Чернігів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Чернігів
Герб Чернігова Прапор Чернігова
Будинок виконкому Чернігівської міської ради
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Чернігівська область
Район/міськрада	Чернігівська міська рада
Код КОАТУУ	7410100000
Засноване	907 рік
Магдебурзьке право	1623
Статус міста	з 1932 року
Поділ міста	2 райони
Населення	299 500
Площа	79 км²
Густота населення	3 740 осіб/км²
Поштові індекси	14000-499
Телефонний код	+380-046(2)
Координати	51°30′ пн. ш.; 31°18′ сх. д.
Висота над рівнем моря	136 м
Водойма	Десна
Міста-побратими	див. тут
День міста	21 вересня
Відстань
До Києва
- фізична	132 км
- залізницею	209 км
- автошляхами	140 км
Міська влада
Адреса	14000, м. Чернігів, вул. Магістратська, 7, 65-12-13
Веб-сторінка	Міська рада Чернігова
Міський голова	Олександр Соколов

Черні́гів — місто на півночі України, у східній частині Чернігівської області. Розташоване у Придніпровській низовині, на правому високому березі річки Десна.

Чернігів — центральне місто Чернігівської області. Впродовж своєї історії він був одним з головних осередків політико-економічного та соціально-культурного життя українців.

Місто славиться своїми пам'ятками часів Київської Русі і Чернігівського князівства, а також Гетьманщини і козацького Чернігівського полку.

Зміст 1 Населення 2 Історія 2.1 Стародавність і середньовіччя 2.2 Чернігів в гетьманський період 2.3 Новий час 2.4 Новітній період 3 Економіка 3.1 Промисловість 4 Освіта 5 Культура 5.1 Театри, музика і клубні заклади 5.2 Бібліотеки 5.3 Музеї 5.4 Кінотеатри 6 Пам'ятки історії та культури 7 Міста-побратими 8 Примітки 9 Джерела та література 10 Посилання

[ред.] Населення

Демографічний розвиток (тис.)^[1]

1801	1844	1897	1913	1926	1939	1959	1970	1979	1989	2001	2006
4,0	12,0	27,0	35,0	35,2	69,0	90,0	159,0	238,1	296,3	305,0	299,6

[ред.] Історія

[ред.] Стародавність і середньовіччя

Дивіться основну статтю: Чернігівське князівство.

На території сучасного Чернігова виявлені сліди заселення з неоліту і бронзової доби. Наприкінці 7 століття в середній течії річки Десна тут виникло укріплене городище. За переказами, воно отримало назву Чернігів на на честь першого місцевого князя — Чорного^[2].

Вперше Чернігів згадується в літописі під 907 роком. У ранньому середньовіччі місто було центром племені сіверян, а з 9 століття увійшло до складу Київської Русі, ставши найважливішим і найбагатшим містом держави наряду з Київом і Новгородом.

У 11 — 13 століттях Чернігів був центром Сіверщини і Чернігівського удільного князівства. Першим у ньому господарював Мстислав Володимирович, брат Ярослава Мудрого. Цей князь побудував новий кам'яний княжий двір і почав будову Спаського собору. Після його смерті Чернігів опанув його брат Ярослав, а згодом племінник Святослав Ярославич, родоначальник чернігівської княжої династії Святославичів.

Зусиллями князів і Київської митрополії наприкінці 11 століття в Чернігові було засновано єпархію, яка включала у себе широкі простори східної Русі.

У княжу добу Чернігів знаходився на плато між річкою Десною та її притокою Стрижнем. У центрі міста зноходився замок з княжим двором — дитинець, до якого прилягав окольний град — передгороддя і район Третяк, де мешкали купці й ремісники. Кожна частина Чернігова мала свої оборонні вали. Над Десною лежав торговий Поділ. На середину 12 століття територія міста без подолу становила близько 120 га.

Управління чернігівської княжої династії створювало належні умови для розвитку культури міста і залежних володінь. Це відбилося насамперед на архітектурі й образотворчому мистецтві. Чернігівські монументальні будови 11 — 12 століть, особливо церкви і собори, були видатними пам'ятниками тієї доби. У першій половині 11 століття в центрі дитинця постав Спасо-Преображенський собор. Протягом 12 століття — початку 13 століття було побудовано Борисоглібський собор, Іллінську, Благовіщенську, Михайлівську церкви^[3], Успенський собор Єлецького монастиря, П'ятницьку церкву ^[4]. Чернігівці княжої доби залишили свій слід також у літературі Русі. Зокрема, чернігівський ігумен Данило був автором опису мандрівки до Святої Землі кінця 11 — поч. 12 століття. Уривки Чернігівського літопису, що не зберігся, знаходимо у пізніших літописних зводах.

Монгольська навала перервала зростання Чернігова на тривалий час. Місто опинилося в залежності Золотої орди. Центр Сіверської землі перейшов до Брянська.

У 1353 році Чернігів підпав під владу Великого князівства Литовського, а у 1503 році був приєднаний до Великого князівства Московського^[5]. Завойовники звели на узбіччях дитинця фортецю і розбудовали передгороддя.

Чернігів не раз зазнавав руйнації від нападів татар. Особливо місто постраждало під час їхніх походів у 1482 і 1497 роках.

У 1618 році за Деулинським перемир'ям Чернігів перейшов від Московії до Речі Посполитої. У 1623 році місто отримало магдебурзьке право, магістрат і герб, а з 1635 року стало центром Чернігівського воєводства.

Соціокультурний розвиток Чернігова у 14 — 16 століттях гальмувався через постійні війни Великого князівства Литовського і Московії. Ці держави боролися за домінування у Східній Європі, перманентно спустошуючи Чернігівщину і Сіверщину. Перші ж паростки культурного відродження з'явилися із настанням 17 століття. Зокрема, архімандрит Єлецького монастиря Кирило Ставровецький збудував у 1646 році в Чернігові першу друкарню.

[ред.] Чернігів в гетьманський період

Піднесення життя Чернігова почалося, коли він увійшов до складу Козацько-Гетьманської Держави і став центром Чернігівського полку. На цей час припадає розквіт культурного життя Чернігова, він став одним з перших культурних центрів України.

Культурне відродження Чернігова пов'язане з діяльністю архієпископа Лазаря Барановича, який переніс до Чернігова друкарню, закладену ним у Новгороді-Сіверському в 1675 році. Навколо Барановича утворився літературно-мистецький гурток, до якого належали: архімандрит Єлецького монастиря Іоанікій Ґалятовський, архідиякон Чернігівської єпархії Антоній Радивиловський, ієромонах Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря Л.Тоболинський, поет Іван Величковський, майбутній архієпископ чернігівський Іван Максимович; гравери: Іван Інокентій Щирський, Леонтій Тарасевич, Н.Зубрицький; архітектори Адам Зерніков (Zörnikau), Іван Баптист та ін.

З ініціативи Л. Барановича й коштом гетьманського уряду й чернігівської козацької старшини, відновлено і перебудовано в бароковому стилі чернігівські пам'ятки, зокрема Троїцький кафедральний собор (16 ст.). Особливе значення мало створення Чернігівського Колегіуму (1700), який став одним з головних осередків освіти і науки Гетьманщини. У першій половині 18 ст. в Чернігові з'являються нові монументальні церк. (бароккова Катерининська церква, 1715) й світські (будинок полкової канцелярії, відомий під назвою «Мазепиного будинку» або будинок Якова Лизогуба) будови.

[ред.] Новий час

По ліквідації Козацько-Гетьманської Держави Чернігів з 1782 став центром Чернігівського намісництва, а 1797 — Малоросійскої губернії, з 1808 Чернігівської губернії. Тоді місто нараховувало близко 4 000 мешканців, у 1844 році їх збільшилося до 12 000, 1897 — до 27 000, 1913 — до 35 000. Економічний характер тогочасного Чернігова був адміністративно-торговельно-ремісничий: дрібна місцева харчова промисловість, цегельні, свічковий і миловарний завод тощо. Чернігів поширювався в західному і північно-західному напрямі.

Хоча Чернігів не був великим містом, він і далі, у другій половині 18 століття зберігає значення великого культурного центру. Визначними культурними діячами того часу у Чернігові були: О.Щадунський, Дмитро Пащенко (автор монографічного опису Чернігівського намісництва 1781), генеральний суддя Григорій Милорадович, письменник О.Лобисевич, історик М.Марков та інши. На культурному ґрунті Чернігіва в кінці 18 — на початку 19 століття згуртувалося коло українських «дворянських патріотів», які боронили автономні права України й вимагали визнання дворянських прав для козацького стану: А.Полетика (чернігівський губ. маршал), аматор-історик А.Чепа, Р.Маркевич і Т.Калинський. Вони досліджували історію України, збирали історичні документи, літописи й на підставі їх складали записки про історію й права українського шляхетства, які поширювали по всій території Лівобережної України.

Та найбільше розгорталося культурне життя Чернігова від другої половині 19 століття На відміну від попередньої епохи з її перевагою локальних і станових дворянських інтересів і прагнень, воно чимраз далі набирало загално-національного українського характеру. У Чернігіві працювали історики: О.Лазаревський, граф. Г.Милорадович, О.Ханенко, брати Микола і Митрофан Константиновичі, А.Верзилов, П.Дорошенко та ін.; етнографи О.Маркевич, О.Шишацький-Ілліч, С.Ніс, байкар Л.Глібов, статистики — О.Русов, В.Варзар, П.Червінськмй, В.Шликевич та ін. Дехто з них належав до Чернігівської Громади, однієї з радикальніших на Україні.

Був Чернігів і видавничим центром. Ще з 1858 там почав виходити орган губернатора — тижневик «Черниговские Ведомости» (до 1917). У 1861-63 pp. Л.Глібов видавав «Черниговскій Листокъ», єдину тоді на Чернігівщині Україні українську газету. Від 1861 до 1911 виходили також «Черниговские єпархиальные известия», а в 1868-72 роках «Записки» Чернігівського Статистичного Комітету.

За переписом населення 1897 року в Чернігові жило 11000 євреїв (усе населення 27 000). В основному вони були зайняті у промисловості і комерції а також займалися садівництвом і вирощували тютюн. ^[6]

Під кінець 19 століття культурне життя Чернігова значно активізувалося. Головними його осередками були Чернігівське земство і його статистичний Комітет, Губерніальна Архівна Комісія (заснована 1896 з ініціативи О. Лазаревського й Г. Милорадовича), яка у своїх «Трудах» 1897 — 1915 рр. видала багато документів, Музей Тарновського, подарований його фундатором В. Тарновським (молодшим). У Чернігівському земстві навколо цих установ об'єднувалися місцеві науковці, педагоги, письменники, митці, діяльність яких нерідко виходить за межі Чернігівщини.

[ред.] Новітній період

На межі 19 і 20 століття жили у Чернігові письменники: Михайло Коцюбинський (похований у Чернігові), Б.Грінченко, В.Самійленко, М.Вороний, М.Чернявський, маляр І.Рашевський, історик В.Модзалевський та ін. Коло цих визначних діячів гуртувалася й виховувалася українська молодь, здебільшого вихованці Чернігівської гімназії й Духовної семінарії. У 1911 ріці відбувся в Чернігові XIV Археологічний З'їзд. 1916 засновано Педагогічний Інститут.

Після березневої революції 1917 в Чернігові створено загони Вільного Козацтва і влада перейшла в руки Центральної Ради. За української влади пожвавилось українське культурне життя (видавництво «Сіверянська думка», щоденник губернського земства «Чернігівщина», орган губернської Ради Селянських Депутатів «Народне Слово», українські школи і т. д.). Перщого лютого 1918 року Чернігів захопило більшовицьке військо; 12 березня 1918 року він повернувся під владу уряду Української Народної Республіки, але знов був окупований більшовиками 12 січня 1919 року. Від 13 жовтня до 12 листопада 1919 року Чернігів був у руках денікінців.

З кінця 1919 року в Чернігові утвердилася радянська влада. У 1925 — 32 Чернігів був центром Чернігівської округи. В 1932 році утворено Чернігівську область. За переписом 1926 року, Чернігів нараховував 35 200 мешканців, у тому числі 57% українців, 20% росіян і 10% євреїв^[7]. За доби п'ятирічок завдяки зростанню промисловості населення Чернігіва збільшилося до 69 000. Чернігів зберігає своє значення культурного центру в 1920-их і на початку 1930-их років. Тут діяли: Історичний музей (колишній музей Тарновського, значно збагачений), архів Наукового Товариства Інститут Народної Освіти (з 1920). Діяльність цих установ була щільно пов'язана з ВУАН, зокрема з її історичною секцією та Археологічним Комітетом, з центральними історичними архівами у Києві й Харкові, Інститутом Української Культури ім. Д.Багалія (Харків) та ін. 1926 відкрито театр ім. Шевченка. З Черніговом пов'язані імена письменників: Павла Тичини, Івана Кочерги, Василя Еллана-Блакитного, істориків П.Савицького, Є.Онацького, В.Дубровського, В.Шугаєвського, мистецтвознавця О.Гукала й ін.

По другій світовій війні Чернігів відбудовано за генеральним планом (1945, 1958 і 1968) і реконструйовано. Центр міста зовсім перебудовано у 1950-55 роках (архітекти П. Буклавський, І. Ягодовський).

Населення Чернігова зростало швидко: 1959 — 90 тис. (у тому ч. українці становили 69%, росіяни — 20%, євреї — 8%, поляки — 1%), 1970 — 159 тис., 1980 — 245 000 тис. Промисловість Ч. досягла довоєнного рівня на початку 1950-их років.

[ред.] Економіка

[ред.] Промисловість

Провідні галузі промисловості в Чернігові: хімічна, харчова, легка, будівельних матеріалів, деревообробна.

Основні чернігівські підприємства^[8]:

Хімічне виробництво:

• ВАТ «Чернігівське хімволокно» — завод синтетичного волокна (з 1959 року);
• ТОВ «Вітротекс»;
• АТЗТ «Чернігівфільтр»

Харчова промисловість:

• ЗАТ «Чернігівський м'ясокомбінат»;
• ЗАТ «Ритм»;
• ЗАТ «Чернігівриба»;
• ТОВ «Нивки»;
• ВАТ «Кондитерська фабрика «Стріла»»;
• ВАТ завод продтоварів «Ясен»;
• ЗАТ ЧЛГЗ «Чернігівська горілка»;
• ЗАТ пивкомбінат «Десна»;
• ТОВ «Чернігівська маслосирбаза» та інші

Легка промисловість:

• ВАТ «Чернігіввовна» — продовжувач традицій Чернігівського камвольно-суконного комбінату (з 1963 року);
• ЗАТ фабрика «Ярославна»;
• ЗАТ «КСК «Чексіл»»;
• УВП УТОГ;
• ЗАТ фірма «Сіверянка»;
• ЗАТ «Берегиня».

Виробництво будівельних матеріалів і будівництво:

• ТОВ «Чернігівський завод будівельних матеріалів»;
• ВАТ «Чернігівбуд»;
• ЗАТ цегельний завод № 3 та інші.

Інші підприємства:

• Чернігівська фабрика музичних інструментів (з 1934 року);
• ВАТ «Котельний завод «Колвіенергомаш»»;
• НПО «Группа компаний МАГР»;
• ЗАТ «Картонажно-поліграфічна фабрика»;
• ТОВ «Українська деревообробна фабрика».

[ред.] Освіта

У Чернігові діють такі вищі навчальні заклади:

• Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченка
• Чернігівський державний технологічний університет (раніше - філія Київського Політехнічного Інституту (з 1960))
• Державний інститут економіки і управління;
• Чернігівський інститут інформації, бізнесу і права Міжнародного науково-технічного університету;

технікуми: механіко-технологічний, коопераційний, сов. торгівлі; пед. і муз. школи;

• філія Всесоюзного н.-д. інституту нафтогазорозвідки,
• Всесоюзний н.-д. інститут машин для виробництва синтетичного волокна,
• відділ с.-г. мікробіології,
• Укр. н.-д. інституту хліборобства.
• Київський славістичний університет (Чернігівська філія)

[ред.] Культура

Чернігів — значний культурний осередок України, в місті працюють численні театри, заклади клубного типу, музеї, кінотеатри^[9].

[ред.] Театри, музика і клубні заклади

Чернігівські театри і концертні зали:

• Обласний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка (пр. Миру, 23);
• Обласний дитячий (ляльковий) театр ім. О.П. Довженка (пр. Перемоги, 135);
• Обласний молодіжний театр (вул. Родимцева, 4);
• Чернігівський обласний філармонійний центр фестивалів та концертних програм (пр. Миру, 15), до складу якого входять:
  • Академічний ансамбль пісні і танцю «Сіверські клейноди»;
  • Академічний камерний хор імені Д. Бортнянського;
  • Академічний симфонічний оркестр «Філармонія»;
  • Чернігівський народний хор.

Міські заклади клубного типу:

• КП «Міський Палац культури» (вул. Щорса, 23);
• Палац культури художньої творчості дітей, молоді та юнацтва (вул. Стаханівців, 8).

[ред.] Бібліотеки

У місті функціонує міська централізована бібліотечна система (вул. Кирпоноса, 22), до якої включені наступні бібліотеки:

• Обласна державна універсальна бібліотека ім. В.Г. Короленка (пр. Миру, 41);
• Обласна бібліотека для юнацтва (вул. Шевченка, 63);
• Обласна бібліотека для дітей ім. М. Островського (вул. Рокосовського, 22-а);

[ред.] Музеї

Чернігів славиться своїми музеями:

• Чернігівський обласний історичний музей ім. В. Тарновського (вул. Горького, 4);
• Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник М. Коцюбинського (вул. Коцюбинського, 3);
• Чернігівський обласний художній музей (вул. Горького, 6);
• Чернігівський державний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній» (вул. Преображенська, 1).

[ред.] Кінотеатри

Станом на осінь 2009 року в Чернігові діють наступні кінотеатри:

• Кінотеатр «Дружба» (просп. Миру, 51);
• Кінотеатр ім. Щорса Адреса (вул. Магістратська, 3);
• Кінотеатр «Форсаж» (просп. Миру, 169).

[ред.] Пам'ятки історії та культури

• Княжої доби:
  • Спасо-Преображенський (Спаський) собор (XI ст.)
  • Борисоглібський собор (XII ст.)"
  • Іллінська церква (XII ст.)
  • Успенський собор (XII ст.)
  • Єлецький Успенський монастир (XII ст.)
  • П'ятницька (св. Параскеви) церква
• XVII-XX століть:
  • Колегіум (1702)
  • полкова канцелярія — дім Лизогуба (кінець XVIII століття)
  • собор Троїцького Іллінського монастиря (1679-1689)
  • Будинок театру (1958, архітекти Д.Фрідлін, С.Тутученко та інші)

[ред.] Міста-побратими

Брянськ (Росія)
Гомель (Білорусь)
Градец-Кралове (Чехія)
Детройт (США)
Меммінген (Німеччина}
Митіщі (Росія)
Перм (Росія)
Тарнобжег (Польща)

[ред.] Примітки

[ред.] Джерела та література

• Очерк истории города Чернигова 907-1907 гг. - Чернігів, 1908;
• Смолічев П. Чернігів та його околиці за часів великокнязівських. Записки УНТ в Києві, т. 23. - Київ, 1928;
• Чернігів і Північне Лівобережжя. Вид. ВУАН. - Київ, 1928
• Игнаткин Н. Чернигов. - Москва, 1955
• Рыбаков Б. Древности Чернигова. - Москва, 1949
• Єдомаха І. Чернігів. - 1958
• Логвин Г. Чернигов, Новгород-Северский, Глухов, Путивль. - Москва, 1965
• Карнабед А. Чернігів. Історико-архітектурний нарис. - Київ, 1969
• Асєєв Ю. Архітектура Київської Руси. - Київ, 1969
• Історія міст і сіл Укр. РСР. Чернігівська область - Київ, 1972
• Асєєв Ю. Джерела. Мистецтво Київської Руси. - Київ, 1980
• Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.

[ред.] Посилання

• Веб-портал Чернігівської міської ради
• Веб-сайт Чернігівської облдержадміністрації
• Туристично-інформаційний портал "Чернігів для туриста"
• Веб-сайт управління культури і туризму Чернігівської облдержадміністрації
• Веб-камери: Чернігів
• Сайт про місто Чернігів

п • о • р Історичні населені місця Чернігівської області Батурин • Борзна • Ічня • Козелець • Короп • Любеч • Ніжин • Новгород-Сіверський • Остер • Прилуки • Седнів • Сосниця • Срібне • Чернігів

п • о • р   Міста і смт Чернігівської області
Міста:	Батурин · Бахмач · Бобровиця · Борзна · Городня · Ічня · Корюківка · Мена · Ніжин · Новгород-Сіверський · Носівка · Остер · Прилуки · Семенівка · Чернігів · Щорс
Смт:	Березна · Варва · Гончарівське · Десна · Дігтярі · Дмитрівка · Добрянка · Дружба · Замглай · Козелець · Короп · Куликівка · Ладан · Линовиця · Лосинівка · Любеч · Макошине · Мала Дівиця · Михайло-Коцюбинське · Олишівка · Парафіївка · Понорниця · Радуль · Ріпки · Седнів · Сосниця · Срібне · Талалаївка · Холми

п • о • р Чернігівська область
Райони:	Бахмацький • Бобровицький • Борзнянський • Варвинський • Городнянський • Ічнянський • Козелецький • Коропський • Корюківський • Куликівський • Менський • Ніжинський • Новгород-Сіверський • Носівський • Прилуцький • Ріпкинський • Семенівський • Сосницький • Срібнянський • Талалаївський • Чернігівський • Щорський
Міста обласного значення:	Ніжин • Прилуки • Чернігів