Порожниста Земля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

«Теорії порожнистої Землі» — часто вживана назва гіпотез про існування всередині Землі великої порожнини або порожнин, розміри яких порівнянні з розмірами самої Землі. Дані порожнини, на думку авторів гіпотез, можуть бути населеними якимись формами життя. Ідея порожнистої Землі багато разів використовувалася в фольклорі, художній фантастиці, псевдонауці, теорії змови .

Прихильники теорій порожнистої Землі посилаються на те, що людство не робило свердловин з глибиною більше 12 кілометрів і, отже, не може знати про те, що знаходиться на більшій глибині. Для людей, незнайомих з основними принципами і результатами звукової локації планети Земля, сейсмологією і теорією гравітації, таких аргументів виявляється достатньо, щоб зміцнити віру в порожнисту Землю. Наукові дані, незалежно одержувані в геофізиці, геодезії, астрономії і хімії, причому ще в XIX столітті (а частково - у XVIII столітті) повністю спростовують зазначені гіпотези.

Гіпотези[ред.ред. код]

Теорії традиційної порожнистої Землі[ред.ред. код]

В міфології і релігії[ред.ред. код]

В стародавні часи ідея підземного царства вважалась аргументованою, що відобразилось в концепціях таких "місць" як грецький Аїд, скандинавський Свартальфахейм, єврейський Шеол, християнське пекло. У буддійських віруваннях існує підземний світ Агарта, місце надзвичайної святості, де мешкають духовні вчителі і столицею якої є Шамбала.

Ранні теорії[ред.ред. код]

Едмонд Галлей з малюнком трьох оболонок і центрального ядра своєї гіпотези порожнистої Землі
Земля за гіпотзою Едмонда Галлея
Запрпонований Леонардом Ейлером уявний експеримент порожнистої Землі, з отворами на полюсах і внутрішнім сонцем

Едмонд Галлей в 1692 р. висунув ідею[1] про те, що Земля складається з оболонки приблизно в 500 миль (800 км), двох внутрішніх концентричних оболонок і центрального ядра з діаметрами, відповідними діаметрам Венери, Марса і Меркурія. Між оболонками знаходяться атмосфери, кожна оболонка має свої магнітні полюси. Сферичні оболонки обертаються з різною швидкістю. Галлей запропонував цю схему для пояснення аномальної поведінки компаса. Він уявляв внутрішню атмосферу люмінесцентною (і, можливо, населеною) і припускав, що витоки цієї атмосфери спричиняють полярне сяйво.

Лайон Спрег де Камп і Віллі Лей — автори книги про географичні міфи «Lands Beyond»(англ.) (Землі потойбіч), яка була надрукована в 1952 році, стверджують (але не подаючи посилань), що Леонард Ейлер також пропонував ідею порожнистої Землі без множини оболонок, з внутрішнім сонцем діаметром 600 миль (1000 км), яке забезпечує світлом високорозвинену внутрішньоземну цивілізацію.

XIX століття[ред.ред. код]

XX століття[ред.ред. код]

Теорії увігнутої порожнистої Землі (увігнутих світів)[ред.ред. код]

Заперечення теорій порожнистої Землі[ред.ред. код]

Гравітація[ред.ред. код]

Візуальні докази[ред.ред. код]

Ресурси Інтернету[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Halley, Edmond, An Account of the cause of the Change of the Variation of the Magnetic Needle; with an Hypothesis of the Structure of the Internal Parts of the Earth, Philosophical Transactions of Royal Society of London, No. 195, 1692, pp 563–578 (Розрахунок причини зміни відхилення магнітної стрілки; з гіпотезою структури внутрішніх частин Землі, Філософські праці Королівського товариства в Лондоні, № 195, 1692, сс. 563-578)