Абакумов Віктор Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ві́ктор Семе́нович Абаку́мов (рос. Виктор Семенович Абакумов, *11 квітня (24 квітня) 1908, Москва — 19 грудня 1954, Ленінград) — радянський державний і військовий діяч. Генерал-полковник (1945).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 11 (24) квітня 1908 в Москві в сім'ї лікарняного грубника і прачки.

Закінчив 4-класне міське училище. У 19211923 роках служив санітаром у 2-й Московській бригаді частин особливого призначення (ЧОП). З 1924 — робітник, в 19251927 — пакувальник Московського союзу промислової кооперації, в 19271928 стрілець 1-го загону військово-промислової охорони ВРНГ СРСР, в 1928 — 1930 — пакувальник складів Центросоюза.

Адміністративна і політична кар'єра[ред.ред. код]

Член ВКП (б) з 1930 р.

У 1930 — заступник начальника адміністративного відділу торгово-посилкової контори Наркомату торгівлі РРФСР. У 1931–1932 — завідувач військовим відділом Замоскворецького райкому комсомолу.

В органах ОДПУ-НКВС з 1932 р. У 1934 р. розкрилися порушення Абакумова, що виявилися в тому, що він використовував конспіративні квартири для зустрічей з жінками

Після приходу в НКВС Л. П. Берії, з грудня 1938 року — в. о. начальника, а з 1939 по 1941 — начальник управління НКВС по Ростовській області.

1941 — 1943 рр.. — заступник наркома внутрішніх справ СРСР і начальник Управління Особливих відділів НКВС СРСР. З 1943 р. — Начальник Головного управління народного комісаріату оборони «СМЕРШ». З 1946 по 1951 рр.. — міністр держбезпеки СРСР.

У 1945 присвоєно звання генерал-полковника.

У житті великий життєлюб, Абакумов любив фокстрот, футбол і шашлики, які йому привозили з ресторану «Арагві». Носив ретельно підігнані форму і модні костюми, займався тенісом, був майстром спорту з самбо.

Нагороджений орденами Червоного Прапора, Суворова I і II ступеня, Кутузова I ступеня, Червоної Зірки, медалями за оборону Москви, Сталінграда, Кавказу.

Арешт і розстріл[ред.ред. код]

Не виявив достатньої активності в розгортанні так званої «справи лікарів», за що і був у липні 1951 знятий з поста. Для перевірки його діяльності була сформована комісія, до складу якої увійшли його вороги Г. М. Маленков, Берія, М. Ф. Шкірятов, С. Д. Ігнатьєв. 12.7.1951 заарештований за звинуваченням у приховуванні «сіоністської змови» в МДБ СРСР, безпосереднім приводом для чого послужив донос М. Д. Рюміна. Під час слідства до Абакумова активно застосовувалися тортури і побиття, і незабаром він перетворився на повного інваліда. Після смерті Сталіна та арешту Берії Абакумов так і не був звільнений. 1954 його звинувачено в підробці судових справ, зокрема «Ленінградської справи», та інших посадових злочинах, названо членом банди Берії. Суд визнав Абакумова винним у зраді Батьківщині, шкідництві, скоєнні терактів, участі в контрреволюційній діяльності та засудив до страти. Розстріляний 19 грудня 1954 в Левашовському лісі. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1955 позбавлений всіх нагород і військового звання.

Література[ред.ред. код]

  • Столяров К. А. Голгофа: Документальная повесть. — Москва, 1991. — С. 5—90.

Електронні джерела[ред.ред. код]