Урго Кекконен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Урго Калева Кекконен
Urho Kaleva Kekkonen
Урго Калева Кекконен
Прапор
8-й Президент Фінляндії
Попередник: Юго Паасиківі
Наступник: Мауно Койвісто
Прапор
Прем'єр-міністр Фінляндії
17 березня 1950 року — 17 січня 1951 року
Попередник: Карл-Август Фагерхольм
17 січня 1951 року — 20 вересня 1951 року
Наступник: Сакарі Туоміоя
20 вересня 1951 року — 9 липня 1953 року
9 липня 1953 — 17 листопада 1953
20 жовтня 1954 — 15 лютого 1956
Попередник: Ральф Торнгрен
Наступник: Карл-Август Фагерхольм
 
Народження: 3 вересня 1900(1900-09-03)
Велике князівство Фінляндське Піелавеси, Велике князівство Фінляндське
Смерть: 31 серпня 1986(1986-08-31) (85 років)
Фінляндія Гельсінки, Фінляндія
Батько: Юго Кекконен
Мати: Еміліа Пюльвяняйнен
Діти: Сини Матті та Танелі

У́рго Ка́лева Ке́кконен (фін. Urho Kaleva Kekkonen, 3 вересня 1900; Піелавесі — 31 серпня 1986 Гельсінки) — фінський державний діяч, восьмий Президент Фінляндії (1956–1982).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 3 вересня 1900 року в селищі Піелавесі провінції Саво, Великого князівства Фінляндського.

З 1918 — з початком громадянської війни у Фінляндії, 17-річний Урго брав участь у війні на стороні Білої гвардії в рядах шюцкору. Після цього він був призваний на строкову службу в армію, служив сержантом в автомобільному батальйоні в Гельсинкі.

Освіта[ред.ред. код]

У 1919 році Кекконен закінчив ліцей Каяані. У 1926 закінчив Гельсінський університет, юридичний факультет. Доктор юридичних наук (1936).

Урядова робота[ред.ред. код]

Президент Кекконен в 80 років, марка Фінляндії, 1980

З 1926 по 1956 — член, один із лідерів партії Селянська спілка.

З 1934 по 1956 — депутат парламенту від партії Селянська спілка.

З 1936 по 1937 — міністр юстиції Фінляндії.

З 1937 по 1939 — міністр внутрішніх справ Фінляндії.

З 1940 по 1943 — голова Комітету у справах переселенців.

З 1944 по 1946 — міністр юстиції Фінляндії.

З 1946 по 1947 — віце-спікер парламенту Фінляндії.

З 1948 по 1950 — спікер фінського парламенту.

З 1950 по 1956 — Прем'єр-міністр Фінляндії.

З 1950 по 1951 — міністр внутрішніх справ Фінляндії

З 1952 по 1953 — міністр внутрішніх справ Фінляндії

З 1954 — міністр закордонних справ Фінляндії.

Президент Фінляндії[ред.ред. код]

З 1956 по 1962 — обраний Президентом Фінляндії.

З 1962 по 1968 — вдруге обраний Президентом Фінляндії.

З 1968 по 1978 — обраний Президентом Фінляндії на третій термін.

З 1978 по 1982 — обраний Президентом Фінляндії на четвертий термін.


У травні 1963 виступив із ініціативою перетворення Північної Європи на без'ядерну зону. У 1960-ті виступав за прикордонний договір із Норвегією і про Нараду з безпеки і співробітництво в Європі (НБСЄ).

Ратифікував другий Протокол (1970) про продовження дії терміну Договору про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу між СССР і Фінляндією. Три рази розпускав парламент за час свого безперервного 26-річного правління.

Після відставки з посади Президента за станом здоров'я 1981, йому надано право залишатися жити в резиденції Таммініемі, де він і лікувався. Помер 31 серпня 1986 року.

Місце поховання Урго в Гельсінкі

Похований 7 вересня на кладовищі Хієтаніємі.

Співпраця з КДБ[ред.ред. код]

Деякі дослідники звинувачують Кекконена у співпраці з КДБ. Так, за словами Анатолія Голіцина, Кекконен був завербований 1948 та отримав кодове ім'я «Кіма» (англ. timo)[1]. Вербуванню сприяла коханка Кекконена, Анна-Марія Снельман (англ. Anne-Marie Snellman), кореспондентка Ассошіейтед прес в Гельсінки. Був завербований членом місцевої резидентури Іваном Пакканеном, а потім працював з Юрієм Вороніним та місцевим резидентом Михайлом Котовим[2].

У часи його президентства та з його ініціативи майже всіх перебіжчиків із СССР арештовували та відсилали назад до Радянського Союзу[3].

Посилання[ред.ред. код]

  1. http://archive.svoboda.org/programs/pn/2004/pn.022204.asp
  2. West, Nigel (2009). «Kekkonen, Urho». The A to Z of sexspionage. Lanham MD: Scarecrow Press. ISBN 9780810871519. 
  3. «President Kekkonen insisted on sending back Soviet defectors». Helsingin Sanomat, International Edition. Архів оригіналу за 2013-07-09. Процитовано 2007-10-18. 

Ресурси інтернету[ред.ред. код]