Земна кора
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Земна́ кора́ (рос. земная кора, англ. earth crust, earth shell; нім. Erdkruste f) — зовнішній шар земної кулі, одна зі структурних оболонок планети. (Див. також ядро, мантія, гідросфера).
Земна кора є твердим утворенням товщиною 5 — 40 км, що складає 0.1 —0,5 % радіуса Землі. Фактично земна кора ніби плаває на поверхні магми, і тому на планеті спостерігаються її деформації та рухи.
Материкова земна кора є послідовним нашаруванням осадових гірських порід різного віку. Нижні горизонти таких нашарувань є найстаршими. Часто вони можуть бути метаморфізованими, тобто такими, які пройшли певну термічну обробку в земних надрах. Вік гірських порід визначають застосовуючи спеціальні методи. Цим займається наука геохронологія. Великою кількістю радіологічних досліджень доведено, що вік найстарших гірських порід земної кори за торієм-232 є не більшим ніж 3.5 мільярда років. Тому прийнято вважати, що вік найстарших гірських порід земної кори не перевищує 3,5 млрд. років — а вік нашої планети — приблизно 5 млрд. років.
Земна кора, як і гідросфера, є рухомою системою. В результаті взаємодії двох сил — притягання Землі до Місяця і відцентрової внаслідок обертання Місяця навколо Землі, виникають добові вертикальні рухи земної кори а також припливи і відпливи води в океанах і морях. Подібно такі рухи відбуваються за рахунок обертання Землі разом з Місяцем довкола Сонця. Встановлено, що такі плавні рухи земної кори відбуваються двічі протягом доби і досягають амплітуди декількох десятків сантиметрів. Напрямки цих рухів не є постійними, вони періодично змінюються. У масштабі мільйонів років вони викликали затоплення морем величезних територій і навпаки — виникнення та ріст гірських масивів. Унаслідок такого піднімання земної кори ростуть молоді гори, наприклад структури альпійської гірської системи, до якої належать і Крим, і Карпати. Геофізичними дослідженнями встановлено, що зараз поверхня Карпат піднімається зі швидкістю 0,1 — 10 мм за рік.
Зміст |
[ред.] Загальна характеристика
З.к. - зовнішня тверда оболонка Землі, верхня частина літосфери. Від мантії Землі відокремлена Мохоровичича поверхнею. В основі сучасних уявлень про структуру З.к. лежать геофіз. дані про швидкість поширення пружних (в основному поперечних) хвиль. Виділяють два головні типи 3.к.: континентальну і океанічну, що розрізнюються за складом, будовою, потужністю і інш. характеристиками. Потужність континентальної кори в залежності від тектоніч. умов складає від 25-45 км (на платформах) до 60-80 км (в областях гороутворення). У континентальній корі розрізняють осадовий (до 20-25 км), “гранітний" або “гранітно-метаморфічний” (в сер. 15 км, густина порід 2,6-2,7 т/м3) і “базальтовий" (20-35 км, густина порід 2,7-3,0 т/м3) шари. Назви “гранітного" і “базальтового" шарів умовні і історично пов'язані з виділенням межі Конрада, яка їх розділяє. Обидва ці шари іноді об'єднують в поняття консолідованої кори.
Осн. відмінності океанічної кори від континентальної - відсутність “гранітного" шару, істотно менша потужність (2-10 км), більш молодий вік (юра, крейда, кайнозой), велика латеральна однорідність. Океанічна кора складається з трьох шарів. Перший шар, або осадовий, має потужність до 1-2 км. Другий шар – вулканічний, або акустичний підмурівок, має в сер. потужність 1-2 км (за ін. даними, 1,2-1,8 км). Детальні дослідження дозволили розділити його на три горизонти (2А, 2В і 2С). Третій шар океанічної кори - “базальтовий” потужністю 4-8 км (інші дані - від 2 до 5 км).
Глибинними розломами З.к. розділена на блоки. Вік найдревніших порід З.к. досягає 4,0-4,1 млрд. років. Протягом перших 2 млрд. років, можливо, сформувалося від 50% до 70-80% всієї сучасної континентальної кори, в наступні 2 млрд. років - щонайбільше 40%, і лише бл. 10% - за останні 500 млн. років, тобто у фанерозої. Переломний момент в розвитку 3.к. мав місце у пізньому докембрії, коли в умовах існування великих плит вже зрілої континентальної кори стали можливі великомасштабні горизонтальні переміщення, що супроводжувалися субдук-цією та обдукцією новоутвореної літосфери. З цього часу утворення і розвиток З.к. відбувається в геодинамічній обстановці, зумовленій механізмом тектоніки плит.
[ред.] Основні тектонічні елементи земної кори
Основні тектонічні елементи земної кори. Найбільш древні і тектонічно малорухливі обширні області материків - древні платформи (або. кратони), утворені фундаментом з метаморфіч. порід докембрійської, в осн. архейської і ранньопротерозойської доби, які виступають на поверхню в межах щитів, і платформних чохлів. В Євразії є такі платформи: Східно-Європейська, Сибірська, Китайсько-Корейська, Південно-Китайська, Індостанська, Аравійська, на ін. материках - по одній платформі більш великих розмірів. Інший осн. тип тектоніч. областей материків і перехідних зон - широкі і досить протяжні рухомі пояси, що виникли 1,6-1 млрд. р. тому і які протягом пізнього протерозою і фанерозою пройшли складну історію тектоніч. розвитку.
Гол. типи сучас. тектоніч. областей ложа океанів - їх рухомі зони - т.зв. серединно-океанічні рифтові пояси і розташовані між ними і околицями материків більш стабільні області - океанічні плити.
[ред.] Коливальні рухи земної кори
Повільні плавні безперервні вертикальні переміщення мас гірських порід; одна з форм тектонічних рухів. Причину їх вбачають у глибинних процесах, що відбуваються в мантії Землі, деякі вчені — у космогенних процесах. Коливальні рухи земної кори впливають на зміни рівня Світового океану, що є однією з причин трансгресій та регресій моря, на склад, шаруватість і потужність осадів, на інтенсивність процесів денудації тощо.
[ред.] Радіальні рухи земної кори
Рухи земної кори, паралельні радіусу Землі. Протікають повільно або швидко, при землетрусах – стрибкоподібно. Нерідко називаються коливальними рухами земної кори.
[ред.] Див. також
[ред.] Джерела
- Мала гірнича енциклопедія: В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: «Донбас», 2004. ISBN 966-7804-14-3
- П.Р.Третяк "Лісівнича Історія" [1]
