Яків Засядько
| Яків Засядько | |||
| |||
|---|---|---|---|
| ? — 1650 — 1657 — ? | |||
| Попередник: | Фесько Джука | ||
| Наступник: | Пилип Якимович | ||
| |||
| 1658 — серпень 1659 | |||
| Наступник: | Устим Лещенко | ||
| |||
| серпень 1659 — 1660 | |||
| Попередник: | Павло Швець-Омелянович | ||
| Наступник: | Степан Шамлицький | ||
| |||
| ? — 1668 — 1670 — ? | |||
| Попередник: | Родіон Логвинович | ||
| Наступник: | Сава Стеблювець | ||
| |||
| 1672 — 1677 — ? | |||
| Попередник: | Павло Швець-Омелянович | ||
| Наступник: | Павло Цюпченко | ||
| Народження: |
невідомо Київське воєводство, Річ Посполита | ||
| Смерть: | після 1677 | ||
| Країна: |
 Річ Посполита → Гетьманщина | ||
| Релігія: | православний | ||
| Діти: | Лук'ян | ||
_(1782).png)
Я́ків (Яцько) Засядько (Засядко) (? — після 1677) — український військовик доби Гетьманщини, лубенський полковник (1659—1660). Родоначальник відомого українського козацько-старшинського дворянського роду.
Походження[ред. | ред. код]
«Славетне уроджоний»[1] шляхтич. Вперше згаданий у Реєстрі 1649 як сотенний старшина Хорольської сотні Миргородського полку — разом з братами Іваном і Нестором[2]. Походження роду детально не з'ясоване. У Реєстрі 1649 одразу четверо Засядьків зафіксовані у Другій Лисянській (Демковій) сотні Корсунського полку[2]. Можливо, саме з Корсунщини представники роду переселилися на Лівобережжя.
Життєпис[ред. | ред. код]
Разом із братами брав участь у Визвольній війні. У період між 1650 і 1657 роками, за реконструкцією В. Кривошеї, був хорольським сотником[3].
1658 став полковим старшиною відновленого Лубенського полку. На думку В. Кривошеї, у травні 1658 міг бути вперше обраним наказним полковником після втечі полковника Павла Швеця-Омеляновича, коли Ніжинський і Прилуцький полки штурмували Лубні під час придушення повстання Пушкаря[4].
Повним полковником обраний у серпні 1659, під час антигетьманського заколоту Т. Цицюри. 3 вересня у Києві склав присягу на вірність московському царю перед воєводою В. Шереметєвим[5]. Підтримав обрання гетьманом Юрія Хмельницького, підписав Переяславські статті. На чолі полку пробув трохи більше пів року: не пізніше квітня 1660 бачимо на цьому уряді Степана Шамлицького[6].
Наступні кілька років ім'я Якова Засядька не фіксується в історичних джерелах. Можливо, він потрапив у полон під час Чуднівської кампанії, де Лубенський полк зазнав нищівного розгрому від військ Речі Посполитої та Кримського ханства[7].
У переписній книзі 1666 колишній полковник згаданий як козак, житель села Бакумівки у Другій Миргородській сотні[8]. Не пізніше 1668 обраний лубенським полковим обозним. У січні 1669 розслідував вбивство лохвицьким козаком Хвеськом Гаращенком чернігівського купця Василя Соколовського[9]. У липні і вересні 1669 брав участь у боях з козаками гетьмана Дем'яна Ігнатовича, що відбувалися між Лохвицею та Роменом (Лубенський полк на той час визнавав владу Петра Дорошенка). Після підпорядкування полку Ігнатовичу зміщений зі старшинського уряду.
У 1671 — військовий товариш і «житель Лубенський». Продав два ставки у Лубнях колишньому полковому судді Івану Кулябці. 1672 обійняв уряд лубенського городового отамана. Востаннє згаданий на цій посаді у 1677 році[10]. Дата смерті невідома.
Нащадки[ред. | ред. код]
Син Лук'ян (? — після 1736) — лютенський сотник Гадяцького полку (1719—1725, 1735—1736).
Онук Петро Лук'янович (? — після 1739) — лубенський полковий осавул. Його нащадки мешкали у селі Сухоносівці Лохвицького повіту.
Онук Данило Лук'янович (? — після 1747) — лютенський сотник. Засновник «лютенської» гілки роду. Дід Олександра Засядька (1779—1837) — генерал-лейтенанта Російської імператорської армії, конструктора бойових ракет.
Онук Федір Лук'янович (бл. 1725 — ?) — священник, засновник священницької гілки роду[1].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Заруба В. Козацька старшина Гетьманської України (1648—1782): персональний склад та родинні зв'язки. — Дніпропетровськ, 2011
- ↑ а б Реєстр Війська Запорозького 1649 року. — Київ, 1995
- ↑ Кривошея В. Козацька еліта Гетьманщини. — Київ, 2008. С. 104
- ↑ Кривошея В. Козацька еліта Гетьманщини. — Київ, 2008. С. 167
- ↑ Іваненко Ан. Проблема розміщення царських гарнізонів на теренах Гетьманщини у контексті українсько–московських відносин кінця 50–х років // Гілея: науковий вісник. — 2013. — Вип. 79
- ↑ Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини: Енциклопедія. — Київ, 2010
- ↑ Сокирко Ол. Козацьке військо періоду «Руїни» 60-70-х рр. XVII ст. // Історія українського козацтва: Нариси. Т. 1 — Київ, 2011
- ↑ Лазаревский Ал. Малороссийские переписные книги 1666 года. — Киев, 1900
- ↑ Лохвицька ратушна книга другої половини XVII ст. (збірник актових документів). — Київ, 1986
- ↑ Модзалевський В. Малоросійський родословник. Том 2. — Київ, 1910