Понтійська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Понтійська мова
Ποντιακή γλώσσα
Поширена в: Греція, Туреччина, Росія, Україна, Грузія, Казахстан, Німеччина, Нідерланди
Регіон: Європа, Азія
Носії: 324,535
Класифікація: Індо-Європейська
Грецькі мови
Понтійська мова
Офіційний статус
Коди мови
ISO 639-2 ine
SIL pnt
поширення грецької мови в пізньовізантійський період XII–XV сторіч. Жовтим кольором зображено пізньовізантійське койне — майбутню основу новогрецької мови, оранжевим — понтійську мову, зеленим — каппадокійську мову

Понтійська мова (також понтійська грецька, понтійський діалект; грец. Ποντιακή διάλεκτος, Ποντιακή γλώσσα) — умовне найменування кількох груп діалектів, на яких говорило грецьке і елінізоване населення південного узбережжя Чорного моря (греки — понтійці) в Малій Азії (особливо історичної області Понт) у середньовіччя та новий час. У грецькомовних джерелах розглядається як діалект грецької. Як і останній, належить до грецької групи. Загальне число носіїв — близько 324 тис., постійно скорочується через асиміляційні процеси. Мова не має офіційного статусу.

Історія[ред.ред. код]

Битва при Манцікерті призвела до поступової втрати контролю Візантії над Малою Азією. У цей період починається відокремлюватися каппадокійська мова. Місто Трапезунд (Трабзон) залишається анклавом Візантії, а в 1204 — 1461 роках є центром Трапезундської імперії, поступово втрачаючи свої території під натиском тюрків. Ареал поширення понтійського мови в цілому збігається з територією Трапезундської імперії 13-14 століть. Але, місцеве грецьке і елінізоване населення було менше асимільоване. Так виникла понтійська мова. Її позиції похитнулися після після того, як у 1922 — 1923 роках було проведено Грецько-турецький обмін населенням. Значна кількість носіїв опинилося в СРСР, де багато хто перейшов на російську мову. Після масової репатріації греків-понтійців до Греції на початку 90-х робляться спроби його відродження там. Так у 2006, в Салоніках було відкрито театр понтійської мови.

Характеристика[ред.ред. код]

Понтійска мова, як і споріднена йому, але ще більш потурчена каппадокська мова — свого роду залишковий остаточно відокремившийся діалект середньогрецької(візантійської) мови Малої Азії, не зазнав впливу сучасної дімотіки, а тому досить архаїзований. Лексика і фонетика понтійської мови багато в чому зберігають ранньовізантійські і навіть класичні античні риси часів давньогрецької колонізації і давньогрецького койне, при цьому морфологія близька середньогрецький. Архаїзми понтійської, як і каппадокійської мають головним чином давньоіонічне походження. Іншомовний вплив помітно, на відміну від новогрецької він носить переважно азійський характер (вірменський, грузинський, турецький). При цьому він менш помітен ніж у каппадокійській ідіоми, де тюркізація призвела до зламу граматичного ладу мови.

Діалекти[ред.ред. код]

Грецький мовознавець Маноліс Тріандафіллідіс пропонує наступну діалектну класифікацію для понтійської мови:

  • Західно-понтійські діалекти (ніотічні діалекти) на ділянці Синоп — Ун'є.
  • Східно-понтійські діалекти на схід від Ун'є, які у свою чергу підрозділяються на:
    • Прибережні в районі Трабзона,
    • Континентальні групи говірок (халдіотські) у місцевості Халді (міста Гюмюшхане, грец. Аргіруполіс або понтійське Канин), а також сусідні Келькіт, Байбурт, Орду.

Континентальні різновиди є найбільш тюркізованними, в них також помітно сильний субстратний і адстратний вплив інших мов, але саме вони і досі зберігаються в сільській місцевості гірських регіонів Туреччини.

До початку XIV століття ареал розповсюдження понтійської мови носив суцільний характер, охоплюючи всі південне узбережжя Чорного моря і зливаючись на заході з власне візантійською мовою, з якої склалася новогрецька мова. Поступова тюркізація мовців в Османській імперії, а потім і в Туреччини призвела до розпаду ареалу на кілька ізольованих населених пунктів. В наш час[Коли?] найчисленнішими є носії халдіотської говірки. Всі вони наразі сповідують іслам і мають турецьку самосвідомість.

Халдіотська говірка має сильний турецький вплив на всіх рівнях аж до сингармонізму (Мірабель, 1965). Вона багато в чому нагадує вже вимерлий фарасіотський діалект каппадокійської грецької мови Малої Азії (місто Фараса, село Девелі поруч з Кайсері, селища Афшар-Кею, Чукурі).

Сучасна оцінка кількості мовців[ред.ред. код]

  • Греція: з понтійською мовою знайомі до 200 тис. громадян Греції (2001, оцінка). Рідна мова лише для кількох сотень чоловік старше 80 років. Основна маса греко-понтійських переселенців з країн СНД русифіковані. Молоді покоління понтійських переселенців 20-х — 30-х років перейшли на стандартну новогрецьку мову, хоча багато хто знайомий з понтійською з мови старших поколінь. Головним чином це греки з Македонії та Західної Фракії.
  • Туреччина: оцінка кількості осіб володіючих понтійською мовою вельми різниться від 4 тис. осіб (офіційна статистика на 1965 рік).

Населені пункти:

Понтійська абетка[ред.ред. код]

Грецька
абетка
Турецька
абетка
Російська
абетка
IPA Приклади
Α α A a А а [a] ρομεικα, romeyika, ромейика
Β β V v В в [v] κατιβενο, kativeno, кативено
Γ γ Ğ ğ Г г [ɣ] [ʝ] γανεβο, ğanevo, ганево
Δ δ DH dh Д д [ð] δοντι, dhonti, донти
Ε ε E e Е е [e] εγαπεςα, eğapesa, егапеса
Ζ ζ Z z З з [z] ζαντος, zantos, зантос
ΖΖ ζζ J j Ж ж [ʒ] πυρζζυας, burjuvas, буржуас
Θ θ TH th С с, Ф ф, Т т [θ] θεκο, theko, теко
Ι ι İ i И и [i] τοςπιτοπον, tospitopon, тоспитопон
Κ κ K k К к [k] καλατζεμαν, kalaceman, калачеман
Λ λ L l Л л [l] λαλια, lalia, лалиа
Μ μ M m М м [m] μανα, mana, мана
Ν ν N n Н н [n] ολιγον, oliğоn, олигон
Ο ο O o О о [o] τεμετερον, temeteron, теметерон
Π π P p П п [p] εγαπεςα, eğapesa, егапеса
Ρ ρ R r Р р [ɾ] ρομεικα, romeyika, ромейка
Σ ς S s С с [s] καλατζεπςον, kalacepson, калачепсон
ΣΣ ςς Ş ş Ш ш [ʃ] ςςερι, şeri, шери
Τ τ T t Т т [t] νοςτιμεςα, nostimesa, ностимеса
ΤΖ τζ C c Ч ч [ʤ] καλατζεμαν, kalaceman, калачеман
ΤΣ τς Ç ç Ц ц [tʃ] μανιτςα, maniça, маница
Υ υ U u У у [u] νυς, nus, нус
Φ φ F f Ф ф [f] εμορφα, emorfa, эморфа
Χ χ H, KH (sert H) Х х [x] χαςον, hason, хасон

Література[ред.ред. код]

  • Georges Drettas, Aspects pontiques, ARP, 1997, ISBN 2-9510349-0-3. «… marks the beginning of a new era in Greek dialectology. Not only is it the first comprehensive grammar of Pontic not written in Greek, but it is also the first self-contained grammar of any Greek „dialect“ written, in the words of Bloomfield, „in terms of its own structure“.» (Janse)
  • Özhan Öztürk, Karadeniz: Ansiklopedik Sözlük. 2 Cilt. Heyamola Yayıncılık. İstanbul, 2005. ISBN 975-6121-00-9
  • Mackridge, P. 1987. Greek-Speaking Moslems of North-East Turkey: Prolegomena to Study of the Ophitic Sub-Dialect of Pontic. Byzantine and Modern Greek Studies 11: 115–137.
  • Τομπαΐδης, Δ.Ε. 1988. Η Ποντιακή Διάλεκτος. Αθήνα: Αρχείον Πόντου. (Tompaidis, D.E. 1988. The Pontic Dialect. Athens: Archeion Pontou.)
  • Τομπαΐδης, Δ.Ε. ϗ Συμεωνίδης, Χ.Π. 2002. Συμπλήρωμα στο Ιστορικόν Λεξικόν της Ποντικής Διαλέκτου του Α.Α. Παπαδόπουλου. Αθήνα: Αρχείον Πόντου. (Tompaidis, D.E. and Simeonidis, C.P. 2002. Additions to the Historical Lexicon of the Pontic Dialect of A.A. Papadopoulos. Athens: Archeion Pontou.)
  • Παπαδόπουλος, Α.Α. 1955. Ιστορική Γραμματική της Ποντικής Διαλέκτου. Αθήνα: Επιτροπή Ποντιακών Μελετών. (Papadopoulos, A.A. 1955. Historical Grammar of the Pontic Dialect. Athens: Committee for Pontian Studies.)
  • Παπαδόπουλος, Α.Α. 1958-61. Ιστορικόν Λεξικόν της Ποντικής Διαλέκτου. 2 τόμ. Αθήνα: Μυρτίδης. (Papadopoulos, A.A. 1958-61. Historical Lexicon of the Pontic Dialect. 2 volumes. Athens: Mirtidis.)
  • Οικονομίδης, Δ.Η. 1958. Γραμματική της Ελληνικής Διαλέκτου του Πόντου. Αθήνα: Ακαδημία Αθηνών. (Oikonomidis, D.I. 1958. Grammar of the Greek Dialect of Pontos. Athens: Athens Academy.)
  • Τοπχαράς, Κονσταντίνος. 1998 [1932]. Η Γραμματική της Ποντιακής: Ι Γραματικι τι Ρομεικυ τι Ποντεικυ τι Γλοςας. Θεσσαλονίκη: Αφοί Κυριακίδη. (Topcharas, K. 1998 [1932]. The Grammar of Pontic. Thessaloniki: Afoi Kiriakidi.)

Посилання[ред.ред. код]