Софійський собор (Константинополь)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 41°00′31″ пн. ш. 28°58′48″ сх. д. / 41.00861° пн. ш. 28.98000° сх. д. / 41.00861; 28.98000

Історичні райони Стамбулаa
Світова спадщина ЮНЕСКО
Aya Sofya.jpg
Країна Туреччина Туреччина
Тип культурний
Критерії I, II, III, IV
Ідентифікатор 356
Регіонb Європа і Північна Америка

Історія реєстрації

Зареєстроване: 1985
11 сесія

a Назва, як офіційно зазначено у списку
b Як офіційно зареєстровано ЮНЕСКО

Софійський собор, також Ая-Софія (грец. Αγία Σοφία, повна назва грец. Ιερός Ναός της του Θεού Σοφίας; тур. Ayasofya) в Константинополі — одна з найвеличніших пам'яток візантійської архітектури, що збереглись донині; символ «золотої доби» Візантійської імперії та один із символів сучасного Стамбулу.

За часів Візантійської імперії собор перебував у центрі Константинополя поруч із імператорським палацом, на місці якого тепер стоїть Блакитна мечеть. Нині Собор розташований в історичному центрі міста в районі Султанахмет і діє як музей.

Висота Софійського собору — 55 метрів, діаметр бані — 31 метр. Понад тисячу років Софійський собор у Константинополі залишався найбільшим храмом у християнському світі — до будівництва Собору Святого Петра в Римі. 1985 року храм занесений до переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та називається «восьмим чудом світу».

Історія[ред.ред. код]

Храм Костянтина і Феодосія[ред.ред. код]

Фрагменти базиліки Феодосія із зображеннями агнеця

На місці Софійського Собору, до його побудови стояв інший храм, побудований візантійським імператором Костянтином І Великим в період 324337 років[1]. Між тим Сократ Схоластик свідчив про будівництво першого храму, званого Софією, в добу до правління імператора Констанція II[2]. Відомо, що з 360 по 380 рік Софійський собор перебував у руках аріан. Імператор Феодосій I в 380 року передав собор православним і 27 листопада особисто ввів у собор Григорія Богослова, незабаром обраного новим константинопольським архієпископом[3]. Однак цей храм згорів внаслідок народного повстання 404 року[4].

Побудовану знову церкву знищила інша пожежа 415 року. Імператор Феодосій II наказав збудувати на цьому ж місці нову базиліку, що виконали того самого року. Базиліка Феодосія, відповідно до свідчень Івана Малали, згоріла 13 січня 532 року під час повстання «Ніка»[5]. Її руїни виявили тільки 1936 року під час розкопок на території собору.

Храм Костянтина і Феодосія були великими п'ятинавними базиліками[6]. Скупе уявлення про нього дають тільки археологічні знахідки, які дозволяють судити про значні розміри і багате мармурове вбрання. Також, ґрунтуючись на стародавніх описах, роблять висновок, що над бічними навами розташовувалися двоярусні галереї, подібні побудованій одночасно з нею базиліки Святої Ірини.

Базиліка Юстиніана[ред.ред. код]

За легендою, імпеартор Юстиніан I побачив уві сні ангела, який відкрив йому план майбутнього Храму святої Софії

Візантійський імператор Юстиніан через сорок днів після пожежі 13 січня 532 року наказав збудувати на тому самому місці нову церкву Святої Софії, яка б стала прикрасою столиці імперії і виразом її величчя[7]. Існує легенда, що план будівлі імператору Юстиніану вручили ангели, коли той спав. Після проведення планувальних робіт імператор призначив математика Анфімія Траллського та знаменитого архітектора і статиста Ісидора Мілетського відповідальними за виконання проекту. Раніше вони вже звели Церкву Святих Сергія і Вакха у Константинополі. Будівництво храму тривало 5 років (на ті часи рекордно короткий термін), щодня працювало близько 10 тисяч робітників[7]. Для будівництва використовували найкращий будівельний матеріал, мармур привозили з Проконніса, Нумідії, Каріста та Ієраполіса. Також до Константинополя звозилися архітектурні елементи стародавніх споруд (наприклад, з Рима доставлені вісім порфірових колон, взятих з Храму Сонця, а з Ефеса вісім колон із зеленого мармуру — фенгіту). Крім мармурових прикрас Юстиніан, бажаючи надати храму небувалий блиск і розкіш, використав для його оздоблення золото, срібло, слонову кістку[8].

27 грудня 537 року відбулося урочисте освячення нової церкви, яке здійснив Константинопольський Патріарх Міна. Храм висвятили на честь Святої Софії, вдови, яка виховувала своїх дочок — Віру, Надію та Любов у глибокій християнській вірі. Навіть катуваннями дівчат не змусили зректися віри. Потім їх стратили. Убита горем мати прожила ще три дні, а потім померла. Християнська Церква зарахувала їх до лику мучеників, а на честь Святої Софії почали будувати храми, собори та церкви по всьому світу.

Вже з моменту спорудження за церквою закріпилась назва «велика»[9]. Для здійснення богослужінь у соборі використовувалася численні дорогоцінні священні посудини. Для виготовлення дорогоцінного престолу собору, за повідомленням Дорофея Монемвасійського, використали «злато, срібло, мідь, електр, залізо, скло, камені чесні багато, яхонти, смарагд, бісер, касідер, магніт, он(ікс)ій, алмази й інша до семидесяти двох різних речей»[10]. Штат церковно- і священнослужителів собору при Юстиніані був розрахований на 525 особи: 60 священиків, 100 дияконів, 40 дияконіс, 90 іподияконів, 110 читців, 25 співочих і 100 придверних[11]. В добу правління імператора Іраклії І штат розрісся до 600 осіб[12]. Згідно з сорок третьою Новелою Юстиніана від кожної торгово-ремісничій корпорації виділялася певна кількість майстерень (ергастирії), доходи від яких йшли на потреби храму Святої Софії.

Однак за кілька років після закінчення будівництва, імовірно, 551 року, землетрус зруйнував частину собору[13]. Собор також постраждав від землетрусу 989 року, особливому руйнуванню піддався його купол. Будівлю підперли контрфорсами, від яких вона втратила свій колишній вигляд. Обвалений купол перебудував вірменський майстер Трдат Архітектор, автор Анійського собору, причому архітектор зробив купол навіть більш піднесеним.

Між тим, за переказом, саме в Соборі святої Софії посланці князя Володимира Великого, який охрестив Русь, знайомилися з християнською вірою. 16 липня 1054 року у Софійському соборі на святому вівтарі під час богослужіння легат Папи римського кардинал Гумберт вручив константинопольському патріарху Михаїлу Керулларію грамоту про відлучення від церкви. Саме цю дату прийнято вважати датою розколу християнської церкви на католицьку і православну. До розграбування хрестоносцями Константинополя в 1204 році у в соборі також зберігалася Туринська плащаниця.

Після османського завоювання та сучасність[ред.ред. код]

Сучасний Музей Ая-Софія із надбудованими мінаретами та прапорами Турецької Республіки

Майже тисячу років Собор святої Софії залишався символом християнства. Остання літургія в ньому розпочалася ввечері 28 травня 1453 року і продовжувалася всю ніч. Вранці в собор увірвалися яничари Мехмеда ІІ, що захопили Константинополь. Цей султан відомий тим, що поклявся не відпочивати і не розважатися до тих пір, доки не винищить весь християнський світ. 1453 року Мехмед ІІ наказав перетворити собор на мечеть. До нього прибудували чотири мінарети і він перетворився на Мечеть Ая-Софія.

За легендою, коли в місто увірвалися яничари, в соборі сховалися тисяча вірян. Священик продовжував читати молитву. Мечі вже були напоготові, щоб проткнути його, та раптом стіна в правій частині храму відкрилася і сховала священика. Зараз звідти чутно тихий шум. Легенда стверджує, що священик і до сьогодні читає там молитву, а коли Собор святої Софії знову стане християнським, то він вийде зі стіни і продовжить службу.

1935 року засновник сучасної Турецької держави Мустафа Кемаль Ататюрк розпорядився про перетворення Святої Софії на музей. Сьогодні ісламські фундаменталісти в Туреччини вимагають, щоб влада знову перетворила музей на мечеть. З іншого боку, православні висувають зустрічну вимогу, щоб півмісяць негайно скинули і знову поставили над Софією хрест. 2010 року представники міжнародного фонду «Зібрання Ая-Софія» навіть намітили проведення літургії в храмі[14]. Так чи інакше, Собор Святої Софії залишається неповторною та унікальною історичною пам'яткою світового значення.

Архітектура[ред.ред. код]

Інтер'єр собору

Софійський собор в Константинополі донині вражає відвідувачів розмірами та величчю. Його довжина — 81 метр, ширина — 72, а висота — 55 метрів. Для будівництва Собору Святої Софії демонтували та привезли колони і мармурові деталі інших храмів Візантійської імперії. Внутрішні роботи в храмі продовжувалися протягом декількох століть, і тому відрізняються особливою ошатністю. Стіни повністю вкрили мозаїками.

Коли Собор Святої Софії перетворився на мечеть, мусульманам довелося внести деякі зміни, оскільки будівельники зорієнтували собор за християнською традицією — вівтарем на схід. Османи ж перемістили міхраб в південно-східний кут собору — в напрямі до Мекки. Через цю зміну в Ая-Софії під час молитви, мусульмани були вимушені розташовуватися під кутом відносно будівлі. Фрески та мозаїки вони вкрили товстим шаром штукатурки, на який виписали цитати з Корану. Деякі фрагменти фресок та мозаїк збереглися тому, що коли в 1935 році мечеть Ая-Софія стала музеєм, з них зчистили штукатурку, що приховувала їх.

Найефектніша частина будівлі — купол, діаметр якого становить майже 32 м. Зайшовши у внутрішню частину храму, першим кидається в очі його помпезність. Купол ніби піднятий у повітря над храмом окремо від загальної будівлі. Таку ілюзію створюють 40 вікон, через які пробивається світло. В центрі купола — зображення Ісуса. Гігантська купольна система собору стала шедевром архітектурної думки свого часу. Візантійський літописець Прокопій Кесарійський про собор писав так:

«Цей храм являє собою чудесне видовище… Він піднімається вгору до самого неба, виділяючись серед інших будівель, як ладдя в бурхливих хвилях відкритого моря… він весь сповнений сонячного світла, і здається, ніби храм сам випромінює світло».

1935 року з фресок і мозаїк зчистили шкатурку, яка їх приховувала. Таким чином, в наш час[Коли?] на стінах храму можна бачити і зображення Ісуса Христа, і Богоматері, і цитати з Корану на чотирьох великих щитах овальної форми.

На поручнях верхньої галереї храму можна виявити графіті, залишені впродовж всієї історії його існування. Найбільш древні з них покриті прозорим пластиком і вважаються однією з охоронних пам'яток (див. розділ Рунічні написи).

Реліквії[ред.ред. код]

До розграбування хрестоносцями Константинополя 1204 року, в соборі зберігалася Туринська плащаниця — полотно, в яке загорнули та в якому поховали Ісуса Христа. На полотні через деякий час відбилися лик і тіло Ісуса. Плащаниця зникла майже на 150 років. Зараз вона зберігається в підземеллі Туринського собору і її показують прихожанам раз на 25 років. Наступний раз станеться 2025 року.

Одне з див собору — «плачуча колона», мармурова колона чотирикутної форми. Існує повір'я, що «плачуча колона» має чудодійний отвір, в якому завжди волого. В нього потрібно вставити палець та, накресливши коло, загадати бажання, яке обов'язково збудеться.

Сліди турецького панування в Софії в цій частині храму — насамперед 4 величезних круглих щити з верблюжої шкіри, підвішені під куполом. Написи на них — вислови з Корану та імена перших халіфів. Ці щити вважаються найбільшими зразками арабської каліграфії.

Мозаїчний цикл[ред.ред. код]

Мозаїчне зображення Богородиці в апсиді

Мозаїки Святої Софії являють собою приклад візантійського монументального мистецтва періоду Македонської династії. Мозаїки показують всі три етапи розвитку столичного неокласицизму, оскільки виконані в три періоди: близько середини IX століття, на рубежі IX—X століть і наприкінці X століття.

Мозаїка апсиди[ред.ред. код]

Найперший мозаїчний цикл створений після закінчення доби іконоборства в 867 році. До них відносяться мозаїки апсиди і віми. Манера виконання цих мозаїк ріднить їх з живописом 7 століття[15]. В апсиді вміщено тронне зображення Богородиці, що тримає перед собою на колінах немовля Христа. На склепіннях віми по боках від фігури Богородиці зображені два архангели[16] (збереглася лише мозаїка з архангелом Гавриїлом). По краю конхи поміщений грецький напис (майже повністю втрачений нині) з наступним текстом: «Зображення, які обманщики тут скинули, благочестиві правителі відновили»[17]. Паломник Антоній Новгородський, який відвідав Константинополь близько 1200 року, повідомляє, що мозаїка апсиди створена іконописцем Лазарем, який постраждав в період іконоборства, а після Торжества Православ'я отримав широке визнання. Вірогідність цього допускає Андрій Грабар і повністю виключає візантиніст К. Манго.

Мозаїки південного вестибюля і північного тимпана[ред.ред. код]

До першого періоду створення мозаїчного оздоблення належать зображення в склепінчастому приміщенні в південно-західному куті над південним вестибюлем собору. Вхідну стіну прикрашав деісус (фігура Іоанна Хрестителя не збереглася). На склепінні були поміщені 12 фігур, з яких збереглися і можуть бути ідентифіковані тільки пророк Єзекіїль, першомученик Стефан в позі оранти та імператор Костянтин І. В люнетах бічних стін поміщені напівфігури дванадцяти апостолів і чотирьох святих константинопольських патріархів періоду іконоборства: Германа, Тарасія, Никифора і Мефодія. В. М. Лазарєв відзначає низький рівень даних мозаїк і припускає, що їх створили майстри з чернечих кіл, а сам їх період створення одразу після закінчення періоду іконоборства обумовлює вплив на них народної творчості.

Близько 878 року в північному тимпані собору створені мозаїки із зображенням шістнадцяти старозавітних пророків і чотирнадцяти святителів. З них збереглися мозаїки із зображенням Іоанна Златоуста, Ігнатія Богоносця і чотирьох інших святителів. Рівень майстрів мозаїки, що працювали над їх створенням, В. М. Лазарєв оцінює як невисокий.

Вхідна мозаїка нартекса[ред.ред. код]

Імператор Лев VI прихиляється перед Ісусом Христом
Портрет імператора Олександра

В добу правління імператора Лева VI (886—912) люнет нартекса прикрашала мозаїка із зображенням Ісуса Христа, що сидить на престолі з Євангелієм, відкритому на словах «Світ вам. Я світло світу» в лівій руці і благословляючого правою. По боках від нього в медальйонах зображені напівфігури Богородиці і архангела Михайла. Зліва від Ісуса зображений уклінний імператор Лев VI. Попри те, що композиція несиметрична (фігурі Лева не відповідає ніяка фігура праворуч), мозаїка має сувору врівноважену композицію: «Вона здійснюється за рахунок широкої смуги внизу, на тлі якої розташована фігура, яка не складає, таким чином, самостійної композиційної плями.»[16]

Андрій Грабар зазначає, що дана композиція дуже рідкісна для імператорської іконографії[18]. Ймовірно, вона відображає якусь урочисту релігійну церемонію. Ця версія заснована на описаній у творі Костянтина VII Багрянородного «Про церемонії» урочистій зустрічі імператора з патріархом у нартексі храму Святої Софії. Імператор вислуховував від патріарха «молитву входу» і потім, перш ніж увійти до нави собору, тричі схилявся перед цими дверима. Також знаходять паралелі між сюжетом мозаїки і віршем Льва VI, в якому він описує Страшний Суд і припадає до ніг Христа, волаючи про заступництво до Богородиці і небесних сил[17]. Австрійський мистецтвознавець Отто Демус вказує, що цю мозаїку можна розглянути тільки знизу і під дуже великим кутом зору. Це викликано тим, що кубики мозаїки розміщені в стіні похило, щоб складати з поглядом глядача прямий кут[19].

Портрет імператора Олександра[ред.ред. код]

На північно-західному стовпі північної галереї собору розташований мозаїчний портрет імператора Олександра. Його відкрили в ході реставраційних робіт 1958 року. Портрет має точну дату створення — 912 рік[20]. Мозаїка відноситься до типу вотивних зображень і є прижиттєвим портретом імператора. Постать зображена у фронтальній позі, Олександр представлений в дорогоцінному вбранні, підперезаним лором, прикрашеним дорогоцінними каменями, і в короні з підвісками. У праву руку поміщений предмет циліндричної форми (акакія або анаксікакія), а в ліву — держава. Мозаїка зображує імператора за пасхальним богослужінням. Згідно з книгою «Про церемонії» в цей день імператор з Великого палацу йшов до собору, несучи в руці акакію (за повідомленням Георгія Кодіна це був згорток з шовкової тканини, наповнений землею[21]).

По боках від зображення поміщені медальйони, що містять ім'я імператора і монограми, які розшифровується так: «Господи, допоможи твоєму слузі, православному благовірному імператорові»[17]. На арках, що примикають до мозаїки із зображенням імператора Олександра, збереглися фрагменти мозаїк з орнаментом, виконаним в один час з портретом[20]. Однак серед них відкриті два фрагменти зображення пагонів аканфа, що датуються періодом Юстиніана I. Академік В. М. Лазарєв відзначає, що особливістю даної мозаїки є широке використання срібних кубиків (у порівнянні з золотими), які займають близько 1/3 фону мозаїки. Також в окремих місцях мозаїки (наприклад, великому пальці і на долоні лівої руки) кубиками мозаїки був непокритий підготовчий фресковий живопис.

Мозаїка південного вестибюля[ред.ред. код]

Імператори Юстиніан I (ліворуч) і Костянтин І із дарами перед Богородицею

Мозаїка люнета над дверима з південного вестибюля в нартексі собору створена в другій половині 10 століття. На ній зображена Богородиця на престолі з Богодитям на колінах, а по боках імператорів Костянтина І (ліворуч), що приносить в дар місто Константинополь, і Юстиніана І (праворуч), що приносить Богородиці собор Святої Софії. Сам сюжет, на думку В. М. Лазарєва, запозичений з давньогрецького мистецтва[22]. На думку мистецтвознавця В. Д. Ліхачової, ця мозаїка нагадує про донаторські портрети Юстиніана і Феодори в базиліці Сан-Вітале[23]. Однак поєднання на одній мозаїці фігур Костянтина і Юстиніана не знаходить аналогів у візантійському мистецтві[24]. Андрій Грабар зазначає, що можливо, мозаїст скопіював якийсь древній зразок, оскільки імператори, хоча і зображені в парадних шатах XI століття, але не мають борід, хоча вони були в моді на момент створення мозаїки.

Рунічні написи[ред.ред. код]

Рунічні написи в Софійському соборі — написи скандинавськими рунами на мармурових парапетах Софійського собору. Ймовірно, вони надряпані воїнами з варязької гвардії імператора Візантії в добу Середньовіччя. Перший з рунічних написів відкритий 1964 року[25], потім знайдено ще ряд написів. Припускається можливість існування й інших рунічних написів, але спеціальні дослідження подібного роду в соборі не проводилися[26].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Хронографія Феофана, рік 5816 / 316
  2. Сократ Схоластик. «Церковна історія». Кн. II, гл. 16
  3. Карташёв А. В. Вселенские соборы. — Клин: 2004. — С. 159.
  4. Карташёв А. В. Вселенские соборы. — Клин: 2004. — С. 460.
  5. Joannis Malalae Clironographia. Rec. L. Dindorf. Bonnae, 1831. P. 474
  6. Колпакова Г.С. Искусство Византии. Ранний и средний периоды. — М.: Азбука, 2010. — С. 77. — (Новая история искусства). — ISBN 978-5-9985-0447-1
  7. а б Успенский Ф. И. История Византийской империи VI-IX веков. — М.: 1996. — С. 331. — ISBN ISBN 5-244-00838-2
  8. Савваитов П.И. Путешествие новгородского архиепископа Антония в Царьград. — СПб: 1872. — С. 73.
  9. Robert S. Nelson Hagia Sophia, 1850-1950: Holy Wisdom Modern Monument. — Chicago: University of Chicago Press, 2004. — С. 10. — ISBN 0226571718
  10. Цитируется по Крест - хранитель всея Вселенныя : История создания и воссоздания креста преподобной Евфросинии, игумении Полоцкой / Л.В.Алексеев. — Минск: Вестник Белорусского Экзархата, 1996. — 126 с.
  11. Новелли Юстиніана 3. гл. 1.
  12. Успенский Ф. И. История Византийской империи VI-IX веков. — М.: Мысль, 1996. — С. 335. — ISBN ISBN 5-244-00838-2
  13. Хронографія Феофана, рік 6051 / 551
  14. 17 сентября православная литургия в Софии Константинопольской
  15. Византийское искусство 9 - середины XI века // Всеобщая история искусств / Под общ. ред. Б.В. Веймарна, Ю.Д. Колпинского. — М: Искусство, 1961. — Т. 2, книга первая.
  16. а б Лихачёва В. Д. Искусство Византии IV-XV веков. — Л: Искусство, 1981. — С. 106.
  17. а б в Лазарев В. Н. Мозаики собора Св. Софии в Константинополе // История византийской живописи. — М: Искусство, 1986.
  18. Грабар А. Н. Император в византийском искусстве. — М.: Ладомир, 2000. — С. 116.
  19. Отто Демус Классическая система декора средневизантийского храма // Мозаики византийских храмов. Принципы монументального искусства Византии / Пер. с англ. Э. С. Смирновой, ред. и сост. А. С. Преображенский. — М: Индрик, 2001. — 160 с.
  20. а б P. A. Underwood, E. J. W. Hawkins The Mosaics of Hagia Sophia at Istanbul. The Portrait of the Emperor Alexander 15 (1961) С. 189–217.
  21. Георгій Кодін. De Officiis. VI
  22. Відомі монети Смірни, Лесбосу і Філіппополя із зображенням римських імператорів, які стоять з макетом храму перед зображенням богині-покровительки (Лазарев В. Н. Мозаики собора Св. Софии в Константинополе // История византийской живописи. — М: Искусство, 1986.)
  23. Лихачёва В. Д. Искусство Византии IV-XV веков. — Л: Искусство, 1981. — С. 112.
  24. Грабар А. Н. Император в византийском искусстве. — М.: Ладомир, 2000. — С. 125.
  25. Svärdström, Elisabeth Runorna i Hagia Sofia (1970) С. 247—249.
  26. Knirk, James E. Runer i Hagia Sofia i Istanbul (1999) С. 26—27.

Література[ред.ред. код]

  • Пальмов Н. Н. Св. София Константинопольская. М., 1915
  • Бартенев И. А., Батажкова В. Н. Очерки истории архитектурных стилей. М., «Изобразительное искусство», 1983
  • История зарубежного искусства. М., «Изобразительное искусство», 1984
  • Очерки истории искусства. М., «Советский художник», 1987

Посилання[ред.ред. код]