Пуго Борис Карлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Борис Карлович Пуго (латис. Boriss Pugo; 19 лютого 1937(19370219), Калінін — 22 серпня 1991, Москва) — міністр внутрішніх справ СРСР (19901991), член ГКЧП. Член ЦК КПРС (1986–1990), кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС (1989–1990), депутат Верховної Ради СРСР 11 скликання, народний депутат СРСР.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в Калініні (нині Твер) у сім'ї партійного працівника, латиш за національністю. Російською мовою розмовляв краще, ніж латиською. Його батько — Карл Янович Пуго — був учасником революції та Громадянської війни, підпільником, «латиським стрільцем», потім секретарем Ризького міськкому партії.

Закінчив Ризький політехнічний інститут. Член КПРС з 1963 р. З 1961 р. на комсомольській роботі: секретар комітету комсомолу заводу, потім другий і перший секретар райкому комсомолу, потім завідувач сектором ЦК ЛКСМ, далі перший секретар ЦК ЛКСМ, секретар ЦК ВЛКСМ, інспектор ЦК КПРС, завідувач відділом ЦК Компартії Латвії, перший секретар Ризького міськкому партії.

З 1977 р.- перший заступник голови КДБ Латвійської РСР. З 1980 р.- голова комітету державної безпеки Латвійської РСР з присвоєнням військового звання генерал-майор.

Був депутатом Верховної Ради СРСР одинадцятого скликання.

Був членом ЦК КПРС (19861990). Голова комітету партійного контролю при ЦК КПРС (1988–1990) і кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС з вересня 1989 р. по липень 1990 року. Єдиний з семи латишів, що входили в Політбюро, що не має дореволюційного стажу в партії. Член і голова ЦКК КПРС з липня 1990 по квітень 1991 року.

З 11 грудня 1990 року — міністр внутрішніх справ СРСР (змінив на цій посаді В. В. Бакатіна, відправленого М. С. Горбачовим у відставку).

4 лютого 1991 р. Борису Пуго було присвоєно військове звання генерал-полковника.

З березня 1991 року — член Ради безпеки СРСР.

ГКЧП і самогубство[ред.ред. код]

У 1991 р. Б. К. Пуго став членом ГКЧП і одним з організаторів «серпневого путчу». Безпосередньо перед путчем, у серпні 1991 року, він відпочивав з родиною у Криму. Повернувся до Москви 18 серпня. У Москві йому зателефонував голова КДБ СРСР В. А. Крючков і запросив у Кремль, де був утворений ГКЧП.

Після провалу путчу Прокуратурою СРСР щодо Пуго Б. К. було порушено кримінальну справу за участь у антиконституційній змові.

22 серпня на арешт Пуго виїхали голова КДБ РРФСР Віктор Іваненко, перший заступник міністра внутрішніх справ Віктор Єрін, заступник прокурора Лісін і Григорій Явлінський. Через два дні Явлінський дав інтерв'ю газеті «Московський комсомолець», де розповів про події[1]. За його словами, вони, не чекаючи групи захоплення, «почали діяти». Як сказав Явлінський, двері їм відчинив тесть Пуго, сам Пуго і його дружина були ще живі («його голова відкинулася на подушку, і він дихав», «вона виглядала не при тямі. Всі її рухи були абсолютно некоординовані, мова — незв'язною»). Явлінський особливо підкреслив, що дві обставини здалися йому дивними:

  • Пістолет акуратно лежав на тумбочці, куди покласти його самому Пуго було важко.
  • Він зауважив три стріляні гільзи.

Журналіст «Московського комсомольця» в кінці статті додав: «Через кілька годин після моєї розмови з Григорієм Явлінським надійшла нова інформація. У результаті слідства стало відомо, що останньою стріляла дружина. Вона ж поклала пістолет на тумбочку»[1].

Проте син Пуго — Вадим Пуго (відповідно до публікації в газеті «День», № 30, 1993 року) говорив, що пістолет поклав на тумбочку 90-річний тесть: «… Вони, по всій видимості, лягли на ліжко. Батько приставив пістолет до скроні матері і вистрілив, після цього вистрілив у себе, а пістолет залишився затиснутим у нього в руці. Дід почув постріл, хоча він погано чує, і зайшов у спальню … Мати не вмерла — вона скотилася з ліжка і навіть намагалася піднятися на нього. Дід взяв у батька пістолет і поклав його на тумбочку. І місяць про це нікому не говорив — боявся. Незрозуміло йому було: говорити — не говорити. І сказав він про пістолет через місяць, коли почалися допити…».[2]

Дружина міністра, Валентина Іванівна Пуго, кандидат технічних наук, доцент Московського енергетичного інституту, померла у лікарні через добу, так і не прийшовши до тями.

Урни з прахом подружжя Пуго поховані на Троєкурівському кладовищі у Москві.

Тексти записок (за заявою «Нової газети»), знайдених при огляді квартири Пуго Б. К. 22.08.91 [1]:

«Зробив абсолютно несподівану для себе помилку, рівноцінну злочину. Так, це помилка, а не переконання. Знаю тепер, що помилився у людях, яким дуже довіряв. Страшно, якщо цей сплеск нерозумності відіб'ється на долях чесних, але що опинилися у дуже скрутному становищі людей. Єдине виправдання того, що сталося, могло бути в тому, що наші люди згуртувалися б, щоб пішла конфронтація. Тільки так і повинно бути. Милі Вадик, Еліна, Інна, мама, Володя, Гета, Раю, вибачте мене. Все це помилка! Жив я чесно — все життя „(записка Бориса Пуго).

“ Дорогі мої! Жити більше не можу. Не судіть нас. Подбайте про діда. Мама» (записка Валентини Пуго).

Нагороди[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]