я ділиться скоріше на 3 підсім'ї:

  • західну (тюрко-монгольську), що розпалася у серередині 4-го тис. до Р. Х. на на тюркську і монгольську гілки (25 збігів у 100-словному списку);
  • центральну, що включає тунгусо-маньчжурську гілку;
  • східну (японо-корейську), що розпалася, у середині 3 тисячоліття до Р. Х. на корейську і японо-рюкюські гілки (33 збіги в 100-словному списку). Історичні дані свідчать, що до III тисячоліття до Р. Х. японо-корейці та тунгусо-маньчжури становили єдність, розколоту створенням Глазковської культури і королівства Кочосон. Розкол японо-корейців відбувся лише в IV столітті до Р. Х. , коли частина з них переселилася до Японії і, асимілювавши місцевих айнів, створила протояпонську культуру Яйой

Але подальший розпад створених гілок відбувається набагато пізніше, що є однією з причин того, що деякі вчені не визнають за алтайською сім'єю генетичного статусу.

  • Тюркська гілка — 72% між окремими складовими (приблизний час розпаду — початок ери від Р. Х..);
  • Монгольська гілка — 90% (X століття);
  • Тунгусо-маньчжурська гілка — 65% (IV століття до Р. Х.);
  • Японсько-рюкюська гілка — 74% (II століття до Р. Х.);
  • Корейська гілка — 91% (XI століття).

Західні лінгвісти нерідко об'єднують корейську і японо-рюкюські гілки в одну пуйоську гілку, в яку включають також ряд мертвих мов: древньояпонську, стародавні мови Корейського півострова (когурьоська, Сілла, Пекче, Пує тощо)[1][2][3]

Прабатьківщина[ред.ред. код]

Назва «алтайські» вказує на передбачувану прабатьківщину сім'ї (Алтай), яка, втім, за останніми даними знаходилася південніше, на території нинішнього Північного Китаю.

Зовнішня спорідненість[ред.ред. код]

У сучасній макрокомпаративістиці алтайська сім'я включається до ностратичної макросім'ї. Припущення про особливу близькості алтайських мов з уральськими (гіпотеза урало-алтайської сім'ї мов існує з XVIII ст.) може зніматися в рамках ностратичної теорії; специфічні сходження уральських та алтайських мов в обл. лексики, словотворення і типології пояснюються схожим місцем існування і численними контактами на різних хронологічних рівнях.

Деякі вчені намагаються пов'язати мікроалтайською групу з культурою Карасук і появи північних монгольських елементів у дінлін. Припускається що культура Карасук це заснована мігрантами східної гілки ділінів. Її вплив поширювався на Ордоський регіон Китаю і на всю Маньчжурію та Північну Корею. Представники Карасукської культури мали постійні поселення і будинки. Економіка була складною. Вони розводили велику рогату худобу, коней та овець. Розробили високий рівень бронзової металургії. Характерні для культури Карасук великі цвинтарі. Могили були обгороджені кам'яними плитами, покладеними на гребінь.

Інші вчені пов'язують культуру Карасук з Карасукськими мовами — нещодавно запропонованої мовної сім'ї, яка включає єнісейські мови і бурушаскі, але не з алтайськими мовами. Прив'язка мови до археологічних відкриттів за відсутності письмових доказів завжди є делікатним питанням. Наразі пропонується зв'язок єнісейських мов з мовами на-дене Північної Америки у єдину мовну сім'ю Дені-Єнісейську (Bulletin of the Society for the Study of the Indigenous Languages of the Americas 264, 31 March 2008).

Вважається що тюркські та монгольські мови більш тісно пов'язані одна з одною, ніж з тунгуськими. Якщо це так, розкол між тюркськими і монгольськими мовами відбувся останнім в алтайський групі. Припускається, що це відбулося незадовго до періоду Хунну.

Граматична характеристика прамови і її розвиток[ред.ред. код]

Фонологія[ред.ред. код]

Фонологічні системи сучасних алтайських мов мають ряд спільних властивостей. Консонантизм: обмежену поширеність фонем у позиції початку слова, тенденція до ослаблення в початковій позиції, обмеження на сполучність фонем, тенденція до відкритого складу. Гучні вибухові протиставлені зазвичай по силі-слабкості або за дзвінкості-глухості; глоталізація не трапляється. Немає фонологічно релевантних поствелярних (увулярних в тюркських мовах — алофони велярних при голосних заднього ряду). Ці системи є розвиток чергової системи фонем, відновлюваної для праалтайскої мови.

Праалтайский консонантизм реконструюється в наступному вигляді:

ph p b m      
th t d n s z r l
čh č ǯ ń š j ŕ ĺ
kh k g ŋ        

Вокалізм охоплював 5 монофтонгів (* i, * e, * u, * o, * a) і 3 дифтонги (* ia, * io, * iu), які можливо були упередненними монофтонгами: * ä; * ö; * ü. Дифтонги трапляються тільки в першому складі. Для праалтайської відновлюється відсутність сингармонізму. Для вокалізму більшості алтайських мов характерний сингармонізм різних типів; сингармоністичні системи реконструюються принаймні для пратюркської і прамонгольскої мов. У частині мов є довгі голосні, а також висхідні дифтонги (в тунгусо-маньчжурських, деяких тюркських мовах; для певного періоду розвитку монгольських мов).

В алтайських мовах практично немає фонологічно значущого силового наголосу. Для мов японсько-корейської гілки характерні системи з музичним наголосом; реконструюється пракорейсько-японська система тонів. В окремих тюркських мовах відзначені тонові і фонаціонні просодичні відмінності. Для прамови, очевидно, релевантно було протиставлення голосних за довготою-стислостю (по тюрксько — тунгусо-маньчужрским відповідностям) і по тону (високий-низький, по японо-корейським відповідностям).

Загальні тенденції в фонетичній зміні алтайських мов — схильність до встановлення сингармонізму різних типів, складні позиційні зміни, редукція фонологічної системи в анлауті, компресія і спрощення сполук, що призводить до зменшення довжини кореня. Це спричинювало різке збільшення кількості омонімічних коренів, що компенсується зрощенням коренів з афіксальними елементами, що ускладнює виділення праоснов, встановлення їх значень і їх порівняння в рамках алтайської теорії.

Морфологія[ред.ред. код]

В області морфології для алтайських мов характерна аглютинація суфіксального типу. Є і певні типологічні відмінності: якщо західні тюркські мови є класичним прикладом аглютинативності і майже не мають фузії, то в монгольський морфології знаходимо низку фузіонних процесів, а також не тільки морфонологічні, але й морфологічний розподіл афіксів, тобто явний рух у напрямку флексії. Східні тюркські мови, що потрапили в сферу впливу монгольської, також розвивають потужну фузію.

Граматичні категорії імені в алтайських мовах материкової гілки — число, приналежність, відмінок; в японський та корейський — відмінок. Для афіксів числа характерна велика різноманітність і тенденція до нанизування в межах однієї словоформи кількох показників множини з наступним склеюванням їх в один; багато показників виявляють матеріальну схожість з суфіксами колективних імен, від яких, мабуть, і походять. Легкий перехід значення афіксу від дериваційного збірного до граматичної множинності пов'язаний з характером вживання множини в алтайських мовах: воно виражається лише у маркованому випадку, іноді тільки лексично. Для праалтайскої відновлюється велика кількість афіксів збірності з різноманітними відтінками значень.

Афікси речі в монгольських і тунгусо-маньчжурських мовах походять від постпозитивних особистих займенників, а в тюркських утворюють особливу систему (можливо, також висхідну до особистих займенників); особливий афікс приналежності 3-ї особи-ni, що не зводиться до займенників 3-ї особи, а походить до праалтайської мови. У тунгусо-маньчужрських мовах афікси речі 1-ї особи множини розрізняють, як і особисті займенники, інклюзивність та ексклюзивність. У всіх трьох материкових сім'ях форма приналежності 3-ї особи використовується для вираження визначеності.

Практично для всіх алтайських відмінкових систем характерний називний відмінок з нульовим показником; форма з нульовим відмінковим показником використовується також при багатьох постфіксів. Така форма відновлюється і для прамови. Реконструюються також афікси знахідного, родового, партитивного, давального і орудного відмінків. Є ряд загальних показників з локалізаційними, направлювальними і подібними значеннями, частково задіяних за мовами в іменних парадигмах, частково виявляються в прислівникових утвореннях. Ці показники часто приєднуються один до одного і до відмінкових афіксів «основних» відмінків, спочатку для вираження відтінків локалізаційно-направлювальних значень; потім тонкі відмінності стираються і виникають етимологічно складні відмінкові показники.

Особисті займенники тюркських, монгольських і тунгусо-маньчжурських мов виявляють істотні збіги (порівняйте відмінність прямої (bi-) та непрямої (m-) основ у займенників 1-ї особи; основа займенників 2-ї особи в монгольських мовах (* t-> n-) відрізняється від тюркської і тунгусо-маньчжурської (s-). У монгольських і тунгусо-маньчжурських розрізняються інклюзивні та ексклюзивні займенники 1-ї особи мнпожини. Присвійні займенники є похідними від особистих; у монгольських і тунгусо-маньчжурських мовах є зворотно — присвійні займенники. Вказівні займенники збігаються формально і семантично у монгольських і тунгусо-маньчжурських мовами; в тюркських давня система (маються три ступені дальності). У корейський є спільні з монгольськими та тунгусо-маньчжурськими вказівні займенники i (* e) 'цей' та te 'той'. Відновлюється два питальних займенники з протиставленням по особистості / неособисті. У монгольських мовах є особлива категорія відзайменникових дієслів (етимологічно — дієслова, похідні від вказівних і питальних займенників); до цієї ж категорії відносять негативне дієслово е-, загальне для монгольських і тунгусо -маньчжурських мов.

Всупереч часто висловлювальної думки, для алтайських мов реконструюється система загальних числівників від 1 до 10.

В алтайському дієслові знаходять дві споконвічно дієслівні форми: наказовий спосіб (у формі чистої основи) і бажаний спосіб (на-s-). Інші фінітні форми етимологічно являють собою різні віддієслівні імена, які стоять на предикативний позиції, або оформлені афіксами предикативного (зазвичай виражають особу і число). Показники цих віддієслівні імен (нині грають роль видо-часових і здійснювальних) виявляють значну матеріальну схожість, але їх первісна семантика і вживання сильно затемнені внутрішньосистемни змінами. Категорія залога в алтайських мовами є скоріше словотворчою; при загальній структурній близькості вона зберігає мало матеріально тотожних показників. Для тюркських та тунгусо-маньчжурських мов характерне включення в дієслівну парадигму категорії заперечення, але показники її не збігаються. Є декілька загальних модальних показників. Особисте узгодження дієслівних форм представлено в мовах внутрішнього кола, його показники сягають в кінцевому рахунку до особистих займенників. У японський та корейський як функціональний аналог особистого узгодження виступає розвинена категорія ввічливості.

Алтайські мови демонструють значне число загальних словотворчих показників, головним чином імен від дієслів і дієслів від імен.

Синтаксис[ред.ред. код]

Алтайські мови — мови номінативної будови з переважним порядком слів SOV і препозицією визначення. У тюркських, монгольських і тунгусо-маньчжурських мовах зустрічаються ізафетні конструкції з посесивним показником при визначеному слові. Застосовується головним чином побутовий спосіб вираження володіння (тобто «у мене є», а не «я маю»), крім монгольських, де володіння виражається за допомогою особливого прикметника на-taj (типу «я єсмь лошадний»; прикметники володіння і не володіння є і в інших материкових алтайських мовами). У японському та корейському реченні обов'язково формально виражено актуальне членування. Термін «алтайський тип складнопідрядного речення» пов'язаний з перевагою, що надаються алтайськими мовами абсолютним конструкціям з дієсловом у нефінітній формі перед підрядними реченнями.

Історія дослідження[ред.ред. код]

Виникнення наукової алтаїстіки пов'язано з ім'ям Б. Я. Владімірцова, Г. Й. Рамстедта і Н. Н. Поппе. Г. Рамстедт обґрунтував спорідненість не тільки тюркських, монгольських і тунгусо-маньчжурських мов, але і корейської. Згодом Р. Міллер висунув, а С. А. Старостін остаточно обґрунтував приналежність до тієї ж сім'ї японської мови. Низка дослідників (А. М. Щербак, А. Вовін, C. Георг, Г. Дерфер, Ю. Янхунен) вважає спорідненість алтайських мов недоведеною, залишаючи за алтайською спільністю лише локальний і типологічний статус. Основні претензії викликає введена в алтаїстику порівняльна лексика: стверджується, що всі алтайські лексичні зіставлення можуть бути пояснені запозиченнями різного часу, і що спільними для алтайських мов виявляються якраз слова за своїм значенням пов'язані з «запозиченими» частинами лексичної системи. Реальна основа такого погляду полягає в наступному: компаративістський процедурі в алтайських мовах дійсно доводиться стикатися з фактором багаторазового поновлення тісних контактів між тюрками, монголами і тунгусо-маньчжурами, внаслідок якого лексика будь-якої материкової алтайської мови наповнена запозиченнями з інших алтайських мов. Доповнення алтайського порівняння японською і корейською мовами значно підвищує надійність лексичного зіставлення, зменшуючи ймовірність пояснення лексичних збігів ранніми контактами.

Примітки[ред.ред. код]

  1. 2006. «Methodological Observations on Some Recent Studies of the Early Ethnolinguistic History of Korea and Vicinity.» Altai Hakpo 2006, 16: 199—234.
  2. Alexander Vovin, 2005. «Koguryǒ and Paekche: Different Languages or Dialects of Old Korean?» Journal of Inner and East Asian Studies, 2005, Vol. 2-2: 108—140.
  3. http://www.upkorea.net/news/photo/5017-2-4633.pdf