Якопо Тінторетто

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Якопо Тінторетто
італ. Tintoretto
Народився1519[4][5]
Венеція, Венеційська республіка[4][6]
Помер31 травня 1594(1594-05-31)[1][2][…]
Венеція, Венеційська республіка[4][6]
ПохованняЦерква Мадонна делл'Орто
Країна Венеційська республіка
Діяльністьхудожник, архітектурний кресляр, унаочнювач
Галузьмалярство
ВчителіТіціан і Боніфачо де Пітаті
Відомі учніЛодовіко Каррачі
Знання мовіталійська[7][8]
ЧленствоАкадемія витончених мистецтвd
Напрямокманьєризм[9] і Венеційська школа[9]
ЖанрВенеційська школа, Відродження, релігійний живописd[3], міфологічний живопис[3] і алегорія[d][3]
Magnum opusSt. Roch in Gloryd, Crucifixiond і Christ Washing the Disciples' Feetd
Конфесіякатолицька церква
У шлюбі зFaustina de Vescovid
ДітиMarietta Robustid[10], Domenico Tintorettod[10] і Marco Tintorettod[10]
Автограф

Якопо Робусті більше відомий як Тінторетто (італ. Jacopo Robusti, Jacopo Comin, Tintoretto; 29 вересня 1518 — 31 травня 1594) — італійський художник з міста Венеція, представник високого венеційського Відродження і маньєризму. Малював портрети, релігійні і алегоричні композиції.

Біографія

[ред. | ред. код]

Прізвисько

[ред. | ред. код]

Тінторетто — прізвисько, що йде від італ. tinto («пляма»), в дуже вільному перекладі «неохайний». Батько майбутнього художника був фарбувальником бавовни (tintore). Можливо, від цього йшло і виникнення прізвиська майстра.

Якопо не ображався на це прізвисько. Більше того, він узяв його офіційно, про що свідчить збережений документ від нотаріуса від 1539 року.

Біограф венеційських художників

[ред. | ред. код]

Ним був Карло Рідольфі (1594—1658). На жаль, він народився у рік смерті Тінторетто і не зустрів того живим. Карло Рідольфі і надрукував у 1648 році «Дива мистецтва, або Життєписи найвідоміших художників Венеції». Рідольфі відштовхувався в своїй книзі від зразка, поданого Вазарі, тому легенди, перекази і факти подав в суміші. Реальний Якопо Робусті був дещо іншим.

Злиденна юність

[ред. | ред. код]

Родина Робусті не належала до багатіїв чи нобілів Венеції. Тому молодий Якопо заробляв на життя фарбуванням і розписом будинків та весільних скринь — кассоне. Нема точних відомостей і про вчителів Якопо, а коротке навчання у Тіціана вважають легендою.

Якщо у Тінторетто не було свого вчителя, то він автодидакт і це робить йому честь як особі, що створила себе сама. Він міг багато чого запозичити з картин своїх попередників і сучасників. Адже Венеція дивувала гостей і мешканців міста художніми скарбами в чисельних церквах і палацах не гірших за Флоренцію чи Рим. 16 століття в Італії було здебільшого мистецтвом доби маньєризму. І великий присмак маньєризму має ціла низка творів Тінторетто. Але в Венеції ясне і гармонійне мистецтво Відродження затрималось довше, ніж у Флоренції чи Римі. Венеція мала свої особливості і в історії, і в мистецтві довгі століття. Тому ранішні твори Тінторетто і портрети його пензля цілком в стилі Відродження, а релігійні образи здебільшого в стилістиці маньєризму. Його творчість була на довгому переході цих напрямків із одної ідейно-стилістичної системи в другу.

Художня манера і ракурс

[ред. | ред. код]
Зразок живопису Тінторетто в палаці дожів Венеції.
«Хождіння по воді Господом»

Навіть серед венеційських майстрів, таких індивідуальних і особистих, художня манера Тінторетто посіла окреме місце. Розробляючи якусь композицію, майстер ліпив маленькі фігури і прив'язував їх мотузками до рами. Він міняв їх розташування, декор тощо. Композиції Тінторетто дивують свіжістю і незвичністю. Як ніхто, він володів мистецтвом використання незвичного ракурсу. Не менш індивідуальною була і його манера накладання фарб на полотно — швидка, темпераментна, різна за товщиною на різних місцях картини. За висловом російського художника XIX століття Сурикова, Тінторетто орав і боронив фарби, наче землю в полі.

Малюнки Тінторетто

[ред. | ред. код]

Не менш індивідуальним був Тінторетто і в своїх малюнках. Їх зберіглося небагато. Але, ймовірно, їх і не було багато. Бо як більшість майстрів Венеції, він часто малював одразу на полотні, покладаючись на віднайдену на моделях композицію і свою могутню уяву. Це не завжди працювало на виразність і завершений вигляд картин. Сучасників і замовників картин дратували фігури другого ряду на полотнах майстра з погано вимальованими обличчями чи схематичним одягом, через який проглядали дерева чи деталі на тлі. Є картини, що цілком створені без спостережень за натурою, а лише за уявою майстра. Їх відрізняє штучність, фантазійність, яку помітили і сучасники. Картини Тінторетто дуже різні за мистецькими якостями, іноді — недбалі.

Тінторетто виправдовувався великою кількістю замов і вимушеною швидкістю своєї роботи. Але він не вимагав великих коштів за свої картини, як Тіціан, а частку картин віддавав взагалі безкоштовно.

Портрети пензля Тінторетто

[ред. | ред. код]

Скуола Гранде ді Сан Марко в Венеції

[ред. | ред. код]
Диво Святого Марка, 1548 рік

Особливістю громадського життя венеційців XVI століття були релігійни гуртки, що збирались в скуолах. Кожна скуола обирала собі якогось Святого за покровителя. Святий Марк був покровителем міста Венеція, якому присвятили головний собор міста. Була ще й скуола Святого Марка. У 1540-ві роки Тінторетто разом з іншими художниками брав участь у декоруванні цієї скуоли. Його твори сподобались і він перезнайомився з гуртком. Трохи пізніше він бере шлюб з дочкою головного охоронця скуоли і стає для гуртка цілком своїм. До Тінторетто згодом перейдуть усі замови на картини для цієї скуоли, бо він був щось на кшталт офіційного художника гуртка. Один з шедеврів Тінторетто — картина «Диво Святого Марка» 1548 року — намальована саме для «своєї» скуоли (нині в Галереї Академії, Венеція).

Працював Тінторетто і для других скуол. Для скуоли Сан Рокко (захісника від чуми) Тінторетто намалював більше 50 картин.

Родина і дочка художниця

[ред. | ред. код]

В родині було троє дітей, два сини і дочка — Маріетта Робусті Тінторетто. Діти допомагали батьку у виконанні багатьох замовлень. А дочка стане одною з перших жінок художниць в Венеції.

Маріетта померла у віці 30 років, що було великою втратою для родини. Батько був настільки пригніченим передчасною смертю дочки, що дав обіцянку мовчання.

Єдина подорож Тінторетто

[ред. | ред. код]

Слава Тінторетто перетнула Венецію і майстер отримав замову від герцога з міста Мантуя. Художник з помічниками за рік виконали замову і Тінторетто отримав запрошеня до герцогського двору, аби представити там свої картини. Художник відвідав Мантую, таку не схожу на Венецію. Дослідники вважають, що то була єдина далека подорож майстра, що ніколи не полишав рідного міста.

Смерть

[ред. | ред. код]
його могила

Тінторетто почув власну смерть у 75-річному віці. Він пише заповіт і наказує сину Доменіко закінчити картини, що залишились у власній майстерні. Художник помер в травні 1594 року і був похований на цвинтарі церкви Санта Марія дель Орто (Церква Мадонна делл'Орто), де трохи раніше поховали і його дочку Маріетту.

Галерея вибраних творів

[ред. | ред. код]

Країни світу, де зберігають твори Тінторетто

[ред. | ред. код]
  • Австралія
  • Австрія
  • Велика Британія
  • Вірменія
  • Голландія
  • Іспанія
  • Італія
  • Німеччина
  • Росія
  • США
  • Угорщина
  • Франція
  • Чехія
  • Швейцарія

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118622854 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б в г д RKDartists
  4. ↑ а б в RKDartists — 2019.
  5. ↑ https://www.museabrugge.be/collection/work/id/0000_GRO5570_III
  6. ↑ а б Архів образотворчого мистецтва (Чехія)
  7. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  8. ↑ CONOR.Sl
  9. ↑ а б Pallucchini R. Encyclopædia Britannica
  10. ↑ а б в Зведений список імен діячів мистецтва — 2017.

Джерела і література

[ред. | ред. код]
  • Theodor Hetzer: Venezianische Malerei von ihren Anfängen bis zum Tode Tintorettos. Stuttgart 1985.
  • Janitschek in Dohmes Kunst und Künstler. Leipzig 1876.
  • Roland Krischel: Jacopo Robusti, genannt Tintoretto : 1519—1594. Könemann, Köln 2000, ISBN 3-8290-1638-7.
  • Roberto Longhi: Venezianische Malerei. Florenz 1975.
  • Carlo Ridolfi-Filippi (Hg.): Vite dei Tintoretti de Le Maraviglie dell'arte. Venedig 1994.
  • Helga Wäß: «Der Raub der Sabinerinnen» der Familie Gradenigo. Neueste Forschungen zum Frühwerk Tintorettos. Eine Hommage an die Gründerväter Venedigs in einem unbekannten venezianischen Gemälde der Zeit nach 1539. Schnell & Steiner, Passau 2000, ISBN 3-7954-1338-9.
  • Ulrich Willmes: Studien zur Scuola di San Rocco in Venedig. Verlag scaneg, München 1985.
  • H. Wittmann: Sartre und die Kunst. Die Porträtstudien von Tintoretto bis Flaubert. Gunter Narr Verlag, Tübingen 1996.
  • Tom Nichols: Tintoretto. Tradition and Identity. London 1999.
  • Astrid Zenkert: Tintoretto in der Scuola di San Rocco, Ensemble und Wirkung. Ernst Wasmuth Verlag, Tübingen 2003.
  • Von Cranach bis Monet: Europäische Meisterwerke aus dem Nationalen Kunstmuseum Bukarest, Wuppertal, Von der Heydt-Museum, 1993, S. 46-49

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Якопо_Тінторетто&oldid=43141183