Самотність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Bianca Rinaldi 1.jpg

Само́тність — соціально-психологічне явище, емоційний стан людини, пов'язане з відсутністю близьких, позитивних емоційних зв'язків з людьми та / або зі страхом їх втрати в результаті вимушеної або наявної психологічної причини соціальної ізоляції. У рамках цього поняття розрізняють два різних феномени — позитивна (самітність) і негативна (ізоляція) самотність, однак найчастіше поняття Самотності має негативні конотації.

Теорії виникнення[ред.ред. код]

Проблема визначення самотності пов'язана з різноманіттям трактувань цього поняття у різних дослідників, серед них :

  • почуття самотності і соціальна ізоляція;
  • хворобливе переживання вимушеної ізоляції,
  • добровільне усамітнення, пов'язане з екзистенціальним пошуком.

Треба відрізняти вимушену самотність від добровільного бажання усамітнення особи на недовгий термін. Останнє — добровільне усамітнення — якраз і виконує регулятивну функцію і включено в механізм зворотного зв'язку, що допомагає індивіду регулювати оптимальний рівень міжособистісних контактів, без утоми та дратівливості при їх перебільшенні. Однак фізична ізоляція людини не завжди призводить до самотності.

Поширення[ред.ред. код]

Самотність — поширене явище в великих містах, де спілкування з різними людьми відбувається короткочасно і поверхнево, а часу на встановлення тривалих і довірчих відносин не вистачає. Контакти не несуть емоційного навантаження, не ведуть до довіри та почуття безпеки. Самотність відчувають молоді люди, які не можуть знайти собі необхідного, відповідного партнера, або літня людина, що втратила знайомих і близьких і не вміє, не може знайти спільну мову з представниками молодшого покоління. Самотність нерідко переживають люди з інертною нервовою системою, які важко зав'язують нові контакти, повільно звикають до нових знайомих. У флегматичних, неактивних осіб самотність може призвести до депресії.

Нагадує самотність (але в той же час не носить такого глибокого характеру), брак зворотного зв'язку, обумовлений або ситуацією, або темпераментом (психологічним типом) даної людини. У свою чергу, самотність може бути зумовлена глибокими патологічними змінами в психіці індивіда (див. аутизм).

Фактори сприяння самотності[ред.ред. код]

Існує ряд психологічних факторів, які сприяють самотності. Наприклад, це може бути низька самооцінка, яка призводить до уникнення контактів з іншими людьми через страх піддатися критиці, що, у свою чергу, створює порочне коло — в результаті відсутності контактів самооцінка ще більше падає. Слабкі навички спілкування також сприяють виникненню відокремленості від товариства, суспільства, посиленню самотності. Люди з погано розвиненими навичками міжособистісного спілкування, низькою соціалізацією через страх потерпіти невдачу у відносинах або потрапити у психологічну залежність також нерідко прагнуть до самотності, особливо якщо у них вже є невдалий досвід спілкування з іншими людьми.

Самотність пов'язана з типом культури. Самотність давня проблема західноєвропейських країн, де з доби Відродження плекали індивідуалізм, послаблюючи позиції колективізму. Лідерами в цьому процесі стали Англія, США, частково Канада, Франція, Австралія, Швеція.

За висновками одного соціологічного дослідження, що приводила газета «Дейлі телеграф», суспільство Великої Британії — найбільш індивідуалістичне. Індивідуальність, несхожість на інших, егоїзм в суспільстві Британії цінують значно більше, ніж колективізм. Для груп з творчими здібностями — це рятівний фактор, бо сприяє пошукам нового, удосконаленню здобутого, започаткуванню нових стилів чи збагаченню вже існуючого. Для пересічних громадян без здібностей індивідуалізм обертається відокремленістю, відчуженням від інших, розвитком дивацьких (або небезпечних для суспільства) рис характеру та поведінки. У Великій Британії спостерігають великий рівень тривожності, самотності, депресій. Надмірний індивідуалізм західних буржуазних суспільств пов'язують з високим рівнем самотності та депресій. І, навпаки, суспільства з високим рівнем колективізму мають низький рівень індивідуалізму у пересічної більшості громадян, низький рівень самотності (Китай, Тайвань, Росія на початку 20 століття тощо).

Різновиди самотності[ред.ред. код]

CC No 10 Robinson Crusoe.JPG

Самотність розділяється на два типи: явну і неявну(приховану від оточення) самотність. Прикладом явної(але вимушеної самоти) служить історія Робінзона Крузо, який прожив на самоті 28 років. Це явище виникає при дефіциті спілкування з людьми, людина хоче спілкуватися, але не може. Набагато частіше зустрічається самотність у неявній (прихованій від оточення) формі. Людина постійно знаходиться в оточенні людей, спілкується з ними, але в той же час відчуває себе відчуженим. Всі ці люди йому не потрібні, точніше він не відчуває до них особливої любові і прихильності, вони для нього легко замінні. Проблема неявної самотності дуже поширена серед підлітків і якщо вчасно не вирішується, то переходить і в стадію дорослого життя . Вона виникає через відчуття людини, що її ніхто не розуміє, немає душі здатної оцінити її гідності. Такі люди вважають, що якщо їм не знайти собі споріднену душу серед всіх цих людей, тоді навіщо вони взагалі потрібні. Тим самим вони свідомо прирікають себе на самотність. Виявити її досить складно, так як ця людина на людях поводиться найбільш звичайним чином.

Нездатність повноцінно спілкуватись[ред.ред. код]

Поширюється нездатність повноцінно спілкуватись — і на робочих місцях, і вдома. Родини часто створюють задля вирішення побутових, соціальних, сексуальних проблем, а родинний будинок перетворюється на спальне місце, місце відпочинку після виснажливої роботи. Але і родина, створена без емоціонального зв'язку, і домівка, набита комп'ютером, телевізорами та мобільними телефонами — не позбавляє від самотності. Подружжя починає жити досить відокремлено одне від одного, маючи мало спільних справ. Самотність стала явищем і в родинному житті, посилюючи кризу традиційної родини.

Нездатність повноцінно спілкуватись стала явищем і в молодіжному середовищі, досить високо індивідуалізованому та наче створеному з самотніх осіб. Тимчасовість людських контактів не сприяє виникненню емоційно стійких та довготривалих відносин — якраз останні найбільш бажані і корисні для молоді.

Небезпечні наслідки самотності[ред.ред. код]

  • Поширення пригніченості та депресій.
  • Поширення алкоголізму, в тому числі молодіжного, юнацького.
  • Поширення наркоманій.
  • Зростання кількості батьків — одинаків.
  • Зростання кількості осіб, що не створюють власних родин(довго або ніколи).
  • Неупорядковані сексуальні зв'язки з частою зміною партнерів та зростання венеричних захворювань.
  • Зростання замахів на власне життя та завершені самогубства.
  • Самогубство

Профілактичні заходи[ред.ред. код]

Їх достатньо в минулому. Це створення — * клубів за інтересами

  • відвідини виставок, театрів, ярмарків, місцевих свят
  • підтримка родинних зв'язків
  • спілкування з власними дітьми
  • пожвавлення контактів по за межами робочих місць
  • подорожі та туризм тощо.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Лабиринты одиночества / Пер. з англ.; складання, загальна редакція і передмова Н. Е. Покровского. — М.: Прогресс, 1989. —624 с.
  • Сакутин, В. А. Феноменология одиночества: опыт рекурсивного постижения: Дис. … д-ра филос. наук: 09.00.13. Владивосток, 2003.
  • Иванченко, Г. В., Покровский Н. Е. Универсум одиночества: социологические и психологические очерки. — М.: Университетская книга, Логос, 2008.
  • Джон Качоппо, Вільям Патрик, Одиночество: природа человека и потребность в социальных связях