Олексій Михайлович
| Олексій I Михайлович | |
 |
|
| 10-й Цар Московський | |
| Початок правління: | 1645 |
|---|---|
| Кінець правління: | 1676 |
| Попередник: | Михайло I Федорович |
| Наступник: | Федір III Олексійович |
| Дата народження: | 19 березня 1629 |
| Дата смерті: | 29 січня 1676 |
| Місце смерті: | Москва |
| Діти: | Федір, Петро, Іван |
| Династія: | Романови |
| Батько: | Михайло I Федорович |
Олексій I Михайлович (*19 березня 1629 — †29 січня 1676) — другий московський цар (1645—76) з династії Романових. Батько Петра І Великого. Повний титул: «Божією милістю Великий Государ Цар і Великий князь, всій Велікия і Малия і Белия Россії самодержець, і багатьох держав і земель Східних і Західних і Північних отчич і дідич і спадкоємець і государ і володар» (рос. Божиею милостью Великий Государь Царь и Великий князь, всея Великия и Малыя и Белыя Росии самодержец, и многих государств и земель Восточных и Западных и Северных отчич и дедич и наследник и государь и обладатель).
[ред.] Характеристика правління
За царювання Олексія Михайловича державний устрій Московської держави став набирати характеру абсолютизму. Соборне уложення 1649 остаточно закріпачувало селян та розширювало права дворянства і купецтва, Церковна реформа патріарха Никона (1666) викликала розкол Московської церкви (поява «старообрядництва») та жорстоку церковно-релігійну боротьбу. Зовнішня політика Московського царства за Олексія Михайловича відзначалась активною експансією щодо сусідніх народів та країн, уклав Переяславський договір 1654 з Україною. Порушуючи умови договору, ще за життя Богдана Хмельницького намагався здійснити ряд заходів, спрямованих на обмеження державних прав України.
В 1654—1656 і 1660—1667 вів війну з Польщею. Зайнявши за допомогою козацьких полків всю Білорусію і Литву, припинив дальші воєнні дії, які мали завершитись повним вигнанням польської шляхти з українських земель. Сподіваючись стати королем Речі Посполитої і нехтуючи інтересами України, уклав Віленське перемир'я 1656 р.[1] В результаті Андрусівського перемир'я 1667 та «Вічного миру» 1686, Польща й Московія розділили між собою Україну по Дніпру, Київ дістався Москві. Війна зі Швецією (1656-58) за вихід до Балтійського моря закінчилася невдачею.
Протягом 1670-х рр. велися війни з Кримом та Туреччиною, в яких Московії не вдалося пробитись до Чорного моря. Постійні воєнні дії та погіршення становища населення викликали бунти та повстання (1648 та 1662 у Москві, 1650 у Пскові і Новгороді, 1670—1671 під проводом Степана Разіна на Дону, Поволжі та півдні Московської держави), які були жорстоко придушені. В період правління Олексія Михайловича за посередництвом українців[Джерело?] у Московії починає поширюватись вплив європейської культури.[2]
[ред.] Посилання
- Предки та нащадки Олексія Михайловича. (рос.)
- Цар Олексій Михайлович Історія Росії (рос.)
