Алилуя

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Алилу́я (алілу́я, івр. הַלְלוּיָה] הללויה]‎, в транскрипції галелу-Йа'г, дослівно — «Хваліть Ях (Яг, Ягве)») — в ряді християнських конфесій — молитовне хвалебне слово, звернене до Бога. Це звернення багаторазово зустрічається у книзі Псалмів. У перекладі Огієнка це звернення у більшості випадків перекладено українською мовою як «Хваліть Господа»[1], а в 148 главі — як «Хваліте Господа».

У християнській богослужбовій практиці це слово нерідко просто транслітерується, як «алілуя»[2][3] або «алилуя»[4]Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх, Алилуя»[5][6]).

Приспів «алилуя» або вірш псалма, який виконують на Літургії після читання Апостола перед читанням Євангелія й супроводжують приспівом «алилуя» називають алилуарієм (застаріле азматик)[7].

Використання в канонічних текстах і богослужіннях[ред.ред. код]

Вислів «алилуя» зустрічається 23 рази у книзі Псалмів. За виключенням Псалом 135:3, алилуя у віршах Псалмів служить введенням (106, 111–113, 135, 146–150) або заключним словом (104–106, 113, 114–117, 135, 146–150), або і введенням і завершенням (106, 113, 135, 146–150). У Новому Заповіті «алилуя» зустрічається 4 рази в Одкровенні Івана — Об. 19:1,3,4,6[8]. У своєму баченні апокаліпсису, автор пророчої книги почув «наче гучний голос великого натовпу в небі, який говорив: Алілуя! Спасіння, і слава, і сила Господеві нашому».

Алилуя, як формула поклоніння у богослужбовій практиці ізраїльтян подібно до слова «амінь» перейшла і в інші мови без перекладу. В апостольські часи «алилую» співали на честь Святої Трійці, повторюючи три рази. На думку російських старообрядників, однак, древня грецька церква говорила «алилуя» двічі (сугубая аллелуйя), а потрійна алилуя (трегубая аллелуйя) стала превалювати значно лише з XVII століття[9][10]

Алилуя виступає в наказовій формі множини. Це свідчить про те, що в храмовій службі воно було зверненням священника до прихожан з метою викликати їхнє відповідне слово. Таким чином, згодом алилуя стало самостійним культовим вигуком, а в сучасному християнському богослужінні служить приспівом церковної пісні. Євреї, що говорили по-грецьки, зберегли близьку івриту вимову цього слова, написаного давньогрецькою мовою як αλληλουια.

Алилуя в музиці та літературі[ред.ред. код]

Алилуя на Святий вечір, григоріанський розспів, записаний квадратною нотацією

Із давньоєврейської богослужбової практики алилуя потрапила до григоріанського хоралу. В католицькій месі алилуя відноситься до респонсоріальних піснеспівів і виконується після градуалу. Початкова мелодика алилуї була близька псалмодії, проте вже до IV століття алилуя стає мелодично багатим святковим піснеспівом з рясною мелізматикою. Найтриваліший розспів, що припадав на останній склад, називався юбіляцією.

У Новий час алилуя увійшла до великих циклічних жанрів — кантат, мотетів, магнифікатів. Зокрема, широко відомі «Алилуя» Г. Ф. Генделя з ораторії «Месія», та «Алилуя» В.А. Моцарт з мотету «Exultate, jubilate» KV 165.

У східній церкві алилуя одержала ширше застосування, ніж у західній. Алилуя співали не тільки на святковому богослужінні, але й під час посту й при похованні, закінчуючи ним спів псалмів й окремих віршів із псалтиря. Алилуя використали також як рефрен у багатострофних гімнах. У ряді гімнів слово «алилуя» створювало логічний і музичний фінал.

У руському партесному співі, як й у західноєвропейській музиці, широка протяжна мелодія алилуї часто з'єднувалася з багаторазовим повторенням слова «алилуя». П.І. Чайковський у «Всеношній» виділив багаторазове повторення алилуя наприкінці пісні «Хвалите ім'я господне» у форму фугетты, а в «Літургії» наприкінці причетного вірша — у форму фуги. В українській музиці відомі алилуя з літургії Іоанна Златоустого М. Леонтовича, алилуя С. Людкевича тощо.

Тарас Шевченко використав «Алілуя» у вірші «Гімн черничий»[11].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Див. наприклад Пс. 116:1
  2. Тлумачний словник
  3. Словник іншомовних слів
  4. Інститут богословської термінології та перекладів Українського католицького університету
  5. Текст недільної служби на католицькому сайті
  6. Текст літургії Йоана Златоустого на сайті української греко-католицької громади в Італії
  7. Пуряєва Н. В. Словник церковно-обрядової термінології. — Львів, Свічадо, 2001. — 160 с. ISBN 996-561-228-X. — С. 21.
  8. У перекладі Огієнка — «алілуя»
  9. Старообрядчество. Опыт энциклопедического словаря // Вургафт С. Г., Ушаков И. А. — Москва, 1996.
  10. Мельников Ф. Е. Краткая история древлеправославной (старообрядческой) церкви, Барнаул, 1999
  11. Тарас Шевченко. Гімн черничий

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Корній Л. Українська шкільна драма і духовна музика XVII — 1-ї половини 18 ст. (Нотний додаток). — К., 1993;
  • Мансветов И. Д., Церковный устав (типик), его образование и судьба в Греческой и Русской церкви, М., 1885, с. 95, 164-65;
  • Скарына Ф. Творы: Прадмовы, сказанні, пасляслоўі, акафісты, пасхалія / Уступ. арт., падрыхт. тэкстаў, камент., слоўнік А. Ф. Коршунава, паказальнікі А. Ф. Коршунава, В. А. Чамярыцкага. — Мн.: Навука і тэхніка, 1990. — 207 с.: іл. С. 176. ISBN 5-343-00151-3.
  • Mahony T. J., «Alleluia», в кн.: The Catholic Encyclopedia, v. 1, L., 1907, p. 3111-20;
  • Wagner P., Alleluia. Chant, в кн.: Dictionnaire d'archéologie chrétienne et de liturgie, Paris, 1924–1953;
  • Jungmann J. A., Missarum Sollemnia, Bd 1, Freiburg, 1958, S. 539-65; 1962;
  • Weliesz E., A history of Byzantine music and hymnography, Oxf., 1963;
  • Thodberg C., Der Byzantinische Alleluiarianzyklus. Studien im kurzen Psaltikonstil, Kbh., 1966 (серія Monumenta Musicae Byzantinae…, v. VIII).