Садиба на вулиці Саксаганського, 30
| Садиба на вулиці Саксаганського, 30 | ||||
|---|---|---|---|---|
|
| ||||
| 50°26′10″ пн. ш. 30°30′44″ сх. д. / 50.436361111139° пн. ш. 30.51222222224999925° сх. д.Координати: 50°26′10″ пн. ш. 30°30′44″ сх. д. / 50.436361111139° пн. ш. 30.51222222224999925° сх. д. | ||||
| Країна |
 Україна | |||
| Місто | Київ | |||
| Тип | житловий будинок[d] і пам'ятка архітектури[d] | |||
| Стиль | цегляний стиль | |||
| Архітектор | Володимир Ніколаєв | |||
| Початок будівництва | 1899 | |||
| Побудовано | 1900 | |||
|
Будівлі: № 30-а, № 30-б, № 30-в | ||||
| Відомі мешканці | Баранецький Осип Васильович | |||
| Адреса | вулиця Саксаганського (Київ) | |||
 | ||||
 Медіафайли у Вікісховищі | ||||
Садиба на вулиці Саксаганського, 30 — комплекс будівель у Голосіївському районі міста Києва на вулиці Саксаганського. Складається з трьох будинків — № 30, № 30-б і № 30-в, які визнані об'єктами культурної спадщини, пам'ятками архітектури та містобудування[1][2].
Історія[ред. | ред. код]
Наприкінці XIX століття ділянка, де розташована садиба, належала швейцарській громадянці А. Бонадурер. У 1899—1900 роках за її замовленням архітектор В. Ніколаєв побудував у садибі три житлові будинки[3][4][5][6] у цегляному стилі.
Опис[ред. | ред. код]
Головний будинок (№ 30) стоїть на червоній лінії забудови вулиці, два флігелі (№ 30-б і № 30-в) розташовані у глибині подвір'я.
Головний будинок — чотириповерховий із підвалом, цегляний, пофарбований. Односекційний, майже прямокутний у плані. Перекриття залізобетонні пласкі, дах двосхилий, із бляшаним покриттям. Головний фасад симетричний, має стримане оздоблення у цегляному стилі, типовому для архітектури тих років — фігурне цегляне мурування, рослинний орнамент, ліплені картуші та гірлянди. Площина фасаду вертикально розчленована трьома підвищеними розкріповками, розташованими симетрично, по центральній та бокових осях фасаду. Розкріповки підкреслені лопатками (у лопатках центральної — картуші та гірлянди) і увінчані прямокутними аттиками на стовпах. Лопатки центральної розкріповки на рівні першого—другого поверхів рустовані. На центральній осі розташований парадний вхід із арковим порталом, на лівій осі — проїзд на подвір'я. Вікна прямокутні, їх декорування, яке складається із замкових каменів, аркатурних та зубчастих надвіконних смуг, підвіконних тафель з геометрично-рослинним орнаментом, на різних поверхах відрізняється. Увінчує фасад вінцевий карниз із дрібно-чарунковим ярусним аркатурним фризом. На деяких балконах збереглися оригінальні балконні ґрати з металевих арабесок.
Дворовий фасад головного будинку не має оздоблення, проте на другому—четвертому поверхах по бокових осях розташовані великі лоджії.
У 1990-х роках головний будинок під час капітального ремонту перепланували[4].
Флігелі (№ 30-б і № 30-в)[ред. | ред. код]
Будинки № № 30-б і № 30-в стоять у глибині подвір'я, один за одним. Обидва чотириповерхові з підвалом, цегляні, прямокутні у плані, мають пласкі перекриття і двосхилі дахи із бляшаним покриттям. Декор фасадів обидвох будинків також дуже подібний, він повторює декор головного будинку, проте значно стриманіший. З елементів декору можна зазначити зубчасті карнизи, що увінчують фасад, зубчасті надвіконні смуги, підвіконні тафлі з орнаментом (лише на будинку № 30-б). Фасади симетричні, із головним входом на центральній осі, подібно до головного будинку розкріповані вертикально. Центральну розкріповку будинку № 30-б увінчує напівциркульний щипець, будинку № 30-в — трикутний[4].
Видатні мешканці[ред. | ред. код]
У садибі № 30 у 1901—1905 роках мешкав Осип Васильович Баранецький — фізіолог і анатом рослин, професор кафедри ботаніки Київського університету[4].
Галерея[ред. | ред. код]
-
Флігель № 30-б -
Флігель № 30-в -
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Наказ Головного управління охорони культурної спадщини від 25.06.2011 № 10/38-11
- ↑ Інформаційний зведений перелік об'єктів культурної спадщини Голосіївського району. Станом на 1.11.2018 (PDF). www.guoks.gov.ua. Департамент охорони культурної спадщини. Архів оригіналу (PDF) за 28.01.2019. Процитовано 26 січня 2019 року.
- ↑ Забудова Києва, 2012, с. 495.
- ↑ а б в г Звід, 2004, с. 1135.
- ↑ Гирич, 2018, с. 364.
- ↑ Гирич, 2014, с. 67.
Джерела[ред. | ред. код]
- Забудова Києва доби класичного капіталізму або як і коли місто стало європейським / за заг. ред. М. Б. Кальницького, Н. М. Кондель-Пермінової. — К. : ВАРТО, 2012. — 560 с. — 1000 прим. — ISBN 978-966-2321-21-0.
- Кальницький М. Б., Федорова Л. Садиба 1899—1900, в якій проживав Баранецький О. В. // Київ: Кн. 1, ч. 2: М-С Звід пам'яток історії та культури України. Енциклопедичне видання. У 28 томах / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. Упоряд.: В. Горбик, М. Кіпоренко, Н. Коваленко, Л. Федорова. — К. : Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 1. — С. 585—1216. — 3900 прим. — ISBN 966-95478-2-2.
- Гирич І. Б. Київ: люди і будинки. — 2-ге. — К. : Либідь, 2018. — 432 с. — ISBN 978-966-06-0704-0.
- Гирич І. Б. Під захистом святого Володимира: Університет та його околиці. — К. : Либідь, 2014. — 80 с. — (Твій Київ) — ISBN 978-966-06-0672-2.
| ||||||||||||||||
_20190924.jpg)
.jpg)
.jpg)
