Олексій Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олексій I Михайлович
Alexis I of Russia 1670-1680s.jpg
10-й Цар Московський
Початок правління: 1645
Кінець правління: 1676
Попередник: Михайло I Федорович
Наступник: Федір III Олексійович
Дата народження: 19 березня 1629(1629-03-19)
Дата смерті: 29 січня 1676(1676-01-29) (46 років)
Місце смерті: Москва
Дружина: Марія Милославська
Наталія Наришкіна
Діти: Федір, Петро, Іван
Династія: Романови
Батько: Михайло I Федорович

Олексій I Михайлович (*19 березня 1629 — †29 січня 1676) — другий московський цар (1645—76) з династії Романових. Батько Петра І Великого. Повний титул: «Божією милістю Великий Государ Цар і Великий князь, всій Великия і Малия і Білия Росії самодержець, і багатьох держав і земель Східних і Західних і Північних отчич і дідич і спадкоємець і государ і володар» (рос. Божиею милостью Великий Государь Царь и Великий князь, всея Великия и Малыя и Белыя Росии самодержец, и многих государств и земель Восточных и Западных и Северных отчич и дедич и наследник и государь и обладатель).

Характеристика правління [ред.]

Прижиттєвий портрет Олексія Михайловича

За царювання Олексія Михайловича державний устрій Московської держави став набирати характеру абсолютизму. Соборне уложення 1649 остаточно закріпачувало селян та розширювало права дворянства і купецтва, Церковна реформа патріарха Никона (1666) викликала розкол Московської церкви (поява «старообрядництва») та жорстоку церковно-релігійну боротьбу. Зовнішня політика Московського царства за Олексія Михайловича відзначалась активною експансією щодо сусідніх народів та країн, уклав Переяславський договір 1654 з Україною. Порушуючи умови договору, ще за життя Богдана Хмельницького намагався здійснити ряд заходів, спрямованих на обмеження державних прав України.

В 1654—1656 і 1660—1667 вів війну з Польщею. Зайнявши за допомогою козацьких полків всю Білорусію і Литву, припинив дальші воєнні дії, які мали завершитись повним вигнанням польської шляхти з українських земель. Сподіваючись стати королем Речі Посполитої і нехтуючи інтересами України, уклав Віленське перемир'я 1656 р.[1] В результаті Андрусівського перемир'я 1667 та «Вічного миру» 1686, Польща й Московія розділили між собою Україну по Дніпру, Київ дістався Москві. Війна зі Швецією (1656-58) за вихід до Балтійського моря закінчилася невдачею.

Протягом 1670-х рр. велися війни з Кримом та Туреччиною, в яких Московії не вдалося пробитись до Чорного моря. Постійні воєнні дії та погіршення становища населення викликали бунти та повстання (1648 та 1662 у Москві, 1650 у Пскові і Новгороді, 1670—1671 під проводом Степана Разіна на Дону, Поволжі та півдні Московської держави), які були жорстоко придушені. В період правління Олексія Михайловича за посередництвом українців[Джерело?] у Московії починає поширюватись вплив європейської культури.[2]

Посилання [ред.]

  1. «Віленське перемир'я 1656» на сайті Інституту історії України НАНУ
  2. Віртуальна Русь