Сагайдачне дерево

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Сагайдачне дерево
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Однодольні (Monocotyledon)
Порядок: Холодкоцвіті (Asparagales)
Родина: Асфоделові (Asphodelaceae)
Підродина: Asphodeloideae
Рід: Aloidendron
Вид:
Сагайдачне дерево (A. dichotomum)
Біноміальна назва
Aloidendron dichotomum
(Masson) Klopper & Gideon F.Sm., 2013
Підвиди

Aloe dichotoma subsp. dichotoma
Aloe dichotoma subsp. pillansii
Aloe dichotoma subsp. ramosissima

ареал виду блакитним
Синоніми

Rhipidodendrum dichotomum (Masson) Willd.

Сагайдачне дерево чи кокербом (афр. kokerboom, від koker — «сагайдак», і boom — «дерево», Aloe dichotoma) — рослина роду алое, один з нечисленних деревних видів цього роду, що об'єднує переважно трав'янисті рослини. Сагайдачне дерево — один з надзвичайно рідкісних серед однодольних рослин видів справжніх дерев, тобто рослин, що набули здатності рости в товщину. В алое ця властивість є вторинно надбаною.

Систематика[ред. | ред. код]

У 2013 році систематики виділили з роду алое 7 видів деревоподібних рослин до нового роду Aloidendron (A.Berger) Klopper & Gideon F.Sm., серед них і Aloe dichotoma, що стало розглядатися як синонім Aloidendron dichotomum (Masson) Klopper & Gideon F.Sm.[1]

Поширення[ред. | ред. код]

Сагайдачне дерево з величезним гніздом колоніальних ткачиків

Сагайдачне дерево зустрічається переважно у спекотних і сухих напівпустельних регіонах Намібії та північного заходу ПАР, переважно на кам'янистих пустощах, які добре прогріваються сонцем і дають опору корінню. Приблизно за 20 км на північний схід від намібійського містечка Кетмансхуп, на території ранчо Гаріганус, існує так званий Кокербомовий ліс — нехарактерне для цих рослин скупчення на невеликій площі близько 300 сагайдачних дерев. Кокербомовий ліс, проголошений у 1955 році національною пам'яткою природи, відвідують численні туристи.

У межах ареалі цієї рослини, на плоских сухих просторах південної Африки, сагайдачні дерева — єдині скільки-небудь високі рослини, і тому стають осередком активності різноманітних тварин, особливо птахів, котрим для гніздування потрібне підвищене місце, до якого важко дістатися хижакам. У період цвітіння дерева відвідує велике різноманіття птахів-медоїдів і комах, щоб поласувати квітками і нектаром. Квіти сагайдачного дерева також люблять бабуїни, які здатні об'їсти з дерева геть-усі квіти протягом годин. Пустельні дамани, які живуть серед дерев Кокербомового лісу, призвичаїлися до туристів і навіть не ховаються від них серед каміння, становлячи таку ж невід'ємну рису цього заповідника, як і самі дерева.

Морфологія[ред. | ред. код]

Кора сагайдачного дерева

Типове сагайдачне дерево має прямі вертикальні гілки, кору яких покриває плівка схожої на віск речовини, що охороняє їх від висихання, і білявою пудрою, яка відбиває сонячне проміння. По такій корі змії неспроможні піднятися нагору, і через це сагайдачне дерево дуже полюбляють птахи, особливо общинні ткачики, що будують серед його гілок величезні колоніальні гнізда, в яких одночасно виводять пташенят до тисячі пар птахів. Властивість гілок завжди розгалужуватись надвоє відображена в латинській назві рослини (лат. dichotoma — «роздвоєна»). Завдяки цій особливості дерево має щільну округлу крону і зовнішнім видом нагадує велетенський канделябр на сотні свічок. Синювато-зелене листя з невеликими колючками по краях росте розетками на верхівках гілок, підсилюючи схожість дерева на канделябр. Сагайдачне дерево може сягати 9 м заввишки і має стовбур до 1 м завтовшки. Кора головного стовбура, розтріскуючись, утворює золотисто-коричневі луски з ріжучими краями. На відміну від твердої і витривалої кори, деревина сагайдачного дерева м'яка і губчата.

Фізіологія[ред. | ред. код]

Сагайдачне дерево — сукулент, і може накопичувати велику кількість води в губчатій серцевині стовбура і листі і переживати тривалі періоди посухи. Незважаючи на своє походження з жарких пустельних регіонів, сагайдачне дерево здатне витримувати значні короткочасні заморозки. Мертве, повністю висушене дерево надзвичайно легке, його без значних зусиль може нести одна людина. Дерева звичайно ростуть поодинці, але в деяких місцевостях можуть скупчуватися у групи.

Онтогенез[ред. | ред. код]

Квіти сагайдачного дерева

В перші роки свого життя сагайдачне дерево виглядає як звичайне алое і сягає лише декількох сантиметрів. Тільки на двадцятому-двадцять другому році життя рослина починає рости вгору і відрощувати та розгалужувати гілки. Лише ще через 20-30 років рослина вперше починає цвісти яскравими світло-жовтими квітками, зібраними в великі — до 30 см завдовжки — розгалужені суцвіття. Цвітіння відбувається в червні-липні, під час зими в південній півкулі.

Походження назви і перший опис[ред. | ред. код]

Назва «сагайдачне дерево» походить від звичаю місцевих тубільців — бушменів — виготовляти з гілок дерева сагайдаки для стріл. Видовбуючи м'яку серцевину, вони отримують трубку з твердої кори, один кінець якої закривають шкіряним клаптем. Стовбури висохлих дерев також іноді видовбують зсередини і використовують для зберігання та охолодження води, м'яса та овочів. Волокниста деревина, пронизана безліччю тонких капілярів, слугує свого роду природним радіатором, охолоджуючи повітря, яке проходить крізь капіляри, і відводячи тепло від внутрішньої порожнечі.

Перше повідомлення про сагайдачне дерево надійшло в 1685 році від Симона ван дер Стеля, тогочасного губернатора голландської Капської колонії, який здійснив подорож на північ від Капстаду (Кейптауну) в район Мідних гір і описав рослину в своєму щоденнику.

Див. також[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Aloidendron. PlantZAfrica.com. South African National Biodiversity Institute (SANBI). Процитовано 10.06.2018.  (англ.)