Нікон (московський патріарх)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Патріа́рх Ні́кон (в миру Мики́та Мі́нін (рос. Никита Минин); 7 травня 1605 — 17/27 серпня 1681) — шостий Патріарх Московський (з 25 липня 1652 року). Повний титул привласенений Ніконом: Божою милістю великий пан та господар, архієпископ царюючого міста Москви та всієї великої, та малої, та білої Росії, та всіх північних країн, та помор, та багатьох держав Патріарх. Патріарх Нікон увійшов в історію як реформатор московської православної церкви, що призвела до її розколу на старообрядників.

Кар'єрне сходження[ред.ред. код]

Народився в мордовській селянській родині в селі Вельдеманово біля Нижнього Новгорода. 1626 року оженився і прийняв сан священика. Після смерті трьох дітей 1635 року змусив жінку піти в один з московських монастирів, а сам прийняв постриг у Соловецькому монастирі, де прийняв ім'я Нікон.[1] Вступивши в конфлікт із початковим старцем скиту Елеазаром Анзерським, біг зі скиту[2] і був прийнятий до Кожеозерського монастиря. 1643 року був обраний ігуменом монастиря.

1646 року Нікон був представлений цареві Олексію Михайловичу і справив на нього позитивне враження. Це сприяло подальшому кар'єрному росту духівника - того ж року Нікон був призначений архімандритом Новоспаського монастиря, а 1649 року - митрополитом Новгородським і Великолуцьким. 1652 року по смерті патріарха Йосифа був обраний патріархом московським, в цьому сані Нікон служив протягом 14 років (до 1666).

Реформа[ред.ред. код]

Під час великого посту 1653 року Нікон оголосив проведення церковної реформи, що мала на меті уподібнення російської церкви іншим православним церквам. Йшлося про обрядові і літургійні відмінності, що сформувалися протягом кількох віків між православними церквами. Відмінності стосувалися кількості пальців, якими виконувалося хресне знамення, кількості разів вимови слова «алилуя» під час служби, напрямку руху процесії навколо святинь, кількості просфор при причащенні, написання імені Ісуса.

Підняте Ніконом питання реформи знайшло повну підтримку царя Олексія, допомогу у перекладах богослужбової літератури надав київський монах Єпифаній Славинецький. 1654 року реформи були затверджені церковним собором, окрім обрядових особливостей постановлено було також привести у відповідність з візантійськими і богослужбову літературу.

Проте реформа знайшла супротивників і призвела до розколу церкви на прихильників реформи — «ніконіан» та супротивників — «старообрядців» або «розкольників», яких очолив Аввакум Петрович. Аввакум вважав, що старі російські книги краще відповідають православній вірі, тоді як Нікон керувався політичними мотивами — бажанням оволодіти Константинополем і служити у Святій Софії в співслужінні з Константинопольським Патріархом.

Владна підтримка ніконіанських реформ вирішила їх успіх. Прихильників старого обряду 1656 року було постановлено відлучати від церкви, а згодом і піддавати суворим карам. Так, був страчений митрополит Коломни Павел, ув'язнена і загинула від голоду бояриня Феодосія Морозова. Широко практикувалося спалення заживо вірних у зрубі, зокрема 1682 року такої участі зазнав і сам протопоп Аввакум. Переслідування старообрядців спонукало їх до втечі до глухих районів Московського царства або закордон.

Розжалування і подальша доля[ред.ред. код]

Невідомий автор XIX ст.. Позбавлення сану патріарха Нікона

Бажання діяти самостійно призводили до охолодження стосунків патріарха з царем та боярами. Нікон висловлював невдоволення окремими положеннями Соборного укладення 1649 року, що зменшували можливість контролю духовенством доходу монастирів, забороняв вживання алкоголю, що викликало невдоволення росіян. Врешті 10 липня 1658 року Нікон самовільно покинув кафедру і на 6 років оселився в заснованому ним Новоєрусалимському монастирі. Питання про складання повноважень піднімалося з 1660 року, але Собор вдалося скликати лише 1666, де реформи Нікона були підтверджені, проте самого патріарха було позбавлено сану і заслано у Ферапонтів монастир, а по смерті царя Олексія, 1676 року — у Кирило-Белозерський монастир. 1681 року Нікону було дозволено повернутися до Новоєрусалимського монастиря, проте в дорозі старий Нікон помер.

2006 року патріарху Нікону споруджено і освячено патріархом Алексієм II пам'ятник у Саранську.

Посилання[ред.ред. код]

  1. Знаменский П. В. История Русской церкви
  2. См. Житие Преподобного Елеазара Анзерского