Юстин Спирлак
| Слуга Божий Юстин Спирлак | |
|---|---|
| пол. Justyn Spyrłak | |
 | |
| Народився |
7 грудня 1895[1] Краків, Королівство Галичини та Володимирії, Долитавщина, Австро-Угорщина[2] |
| Помер |
2 липня 1941 (45 років) Чортків, Тернопільська область, Українська РСР, СРСР |
| Громадянство |
 Польща →  УРСР |
| Національність | поляк |
| Діяльність | католицький священник |
| Знання мов | польська |
Юстин Спирлак (пол. Justyn Spyrłak; у хрещенні Ян; 7 грудня 1895, м-ко Броновиці, нині в складі м. Кракова, Польща — 2 липня 1941, Чортків, нині Україна[3]) — польський католицький священник, слуга Божий католицької церкви, вбитий НКВС.
Життєпис[ред. | ред. код]
Юстин Спирлак народився 7 грудня 1895 року у містечку Броновицях, нині в складі м. Кракова.
15 вересня 1912 року вступив до домініканського ордена в Кракові. 15 вересня 1913 року він прийняв останню чернечу обітницю, отримавши чернече ім'я Юстин. У 1919 році висвячений на священника. Вивчав філософію (1919) та богослов'я (1923). Спочатку він був ключарем у Краківському монастирі, потім його перевели до Жовкви, де він був катехитом в учительській семінарії сестер Феліціанок і префектом інтернату. У 1930—1933 роках був настоятелем Ярославського монастиря, де в перебудованому крилі будівлі організував притулок для учнів будівельних шкіл. Пізніше служив у Львові, де був сповідником черниць та економом монастиря. У 1935 році його остаточно перевели до Чорткова, де спочатку він служив катехитом, а з 1937 року був настоятелем місцевого монастиря і костелу Святого Станіслава[4][5]. Домініканці одночасно вели тамтешню парафію. Монастир був центром динамічної апостольської діяльності серед інтелігенції, він також оточував опіку над школами, молодіжними товариствами та ув'язненими[6].
Коли в 1930-х роках польські домініканці включилися в акцію «Свій до свого по своє», о. Юстин Спирлак брав активну участь в цьому, як економ і настоятель. На монастирській власності у Чорткові він замовив будівництво універмагу. Для його обслуговування він привіз купців з Великопольська[7].
У роки до початку війни в Конвенті проходили з'їзди і курси активістів Католицької акції, зборів інтелігенції та зборів навколишнього духовенства. Ця широка діяльність була перервана після радянської агресії у вересні 1939 року. Незважаючи на переслідування та тиск, о. Юстин Спирлак залишався зі своїми побратимами в монастирі в Чорткові, який окупант здебільшого перетворив на військову казарму. Священник Павло Кілар (пол. Paweł Kielar), котрий тоді відвідував монастир, тричі писав, що «атмосфера готовності до будь-яких жертв була характерною для всіх ченців. Надавалася вона також парафії»[8]. Настоятель дозволив польським підпільним організаціям збиратися у костелі. На переломі 1939—1940 року в костьольному хорі відбулася обітниця організаторів підземелля. У день початку Чортківського повстання 21 січня 1940 року підпільники також зібралися в костелі і вийшли з неї черговими групами на акцію[9].
Смерть[ред. | ред. код]
Після нападу Німеччини на СРСР НКВС справив різанину ув'язнених у Чорткові та інші злочини. Покинувши місто 2 липня 1941 року вранці, співробітники НКВС за погодженням з військовою частиною увірвалися в монастир і вбили. Четверо з них були вбиті в монастирі, а о. Юстина та інших вивели в передмістя Старого Чорткова під назвою Бердо, над річкою Серетом, де були вбиті пострілами в потилицю[10][11].
Звістка про смерть домініканців швидко поширилася по всьому місту та околицях. На тому місці, де вони лежали, зібралися натовпи людей. «Хтось із зібраних з найбільшим благоговінням став на коліна і занурював хустки в свою кров, інші збирали криваву землю в горщики, цілували місце, де лежали тіла». Незважаючи на всі зусилля, влада не дозволила поховати вбитих у монастирській могилі, лише в тому місці, де їх знайшли. Співробітники НКВС також розграбували костел, знищивши предмети культу та зневаживши Пресвяте Таїнство, яке було вилито з банок та розтоптано, і нарешті спалили монастир. Коли в неділю, 6 липня, до Чорткова увійшли німецькі війська, в чернечій гробниці поховали вбитих ченців і відслужили поминальну месу. На похоронах був присутній натовп місцевих жителів[12].
Юстин Спирлак ОП запам'ятався в ордені, як мученик. Домініканський історик Емануїл (пол. Emanuel Działa) записав, що о. Юстин з кількома побратимами, які «згодом померли мученицькою смертю», брав участь до початку війни в чернечих відступах, які вів о. Яцек Воронецький (пол. Jacek Woroniecki) і закликав молитися «про благодать мучеництва»[13]. У п'ятдесяту річницю їх смерті, 2 липня 1991 року, були ексгумовані тіла о. Юстина і його побратимів і поховані на місцевому кладовищі[14]. У 2006 році у Львівській архиєпархії розпочався процес з беатифікації Яна Юстина Спирлака та його сподвижників[15]. Затверджений Конгрегацією Канонізаційних справ під номером 2722[16]. Кардинал Мар'ян Яворський, митрополит Львівський, заявив, що «різанина восьми домініканців була здійснена з ненависті до віри, ненависті до Господа» і висловив сподівання, що за допомогою Бога він зможе з радістю завершити процес канонізації чортківських мучеників[17].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ MAK
- ↑ Броновиці-Малі
- ↑ Tadeusz Madała: Polscy księża katoliccy w więzieniach i łagrach sowieckich od 1918 r.. Lublin: Retro, 1996, s. 144. ISBN 83-905292-56-2.
- ↑ Roman Dzwonkowski: Leksykon duchowieństwa polskiego represjonowanego w ZSRS 1939-1988. Lublin: Towarzystwo Naukowe Katolickiego Uniwersytetu Lubelskiego Jana Pawła II, 2003, s. 548. ISBN 8373061533.
- ↑ JAN SPYRŁAK — MARTYROLOGIUM. www.swzygmunt.knc.pl. Процитовано 3 березня 2020.
- ↑ Dominikanie w Czortkowie. www.zulice31.parafia.info.pl. Процитовано 4 березня 2020.
- ↑ Marek Miłowicki. Duszpasterstwo parafialne oo. Dominikanów w Archidiecezji Lwowskiej w okresie międzywojennym. „Studia Pastoralne”. 10, s. 121, 2014.
- ↑ Zygmunt Mazur. Prawda o zbrodni w Czorktowie. „W drodze”. 11-12 (195-196), ss. 53-54, 1989.
- ↑ Anna Zechenter. Powstanie w Czortkowie. „Biuletyn IPN”. 11 (144), ss. 109-111, 2017.
- ↑ Zygmunt Mazur. Prawda o zbrodni w Czortkowie. „W drodze”. 11-12 (195-196), s. 54, 1989.
- ↑ BIAŁA KSIĘGA” Martyrologium duchowieństwa – Polska XX w. (lata 1914–1989). с. swzygmuntknc.pl. Процитовано 29 лютого 2020.
- ↑ Zygmunt Mazur. Prawda o zbrodni w Czortkowie. „W drodze”. 11-12 (195-196), ss. 54-55, 1989.
- ↑ Barbara Jędrychowska: Wychowawca, nauczyciel, mistrz. O potrzebie mądrości, autorytetu i cnoty. Wrocław: Uniwersytet Wrocławski. Instytut Pedagogiki, 2017, s. 68. ISBN 978-83-62618-26-2.
- ↑ dominikanie.pl. Litania za Czortkowiaków – Info.dominikanie.pl (пол.). Процитовано 4 березня 2020.
- ↑ Polscy męczennicy komunizmu. с. www.katolickie.media.pl. Процитовано 26 серпня 2014.
- ↑ The Hagiography Circle. 1941. newsaints.faithweb.com. Процитовано 4 березня 2020.
- ↑ У Львові відкрито канонізаційний процес мучеників з Чорткова. www.archivioradiovaticana.va. Процитовано 4 березня 2020.
Джерела[ред. | ред. код]
- Marek Milawicki OP. Byc prorokiem — dominikanie czortkowscy // Prorocy Europy Wsrodkowo-Wschodniej XX wieku. — Lunlin : Wydawnictwo KUL, 2009. — С. 901—934.(пол.)
- Спірлак Юстин-Ян // Реабілітовані історією. Тернопільська область : у 5 кн. / О. Бажан, Є. Гасай, П. Гуцал (упорядники). — Тернопіль : Терно-граф, 2018. — Кн. 5. — С. 312. — ISBN 978-966-457-338-9.
- 2 липня — чорний день в історії Чорткова. Мучеництво чортківських домініканців // Золота пектораль. — 2016. — 2 липня.
| ||||||||