Салтикове
| село Салтикове | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Сумська область |
| Район | Конотопський район |
| Громада | Дубов'язівська сільська громада |
| Код КАТОТТГ | UA59020050230092372 |
| Облікова картка | Салтикове |
| Основні дані | |
| Населення | 785 |
| Поштовий індекс | 41654 |
| Телефонний код | +380 5447 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 51°09′09″ пн. ш. 33°28′04″ сх. д. / 51.15250° пн. ш. 33.46778° сх. д.Координати: 51°09′09″ пн. ш. 33°28′04″ сх. д. / 51.15250° пн. ш. 33.46778° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
156 м |
| Водойми | річка Язуча |
| Відстань до районного центру |
26 км |
| Найближча залізнична станція | Дубов'язівка |
| Відстань до залізничної станції |
8 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 41655, Сумська обл., Конотопський р-н, с-ще Дубов'язівка, вул. В. Глуховця, 8 |
| Сільський голова | Білик Леонід Іванович |
| Карта | |
  Салтикове | |
 Салтикове | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Салтико́ве — селов Україні, у Дубов'язівській селищній громаді Конотопського району Сумської області. Населення становить 785 осіб.
Географія[ред. | ред. код]
Село знаходиться біля витоків річки Язуча, яка приблизно через 11 км впадає в річку Єзуч, нижче за течією на відстані 1 км розташоване селище Білоусівка. На струмку кілька загат.
Село розташоване за 26 км від райцентру.
Історія[ред. | ред. код]
Датою заснування села вважається травень 1730 року, згідно «Історії Малоросії. Ніжинський полк» за авторством А.М.Лазаревського (дата видання 1893 рік),в 1715 році в селі В'язове був куплений маєток Федором Салтиковим,а в травні 1730 року на землях котрі належали конотопському сотнику Григорію Костенецькому та трьом козакам фесюку,косенку та загородненку,приказчик Салтикова,без маючи на те законних повноважень,самовільно захопив ці землі і заложив слободу Салтикову. http://resource.history.org.ua/item/0013518
Частина села,Діброва відома ще з часів Катерини другої під назвою "Дубровне",в ті часи це та навколишні села належалі сім'ї поміщика генерала царської армії Кирила Черепова, в Дубровному знаходилася економія його сина Андрія Черепова.[1]
З 1869 року Дубровне або Діброва можна відзнайти на картах,[2][3][4][5][6].На американській карті 1950-х років[7] поселення Діброва ще позначене як окремий населений пункт Dibrovo.З другої половини XX століття поселення стало частиною села Салтикове.[8]
В XVIII - XIX столітті село відносилося до Гружчанської волості Путивльського повіту Курської губернії[9]
За даними на 1862 рік у власницькій слободі Путивльського повіту Курської губернії мешкало 744 особи (366 чоловіків та 378 жінок), налічувалось 143 дворових господарства, існував селітровий завод[10].
Станом на 1880 рік у колишній власницькій слободі Гружчанської волості, мешкало 927 осіб, налічувалось 151 дворове господарство, існували 2 лавки[11].
У 1882 році збудована дерев'яна Петропавлівська церква, яка зберегалась до наших днів.
1902 року в селі була відкрита трикласна церковнопарафіяльна школа. Навчалися в ній переважно хлопчики.
Населення[ред. | ред. код]
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними [12]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 766 | 97.58% |
| російська | 13 | 1.66% |
| білоруська | 1 | 0.13% |
| румунська | 1 | 0.13% |
| інші/не вказали | 4 | 0.50% |
| Усього | 785 | 100% |
Період Першої світової війни[ред. | ред. код]
Багатьох жителів села було мобілізовано до лав царської армії на фронти Першої світової війни[13]
Період Другої світової війни[ред. | ред. код]
389 жителів села пішли на фронт, 239 загинули. Пам'ять про них і про воїнів, які визволяли село 1943 року, увіковічнена в меморіалі Слави, зведеному салтиківцями в 1958 році.
Радянська доба[ред. | ред. код]
В радянський час в селі діяв колгосп «Правда». За ним було закріплено 2856 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 1696 га орної землі. За високі виробничі показники 75 трудівників села відзначені урядовими нагородами. Свинарка Білоусівського відділення Дубов'язівського цукрокомбінату С. П. Шепітько 1958 року нагороджена орденом Леніна, а в 1966 році — орденом Трудового Червоного Прапора. Скотарю МТФ2 Литвиненко Миколі Омеляновичу вдалося вигодувати бугая масою понад тонну (1280 кг), чим власне було встановлено рекордний показник з відгодівлі ВРХ.
В селі діяла восьмирічна школа, в якій навчався 301 учень, працювало 26 учителів, також діяв клуб на 200 місць, три бібліотеки, медичний пункт[14]
Сьогодення[ред. | ред. код]
В селі веде господарську діяльність сільськогосподарське підприємство ТОВ АПК «Конотоп», релігійна громада УПЦ МП, фельдшерсько-акушерський пункт, загальноосвітня школа І-Ш ст., сільський Будинок культури, бібліотека, приватні крамниці та поштове відділення.
В селі збереглась історична дерев'яна Петропавлівська церква, збудована у 1882 році у т.з. «єпархіальному» стилі. За часів рядянської влади з церкви зкинули верхи. Наразі церква діюча, потребує реставрації. Пам'яник архітектури місцевого значення № 243-См. Розташована у центрі села, поряд з меморіалом героям ДСВ.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ https://our-travels.info/ost/Goroda/Ukraine/Sumy/NS-Konotop.php
- ↑ Трехверстовка Сумской области. Военно-топографическая карта. www.etomesto.ru. Процитовано 9 листопада 2018.
- ↑ Трехверстовка Курской области. Военно-топографическая карта. www.etomesto.ru. Процитовано 9 листопада 2018.
- ↑ Карта Стрельбицкого онлайн. Специальная Карта Европейской России. www.etomesto.ru. Процитовано 9 листопада 2018.
- ↑ Карта Путивльского уезда Курской губернии 1910 года. www.etomesto.ru. Процитовано 9 листопада 2018.
- ↑ Operationskarte R - австрийская карта Европейской части России. www.etomesto.ru. Процитовано 9 листопада 2018.
- ↑ Американская карта России и СССР 50-х годов. www.etomesto.ru. Процитовано 9 листопада 2018.
- ↑ https://our-travels.info/ost/Goroda/Ukraine/Sumy/NS-Konotop.php.
{{cite web}}: Пропущений або порожній|title=(довідка) - ↑ Путивльский уезд @ SurnameIndex.Info. www.surnameindex.info. Процитовано 9 листопада 2018.
- ↑ рос. дореф. XX. Курская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по сведеніям 1862 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ комитетомъ Министерства Внутреннихъ делъ. СанктПетербургъ. 1868. LXXV + 175 стор., (код 1726)
- ↑ рос. дореф. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ I. Губерніи Центральной земледѣльческой области. — СанктПетербургъ, 1880. — VI + 413 с.
- ↑ Первая мировая война::Поиск документов по героям. gwar.mil.ru. Процитовано 12 листопада 2018.
- ↑ "ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ УКРАЇНСЬКОЇ РСР". resource.history.org.ua. Процитовано 12 листопада 2018.
Джерела[ред. | ред. код]
| |||||||||||
.svg){kind=small}
| ||||||||||||||||
_(1854).png)