Єжов Микола Іванович
| Микола Іванович Єжов Николай Иванович Ежов |
||
 |
||
|
||
|---|---|---|
| 26 вересня 1936 — 25 листопада 1938 | ||
| Прем'єр-міністр: | В'ячеслав Молотов | |
| Попередник: | Генріх Ягода | |
| Спадкоємець: | Лаврентій Берія | |
|
||
| 8 квітня 1938 — 9 квітня 1939 | ||
| Прем'єр-міністр: | В'ячеслав Молотов | |
| Попередник: | Микола Іванович Пахомов | |
| Спадкоємець: | Посада скасована | |
| Партія: | ВКП(б) (з 1917) | |
| Народження: | 19 квітня (1 травня) 1895 Санкт-Петербург |
|
| Смерть: | 4 лютого 1940 (44 роки) будинок ВКВС, Москва,  СРСР |
|
| Похований: | В безіменній могилі на Донському цвинтарі (точне місце невідоме) | |
| Дружина: | 1) Антоніна Олексіївна Тітова 2) Євгенія Соломонова Гладун-Хаютіна |
|
| Діти: | вдочерив: Наталія | |
| Нагороди: |
позбавлений всіх нагород |
|
Микола Іванович Єжов (*19 квітня (1 травня) 1895 — †4 лютого 1940) — генеральний комісар держбезпеки, нарком внутрішніх справ СРСР (1936—1938 рр). Його ім'я відоме у зв'язку з так званою «Єжовщиною» — періодом історії СРСР, коли сталінські репресії були різко посилені й доведені до максимуму своєї інтенсивності.
Єжов вів розпусне життя, вступав у статеві відносини з чоловіками[1], в період з кінця 1920-х та початку 1930-х років став зловживати алкоголем, і вже з 1933—1935 рр. глибокі запої набули системного характеру[2].
Зміст |
Шлях до наркома [ред.]
Народився у Санкт-Петербурзі. Етнічний росіянин з литовським корінням. З 14 років трудився на різних заводах, маючи за плечима початкову освіту. Після Лютневої революції в Петрограді вступив в комуністичну партію. Учасник Жовтневої революції. У роки громадянської війни — військовий комісар ряду червоноармійських частин (до 1921 р.), потім — на партійній роботі. З 1922 р. — секретар Семипалатинського губкома, Казахського краєвого комітету партії. У 1927 р. був переведений до Москви, призначений заступником наркома землеробства СРСР. За деякими даними, Єжов користувався протекцією І. М. Москвіна, за допомогою якого він в 1930 р. став завідуючим Розподільного відділу ЦК партії:
«Я не знаю ідеальнішого працівника, ніж Єжов, Вірніше, не працівника, а виконавця. Доручивши йому що-небудь, можна не перевіряти і бути упевненим — він все зробить. У Єжова є тільки один, правда, істотний, недолік: він не уміє зупинятися. І іноді доводиться стежити за ним, щоб вчасно зупинити»[3].
Своїм швидким просуванням по службі Єжов зобов'язаний тому, що при всіх перипетіях внутріпартійної боротьби 1920—30-х років робив ставку тільки на Сталіна. Останній це відмітив, оцінив. 1 жовтня 1936 р. М. Єжов став наркомом внутрішніх справ СРСР. М. С. Хрущов в мемуарах цитує наступну телеграму, направлену з Сочі в Політбюро ЦК ВКП(б), підписану 25 вересня 1936 р. Сталіним і Ждановим:
«Вважаємо абсолютно необхідною і терміновою справою призначення товариша Єжова на пост наркомвнудела. Ягода явним чином виявився не на висоті свого завдання в справі викриття троцькістсько-зінов'євського блоку. ОГПУ запізнився в цій справі на чотири роки…»
Ця телеграма показує, хто був ініціатором призначення Єжова на відповідальний пост наркома внутрішніх справ СРСР.
Сталінський нарком [ред.]
У 1934—1938 роках Єжов — член ЦК ВКП(б), голова Контрольної партійної комісії при ЦК ВКП(б), одночасно член Оргбюро ЦК і (з 1935 року) член Виконкому Комінтерну. У 1937—1938 роках. — кандидат в члени Політбюро ЦК, член ВЦВК. З 1938 року — нарком водного транспорту. У 1937—1939 роках — депутат Верховної Ради СРСР.
У грудні 1937 року вся країна шумно відзначала двадцяту річницю ВНК—ДПУ—ОДПУ—НКВС. Газети друкували крупні портрети Дзержинського і Єжова. У їх честь складалися вірші, розучувалися пісні. Піонерські загони змагалися за право носити їхні імена. У обстановці загального тріумфування з нагоди знаменної дати 20 грудня у Большому театрі відбулися урочисті збори. Разом з Єжовим в президії сиділи Молотов, Ворошилов, Каганович і Хрущов. З основною доповіддю виступив Анастас Мікоян. Не було таких чудових ступенів, якими він не увінчав би заслуги «чудового, непохитного більшовика», талановитого «сталінського учня» і «улюбленця радянського народу». Дружними аплодисментами зустрів зал проникливі слова оратора.
За заслуги Єжов був нагороджений орденом Леніна (18 липня 1937 р.) і значком «Почесний чекіст». Влітку 1937 місто Сулимов на Північному Кавказі стало Єжово-Черкесськом — унікальний випадок в історії, — змінив ім'я жертви[4] на ймення його ката (з 1939 року — Черкеськ).
Вважають, що Єжов — одна з найбільш зловісних фігур в оточенні Сталіна. На закритому засіданні XX з'їзду партії М. С. Хрущов назвав його «злочинцем і наркоманом». Ім'я Єжова наводило жах на багатьох в країні і період його правління увійшов до історії як «єжовщина»… У радянській пресі його називали «залізним наркомом», в народі прозвали «кривавим карликом» (його зріст був 154 см; за іншими даними — 151 см).
«Та не тільки я, дуже багато хто вважав, що зло виходить від маленької людини, яку звали „сталинским наркомом“», — писав Ілля Еренбург. Насправді все було навпаки. Звичайно, Єжов старався, але справа не в нім… Так, карикатурист Борис Ефімов пише, що Мехліс по дружбі розповідав його братові М. Кольцову, як проводилися арешти:
«Мехліс показав йому декілька слів, написаних червоним олівцем і адресованих Єжову і йому, Мехлісу, з наказом заарештувати всіх згаданих в свідченнях осіб… Єжову залишалися „чисто технічні деталі“ — оформити „справи“ і виписати ордери на арешт»[5].
Стверджують, що Єжов ще до свого арешту «знав, що відбувається; він розумів, що Сталін їм користується як палицею для знищення кадрів, перш за все старих більшовицьких кадрів, і заливав свою совість горілкою»[6].
Смертельний фінал [ред.]
9 грудня 1938 року Єжова звільнено (нібито на його прохання) від обов'язків наркома внутрішніх справ, але він залишився наркомом водного транспорту. Слід зазначити, що вже з вересня—жовтня 1938 року Л. Берія (призначений Сталіним заступником Єжова) фактично управляв апаратом НКВС, хоча формально Єжов був ще на своїй посаді.
10 квітня 1939 року його заарештовано за звинуваченням у керівництві змовницькою організацією в військах і органах НКВС СРСР, в проведенні шпигунства на користь іноземних розвідок, в підготовці терористичних актів проти керівників партії й держави й озброєного повстання проти Радянської влади. Крім вказаних традиційних звинувачень, Єжову додали й оригінальніші: у фальсифікації кримінальних справ і гомосексуалізмі. На слідстві він все визнав. Мабуть, боявся тортур. А на суді все заперечував, окрім гомосексуалізму.
4 лютого 1940 року Єжова розстріляно (здійснив вирок Василь Блохін). Подібно Якіру й багатьом іншим, Єжов помер із словами: «Хай живе Сталін!» Незадовго до арешту Єжова в підмосковному санаторії померла при загадкових обставинах Фейгенберг (Гладун-Хаютіна) Євгенія Соломонівна (1904—1939) — його друга дружина. Довге й складне життя прожила перша дружина Єжова — Антоніна Олексіївна Тітова (1897—1988). В наш час[Коли?] жива приймачка Єжова Наташа (р. 1936 р.). Про долю рідної сестри наркома Євдокії Єжової нічого не відомо.
У січні 1938 року Пленум ЦК ВКП(б) прийняв спеціальну ухвалу, що засудила беззаконня в органах НКВС. Малий відсоток заарештованих вийшов з в'язниць і таборів (щоб пізніше потрапити до них знов). Услід за наркомом Єжовим репресовано сто одного вищого чина НКВС — не тільки заступників Єжова, але й майже всіх начальників відділів центрального апарату НКВС, наркомів внутрішніх справ союзних і автономних республік, начальників багатьох краєвих, обласних і міських управлінь. За роки сталінської інквізиції, як повідомляє КДБ, загинули 22 тисячі чекістів. Причина смерті більшості з них — сталінські «чистки» органів НКВС, під час яких шар за шаром знищувалися одні чекісти, а на їх місце заступали інші. Чистки — великі або малі — були при наркомах Ягоді і Єжові, були і при Берії, а потім при наркомах НКВС—МГБ Абакумові, Меркулові й Ігнатьєві. Сталін розстріляв Ягоду й Єжова і, як вважають більшість дослідників, коли б не хвороба і старість — розстріляв би й Берію.
Див. також [ред.]
Примітки [ред.]
- ↑ ЦА ФСБ. Ф. 3-ос. Оп. 6. Д. 3. Л. 420—423. Копия. Цит.: (Никита Петров, Марк Янсен, 2008; с. 365—366)
- ↑ Petrov, 2002; С. 197
- ↑ Разгон Л. Э. Плен в своем Отечестве. — М.: Книжный сад, 1994. — 426 с. : портр.(рос.)
- ↑ Д. Є. Сулимов (1890—1937) — голова СНК РРФСР (з 1930 року). Репресований у 1937 році. Реабілітований посмертно у 1956 році. У 1934—1937 роках місто Черкеськ мало назву Сулимов.
- ↑ Ефимов Б. Е. Михаил Кольцов, каким он был. — М.: Советский писатель, 1965. — С. 71. (рос.)
- ↑ Хрущев Н. С. Время. Люди. Власть. (Воспоминания). Книга I. — М.: ИИК «Московские Новости», 1999. (рос.)
Джерела [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Єжов Микола Іванович |
- Брюханов Б. Б., Шошков Е. Н. Оправданию не подлежит. Ежов и ежовщина. 1936—1938. — СПб.: Петровский фонд, 1998. — 165 с. : ил. — ISBN 5-7559-0022-1. (рос.)
- Некрасов В. Н. Ежов. // Советская милиция. — 1990. — № 2. (рос.)
- Павлюков Алексей. Ежов. Биография.. — М.: «Захаров», 2007. — 576 с. — ISBN 978-5-8159-0686-0 (рос.)
- Петров Н.В., Янсен М. «Сталинский питомец» — Николай Ежов / Пер. с англ. Н. Балашов, Т. Никитина. — М.: РОССПЭН, Фонд Первого Президента России Б. Н. Ельцина, 2008. — 447 с. — ISBN 978-5-8243-0919-5. (рос.)
- Nikita Petrov, Marc Jansen Stalin's Loyal Executioner: People's Commissar Nikolai Ezhov, 1895—1940 TLE. — Hoover Institution Press, 2002, April 5. — ISBN 0817929029 (англ.)
- Medvedev Roi Aleksandrovich, Harold Shukman All Stalin's Men. — Blackwell Publishers, 1985, August 7. — ISBN 0631141871 (англ.)
