Стенографія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Стенографія або скоропис, система спеціальних значків: геометричних (використовуваних у різних системах стенографії в Англії й Франції) та елементів літер рукописного письма (застосовуваних головно в Німеччині й по слов'янських країнах), пристосована для швидкого запису за складами, словотвірними морфемами й словами усної мови. Найбільше поширилися на Східну Європу системи стенографії на німецькій основі Ф. К. Ґабельсберґера (1789 — 1849), що її достосував (після перших спроб Л. Олевінського, 1864 і Й. Полінського, 1891) до української мови О. Панейко (1922). На Східній Україні виникли варіанти стенографії, складені О. Герштанським та М. Льовшином («Курс стенографії», 1948), на основі російських адаптацій системи Ґабельсберґера М. Соколовим та ін.
 |
Це незавершена стаття з Енциклопедії українознавства. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
[ред.] Література
- Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.(укр.)
