Тис ягідний

Гілки з плодами

Тис я́гідний, або негній-дерево (лат. Taxus baccata L.) — хвойне вічнозелене дерево родини тисових.

Тис ягідний — 10–20 м заввишки.

Тіньовитривалий, деревина з чорнобурою серцевиною, важка, міцна, стійка проти гниття, добре полірується; використовують у мебльовій промисловості, машинобудуванні, підводному будівництві тощо.

Тис — дводомна рослина, тому плодоносять не всі його екземпляри.

Біологічні характеристики

Тис зазвичай розмножують вегетативним методом. Цікаво, що пагони, узяті з гілок, направлених вгору, дають кущі з компактним вертикальним зростанням, а пагони з горизонтальних гілок утворюють розкидисті низькі рослини.

Тис ягідний — вічнозелена деревовидна або кущовидна рослина, висотою від 25 до 30 м. Період життя 700–1500 років. Кора червонувато-бура, на молодих пагонах гладка, на грубших гілках і стовбурах лущиться від старості (відшаровується тонкими пластинками). Деревина дуже тверда і важка, складається з тоненьких судин з спіральними потовщеннями. Серцевинні промені складаються тільки з самої м‘якоті, смоляні ходи відсутні.

Листкорозміщення чергове, на бокових горизонтальних гілках переходить майже в супротивне, при цьому листя, завдяки черешкам розміщується переважно в 2 ряди.

Листя ланцетовидне або лінійне із завуженою основою, інколи на коротких черешках (1–2 мм). Знаходиться у формі голок довжиною до 30 мм, шириною 2,5 мм, зверху темно-зелене, блискуче, знизу світло-матові, без білих прожилок, м‘які, кінці загострені. Отруйні для коней і худоби. Тис — дводомне дерево. Мікроспороїд помітний вже восени, округлої форми, жовтуваті, розміщені в пазухах листків на останньому пагоні. Під час цвітіння висовується коротка ніжка, на якій містяться игляки, кожен з яких має 5–8 мішечків, що тріскаються повздовжно, без повітряних мішків, одноклітинні. Мегастробіли зібрані, мають вигляд дрібної шишки, з супротивно розміщеними парами мегастробілів. Переважно ці сукупності сильно редуковані і представлені поодинокими мегастробілами. Він складається з одного прямого насінного зачатку, пізніше насінина вільно оточена м‘ясистою оболонкою (аррілусом) червоного кольору.

Насінний зачаток у тиса з'являється пізньої осені і зимує в стадії утворення мегаспор, але на кожен з них утворюються архегонії. У тиса в одному незценусі буває від 2–4 жіночих гаметодоїтів, що утворюються із мегаспор, але на кожен з них утворює архегонії. У тиса вони оточені шаром прилягаючих клітин гаметодоїта. В оболонці яйцеклітини тиса ягідного, яка прилягала до клітин оточуючого шару, були відкриті плазмодесми, які пронизували шари багаточисельних пор.

Запліднення відбувається в кінці травня до початку червня. Від запилення до запліднення проходить біля 1 місяця, насіння дозріває 6 тижнів. Насіння — бурий горішок, блискучий, твердий, довжиною 6–8 мм, з загостреним кінцем, розміщений в глибині яскраво-червоної м‘ясистої оболонки (принасінника), схоже на ягоду, їстівне.

Висіяне насіння лежить в землі 1 рік, або і більше, поки не дозріє.

Екологічна приуроченість

Тис ягідний — рослина вимоглива до вологості, ґрунту та повітря. Воно найбільш тіньове із усіх хвойних порід дерево. Насіння дає щорічно до глибокої старості, починаючи з 25–30 річного віку. Коренева система добре розвинута, пластична, утворює ендотрофну мікоризу, завдяки чому може пристосовуватись до різних умов. Молоді пагони, кора і листя містять алкалоїд токсин — C37H51NO10 і сильно подразнюючу олію.

Властивості

Тис ягідний в давнину був поширений на дуже великій території, та майже повністю винищений людиною через свою міцну деревину, яка володіє сильними бактерицидними властивостями — вона вбиває навіть ті мікроорганізми, що є в повітрі. Будинок, в якому хоча би стельові балки зроблені з тиса, надійно захищений від хвороботворних інфекцій, що надзвичайно цінувалося під час масових епідемій.

Деревина, кора і листя тиса містять алкалоїд (токсин) і тому отруйний для людини і багатьох інших тварин, хоча, наприклад, зайці і олені, охоче їдять тис без шкоди для себе. Відомо, що людину можна отруїти, подавши їй вино в кубку з тиса. Чим старша хвоя тиса, тим вона отруйніша.

Поширення

На території України тис ягідний природно росте лише у Криму, в культурі — у садах по всій Україні.

У давнину тисові ліси були поширені в Карпатах і на Передкарпатті (сліди в топоніміці — ріка Тиса, Тисів, Тисьмениця тощо); тепер залишилися лише невеликі острівці, серед них тисовий резерват (206 га) в Коломийському лісгоспі у с. Княждвір (за СРСР — Верхнє).

Знаходиться один з найбільших заказників у Європі Тису ягідного.

Ареал поширення тиса ягідного досить широкий. Він зустрічається в Польщі, Чехії, Словаччині, Шотландії, Іспанії, Португалії, Греції, Північній Африці. Він рідко зустрічається вздовж узбережжя Балтійського моря під покривом широколистяно-хвойних лісів і більш часто на схилах гір Прикарпаття, Карпат, Кавказу і Криму. Північніше його ареал зміщується в Туреччину, де охоплює узбережжя Чорного моря, західну і південну — центральну частину території Туреччини, і заходить в Північний Іран біля Каспійського моря.

В Карпатській гірській системі найбільший осередок тиса (біля 160 тис. штук на площі 20 га), зберігається в буково-ялицевому пролісі в долині протоку Торміанець у Високих Татрах в Словаччині.

В Румунських Карпатах тис зустрічається дуже часто в межах висот 490–1486 м над рівнем моря. В порівнянні із Словацькими Карпатами, в Українських росте значно менше тисів.

В даний час поодинокі дерева тису ростуть в Болехівському, Вигодському, Рахівському районі — 1 екземпляр, Надвірнянському, Солотвинському держлісгоспах, Івано-Франківській області, а також декількох місцях Чернівецької та Закарпатської областей. Досить цікава ділянка тиса збереглася в урочищах Велика і Мала Уголька на Закарпатті (1500 штук на площі 10 га) і займає друге місце в Україні після заказника «Княждвірський» (15,1 тис. штук на площі 70 га).

Див. також

• Список дикорослих корисних рослин України

Література

• В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова; «Дикорастущие полезные растения Украины» Справочник; Киев, Наукова думка, 1983. (рос.)
• Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.