Чернігів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чернігів
Coat of Arms of Chernihiv.svg Alex K Chernihiv prapor 1992.svg
Герб Чернігова Прапор Чернігова
Троїцько-Іллінський монастир
Троїцько-Іллінський монастир
Розташування міста Чернігів
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Чернігівська область Чернігівська область
Район/міськрада Чернігівська міська рада
Код КОАТУУ 7410100000
Перша згадка 907 рік
Магдебурзьке право 1623
Статус міста з ~ 690 року
Поділ міста 2 райони
Населення 295 670 (01.01.2014) [1]
Площа 79 км²
Густота населення 3743 осіб/км²
Поштові індекси 14000-499
Телефонний код +380-462(2)
Координати 51°29′28″ пн. ш. 31°17′55″ сх. д. / 51.49111° пн. ш. 31.29861° сх. д. / 51.49111; 31.29861
Висота над рівнем моря 136 м
Водойма р. Десна, оз. Глушець
Назва мешканців чернігівці
Міста-побратими див. тут
День міста 21 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Чернігів, Чернігів-Північний
До Києва
 - фізична 132 км
 - залізницею 209 км
 - автошляхами 140 км
Міська влада
Адреса 14000, м. Чернігів, вул. Магістратська, 7, 65-12-13
Веб-сторінка Міська рада Чернігова
Міський голова Соколов Олександр Володимирович

Черні́гів — місто на півночі України, у західній частині Чернігівської області. Розташоване у Придніпровській низовині, на правому високому березі річки Десна.

Чернігів — центральне місто Чернігівської області. Впродовж своєї історії він був одним з головних осередків політико-економічного та соціально-культурного життя українців.

Місто славиться своїми пам'ятками часів Київської Русі і Чернігівського князівства, а також Гетьманщини і козацького Чернігівського полку.

Назва[ред.ред. код]

За переказами, Чернігів отримав назву на честь першого місцевого князя — Чорного. На сьогодні відомо багато різних легенд і переказів пов'язаних з назвою міста. За одними з них, назва міста пов'язується і з ім'ям дочки цього ж князя «Чорного», яка викинулася з вікна княжого терему, щоб уникнути наруги з боку ворогів, які стояли облогою навколо міста. Інші легенди кажуть, що Чернігів завдячує своєю назвою темним, дрімучим, «чорним», лісам, які з усіх боків оточували місто.[2] Відомий перекладач „Махабгарати” Борис Смирнов (1861-1967) уродженець с. Козляничі на Чернігівщині, зазначив, що назва міста Чернігів означає „Чорний Тур”, а кімерійський Тмутаракань – двійник назви Чернігова мовою Синдики.

Історія[ред.ред. код]

Стародавні часи і середньовіччя[ред.ред. код]

П'ятницька церква княжої доби в Чернігові.

На території сучасного Чернігова виявлені сліди заселення з неоліту і бронзової доби. Наприкінці 7 століття в середній течії річки Десна тут виникло укріплене городище.

Вперше Чернігів згадується в літописі під 907 роком в «трактаті князя Олега з греками».[3] У ранньому середньовіччі місто було центром племені сіверян, а з 9 століття увійшло до складу Київської Русі, ставши найважливішим і найбагатшим містом держави поряд з Києвом і Новгородом.

У 1113 століттях Чернігів був центром Сіверщини і Чернігівського удільного князівства. Першим у ньому господарював Мстислав Володимирович, брат Ярослава Мудрого. Цей князь побудував новий кам'яний княжий двір і почав будівництво Спаського собору. Після його смерті Чернігів опанував його брат Ярослав, а згодом племінник Святослав Ярославич, родоначальник чернігівської княжої династії Святославичів.

Зусиллями князів і Київської митрополії наприкінці 11 століття в Чернігові було засновано єпархію, яка включала у себе широкі простори східної Русі.

У княжу добу Чернігів знаходився на плато між річкою Десною та її притокою Стрижнем. У центрі міста був розташований замок із княжим двором — дитинець, до якого прилягав окольний град — передгороддя і район Третяк, де мешкали купці й ремісники. Кожна частина Чернігова мала свої оборонні вали. Над Десною лежав торговий Поділ. У середині 12 століття територія міста без Подолу становила близько 120 га.

Управління чернігівської княжої династії створювало належні умови для розвитку культури міста і залежних володінь. Це відбилося насамперед на архітектурі й образотворчому мистецтві. Чернігівські монументальні будови 11—12 століть, особливо церкви і собори, були видатними пам'ятками тієї доби. У першій половині 11 століття в центрі дитинця постав Спасо-Преображенський собор. Протягом 12 століття — початку 13 століття було побудовано собор Бориса й Гліба (Чернігів), Іллінську, Благовіщенську, Михайлівську церкви[4], Успенський собор Єлецького монастиря, П'ятницьку церкву[5]. Чернігівці княжої доби залишили свій слід також у літературі Русі. Зокрема, чернігівський ігумен Данило був автором опису мандрівки до Святої Землі кінця 11 — поч. 12 століття. Уривки Чернігівського літопису, що не зберігся, знаходимо у пізніших літописних збірниках.

Монгольська навала перервала зростання Чернігова на тривалий час. Місто опинилося в складі держави Золотої орди. Центром Сіверської землі став Брянськ.

У 1353 році Чернігів увійшов до складу Великого князівства Литовського і Руського, а у 1503 році був приєднаний до Великого князівства Московського[6]. Завойовники звели на узбіччях дитинця фортецю і розбудовали передгороддя.

Чернігів не раз зазнавав руйнації від нападів татарів. Особливо місто постраждало під час їхніх походів у 1482 і 1497 роках.

1579 року замок і місто намагались здобути частини війська короля Стефана Баторія під командуванням князів Костянтина Василя Острозького та Михайла Вишневецького. Взяти замок не змогли, було здійснено підпалювання.[3]

У 1618 році за Деулинським перемир'ям Чернігів перейшов від Московії до Речі Посполитої. У 1623 році місто отримало магдебурзьке право, магістрат і герб, а з 1635 року стало центром Чернігівського воєводства.

Соціокультурний розвиток Чернігова у 14 — 16 століттях гальмувався через постійні війни Великого князівства Литовського і Руського та Московії. Ці держави боролися за домінування у Східній Європі, перманентно спустошуючи Чернігівщину і Сіверщину. Перші паростки культурного відродження з'явилися із настанням 17 століття. Зокрема, архімандрит Єлецького монастиря Кирило Ставровецький збудував у 1646 році в Чернігові першу друкарню.

Чернігів у гетьманський період[ред.ред. код]

Піднесення життя Чернігова почалося, коли він увійшов до складу Козацько-Гетьманської Держави і став центром Чернігівського полку. На цей час припадає розквіт культурного життя Чернігова, він став одним з найважливіших культурних центрів України.

Культурне відродження Чернігова пов'язане з діяльністю архієпископа Лазара Барановича, який переніс до Чернігова друкарню, закладену ним у Новгороді-Сіверському в 1675 році. Навколо Барановича утворився літературно-мистецький гурток, до якого належали: архімандрит Єлецького монастиря Іоанікій Галятовський, архідиякон Чернігівської єпархії Антоній Радивиловський, ієромонах Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря Л.Тоболинський, поет Іван Величковський, майбутній архієпископ чернігівський Іван Максимович; гравери: Іван Інокентій Щирський, Леонтій Тарасевич, Н.Зубрицький; архітектори Адам Зерніков (Zörnikau), Іоганн-Баптист Зауер (Іван Баптист)[7][8] та інші.

З ініціативи Л. Барановича й коштом гетьманського уряду й чернігівської козацької старшини, відновлено і перебудовано в бароковому стилі чернігівські пам'ятки, зокрема Троїцький кафедральний собор (16 ст.). Особливе значення мало створення Чернігівського Колегіуму (1700), який став одним з головних осередків освіти і науки Гетьманщини. У першій половині 18 ст. в Чернігові з'являються нові монументальні церк. (барокова Катерининська церква, 1715) й світські (будинок полкової канцелярії, відомий під назвою «Мазепиного будинку» або будинок Якова Лизогуба) будови.

У 1786 міським головою (бурмистром) був Григорій Бублик.

Катеринівська церква

Новий час[ред.ред. код]

1782 року Чернігів став центром Чернігівського намісництва Російської імперії, а 1797 — Малоросійської губернії, з 1808 Чернігівської губернії. Тоді місто нараховувало близько 4 000 мешканців, у 1844 році їх кількість збільшилася до 12 000, 1897 — до 27 000, 1913 — до 35 000. Економічний характер тогочасного Чернігова був адміністративно-торговельно-ремісничий: дрібна місцева харчова промисловість, цегельні, свічковий і миловарний завод тощо. Чернігів поширювався в західному і північно-західному напрямі.

Хоча Чернігів не був великим містом, він і далі, у другій половині 18 століття зберігає значення великого культурного центру. Визначними культурними діячами того часу у Чернігові були: О. Щадунський, Дмитро Пащенко (автор монографічного опису Чернігівського намісництва 1781), генеральний суддя Григорій Милорадович, письменник О. Лобисевич, історик М.Марков та інші. На культурному ґрунті Чернігова в кінці 18 — на початку 19 століття згуртувалося коло українських «дворянських патріотів», які боронили автономні права України й вимагали визнання дворянських прав для козацького стану: А. Полетика (чернігівський губ. маршал), аматор-історик А.Чепа (товариш малоросійського почтмейстера), Р. Маркевич і Т. Калинський. Вони досліджували історію України, збирали історичні документи, літописи й на підставі їх складали записки про історію й права українського шляхетства, які поширювали на всій території Лівобережної України[9].

Та найбільше розгорталося культурне життя Чернігова від другої половині 19 століття На відміну від попередньої епохи з її перевагою локальних і станових дворянських інтересів і прагнень, воно чимраз далі набирало загально-національного українського характеру. У Чернігові працювали історики: О.Лазаревський, граф. Г.Милорадович, О.Ханенко, брати Микола і Митрофан Константиновичі, А.Верзилов, П.Дорошенко та ін.; етнографи О.Маркевич, О.Шишацький-Ілліч, С.Ніс, байкар Л.Глібов, статистики — О.Русов, В.Варзар, П.Червінськмй, В.Шликевич та ін. Дехто з них належав до Чернігівської Громади, однієї з радикальніших в Україні.

Був Чернігів і видавничим центром. Ще з 1858 там почав виходити орган губернатора — тижневик «Черниговские Ведомости» (до 1917). У 18611863 pp. Л. Глібов видавав «Черниговскій Листокъ», єдину тоді на Чернігівщині Україні українську газету. Від 1861 до 1911 виходили також «Черниговские єпархиальные известия», а в 18681872 роках «Записки» Чернігівського Статистичного Комітету.

За переписом населення 1897 року в Чернігові жило 11000 євреїв (усе населення 27 000). В основному вони були зайняті у промисловості і комерції а також займалися садівництвом і вирощували тютюн.[10]

Під кінець XIX століття культурне життя Чернігова значно активізувалося. Головними його осередками були Чернігівське земство і його статистичний Комітет, Губерніальна Архівна Комісія (заснована 1896 з ініціативи О. Лазаревського й Г. Милорадовича), яка у своїх «Трудах» 1897–1915 рр. видала багато документів, Музей Тарновського, подарований його фундатором В. Тарновським (молодшим). У Чернігівському земстві навколо цих установ об'єднувалися місцеві науковці, педагоги, письменники, митці, діяльність яких нерідко виходить за межі Чернігівщини.

ХХ–XXI століття[ред.ред. код]

Будинок виконкому Чернігівської міської ради

На межі XIX і XX століть жили у Чернігові письменники: Михайло Коцюбинський (похований у Чернігові), Б.Грінченко, В.Самійленко, М.Вороний, М.Чернявський, маляр І.Рашевський, історик В.Модзалевський та ін. Коло цих визначних діячів гуртувалася й виховувалася українська молодь, здебільшого вихованці Чернігівської гімназії й Духовної семінарії. У 1911 році відбувся в Чернігові XIV Археологічний З'їзд. 1916 засновано Педагогічний Інститут.

Після березневої революції 1917 в Чернігові створено загони Вільного Козацтва і влада перейшла в руки Центральної Ради. За української влади пожвавилось українське культурне життя (видавництво «Сіверянська думка», щоденник губернського земства «Чернігівщина», орган губернської Ради Селянських Депутатів «Народне Слово», українські школи тощо). Першого лютого 1918 року Чернігів захопило більшовицьке військо; 12 березня 1918 року він повернувся під владу уряду Української Народної Республіки, але знов був окупований більшовиками 12 січня 1919 року. Від 13 жовтня до 12 листопада 1919 року Чернігів був у руках денікінців.

Чернігівська делегація на святі 500-ліття Запорозького козацтва. 1990 р.

З кінця 1919 року в Чернігові утвердилася радянська влада. У 19251932 Чернігів був центром Чернігівської округи. В 1932 році утворено Чернігівську область. За переписом 1926 року, Чернігів нараховував 35 200 мешканців, у тому числі 57 % українців, 20 % росіян і 10 % євреїв[11]. За доби п'ятирічок завдяки зростанню промисловості населення Чернігова збільшилося до 69 000. Чернігів зберігає своє значення культурного центру в 1920-их і на початку 1930-их років. Тут діяли: Історичний музей (колишній музей Тарновського, значно збагачений), архів Наукового Товариства Інститут Народної Освіти (з 1920). Діяльність цих установ була щільно пов'язана з ВУАН, зокрема з її історичною секцією та Археологічним Комітетом, з центральними історичними архівами у Києві й Харкові, Інститутом Української Культури ім. Д.Багалія (Харків) та ін. 1926 відкрито театр ім. Шевченка. З Черніговом пов'язані імена письменників: Павла Тичини, Івана Кочерги, Василя Еллана-Блакитного, Івана Коваленка; істориків П.Савицького, Є.Онацького, В.Дубровського, В.Шугаєвського, мистецтвознавця О.Гукала й ін.

Після другої світової війни Чернігів відбудовано за генеральним планом (1945, 1958 і 1968) і реконструйовано. Центр міста зовсім перебудовано у 1950-55 роках (архітекти П. Буклавський, І. Ягодовський).

Населення Чернігова зростало швидко: 1959  — 89 585 осіб (у тому числі українці становили 69 %, росіяни — 20 %, євреї — 8 %, поляки — 1 %), 1970 – 158,873 осіб , 1980 – 245 000 осіб . Промисловість Чернігова досягла довоєнного рівня на початку 1950-их років.

Файл:Гимн Чернигова.ogg

Гімн Чернігова, затверджений в 2010, був визначений за підсумками загальноміського конкурсу, що тривав більше року. Найкращий зразок гімну міста був обраний з 20 заявок. Авторами гімну територіальної громади Чернігова є музикант Анатолій Ткачук і поет Іван Буренко.

Символіка міста[ред.ред. код]

У Чернігова є свої герб, прапор, гімн і туристичний логотип, які відображають статус міста.

Логотип Чернігова
Опис лого Чернігова

Герб міста Чернігів, затверджений 1 грудня 1992 Чернігівською міською радою. Він складається з срібного щита, на якому розташований чорний коронований орел із золотим дзьобом і лапами. Орел тримає лівою лапою по діагоналі золотий хрест. Базою для герба став герб Чернігова і всієї Чернігівщини XVIII–XIX століть.

Прапор міста Чернігова був затверджений 26 червня 2008 Чернігівською міськрадою. Прапор являє собою прямокутне біле полотнище співвідношення 2 до 3, в центрі якого розташований чорний одноглавий коронований орел, який лівою лапою тримає золотий хрест. Автор прапора — заслужений діяч мистецтва України — Борис Дєдов. За задумами художника, прапор відображає історичні епохи розвитку міста від козацьких часів і містить основний елемент герба Чернігова. Прапор використовується на всіх офіційних міських заходах.

Гімн Чернігова, затверджений в 2010 р. Був визначений за підсумками загальноміського конкурсу, що тривав більше року. Кращий зразок гімну міста був обраний з 20 заявок. Авторами Гімну територіальної громади Чернігова є музикант Анатолій ТКАЧУК і поет Іван БУРЕНКО.

Де-факто девізом Чернігова сьогодні є гасло "Чернігів — місто легенд ", він відображений на туристичному логотипі, розробленому в 2010 р. Процес розробки візуальної складової туристичного позиціонування Чернігова розпочався з визначення відмінних рис міста, його унікальностей: старовинні церкви і собори періоду, коли Чернігів був стольним градом могутнього князівства, гармати на Валу, Десна, і головне — легенди, фактично в кожному куточку міста своя легенда. Після тривалого широкого обговорення досить привабливих проектів зупинилися на логотипі у вигляді клубка (переплетення подій минулого), між нитками якого проступають храм, меч, річка і чернець — привид.

Населення[ред.ред. код]

Демографічний розвиток Чернігова

Доба Київської Русі[ред.ред. код]

Козацька доба[ред.ред. код]

Історія Чернігова  дає  яскравий приклад  значення  політико-адміністративного фактору для життя міста. Після  1648 р.,  з часів  Богдана  Хмельницького, Чернігів став центром Чернігівського козацького полку, однак в економічному відношенні та за чисельністю населення значно відставав від кількох інших міст Сіверської землі  (НіжинаКонотопаГлуховаБерезни).

Більшість дослідників вважають, що в містах Лівобережної України у  ХVIII ст. проживала невелика кількість населення. Так, згідно підрахунків дослідників В. Кабузана і А. Перковського, жителі лівобережних міст (включаючи міста і містечка Чернігово-Сіверщини)  в другий половині XVIII ст. становили 6,5% усього населення. В. Голобуцький вважає, що у містах в цей період проживало 6,53% усього населення. Г. Махнова дійшла висновку, що воно становило 6,36% усього насе­лення. [12]

У 1666 р. московські чиновники провели перший перепис жителів Чернігова. Вони зафіксували у місті 314 дворів міщан. Вважається, що на той час у кожному дворі мешкало 7 — 8 людей. Здійснивши приблизні підрахунки, можна припустити, що в місті проживало близько 2 — 2,5 тис. осіб міщанського стану. Цікаво, що в місті майже не було бідних людей — перепис зафіксував лише 12 дворів «убогих» міщан. Оскільки мета перепису полягала у встановленні кола осіб, які могли платити податки, то до нього не потрапили козаки, шляхта і духовенство. Вони були привілейованими прошарками населення і не оподатковувалися. Так само не рахували їхніх працівників і підданих чернігівських монастирів. Тому точні підрахунки всіх мешканців міста за цим переписом, як і за іншими, вже до кінця XVIII ст. неможливі. Можна лише припустити, що у 1666 р. населення Чернігова складало до 3 тисяч осіб.[13]

На основі матеріалів сповідних розписів 1739 р. Богоявленської, Вознесенської, Воскресенської, Михайло-Федорівської, Покровської, Преображенської, Стрітенської, Хрестовоздвиженської, Катерининської церков Чернігова ми можемо визначити демографічну ситуацію міста в сер. XVIII ст.

У всіх церковних приходах Чернігова разом налічувалося 149 (27,7%) сімей, що відносились до типу простих або нуклеарних. Кількість родичів в них коливалася від  3  до 5  чоловік.  До розширених  належало  58 (10,8  %) домогосподарств  з середньою  чисельністю  по  чоловік. Більшість у  церковних приходах Чернігова  складали  мультифокальні або  складні сім'ї, що  утворювалися з  кількох нуклеарних  сімей або  ядер.  Їх налічувалося 302 (56,2%).

Згідно даних сповідальних книг, всього у  церковних приходах міста Чернігова  налічувалося  537 домогосподарств, де проживало 3302  мешканці.

Згідно даних перепису дворів Чернігівського полку 1721 р., в місті зафіксовано 631 двір, у тому числі: козацької старшини — 18, священнослужителів — 19, міщанських — 141, козацьких — 245, бобильських -  178, шинкових -  30. Для визначення чисельності мешканців цифру житлових дворів (601) знову множимо на 6, 7 чи 8 і за такими розрахунками виходить, що населення Чернігова на 1721 р. становило від 3,5 до 4,5 тисячі чоловік, але знову ж таки не слід забувати про умовність і приблизність підрахунків.

За етнічним складом населення регіону було строкатим. Так, Шафонський відзначив, що міщани «грецький благочестивий закон сповідують, і весь спосіб життя і мову малоросійську вживають, і справжніми малоросіянами вважатись можуть». Це підтверджують і офіційні дані, за якими серед міських жителів було лише 50 росіян, а решта — українці. Правда, якщо додати солдат і офіцерів місцевого гарнізону, яких не зараховували до числа жителів, то кількість росіян збільшувалася приблизно на 500 чоловік.[14]

Населення Чернігова середини XVIII ст. було репрезентоване трьома основними групами: міським патриціатом, міщанством й міськими низами, які були наділені відповідними правами та обов'язками. Вищу сходинку соціальної ієрархії представляв невеликий за чисельністю міський патриціат: впливові сім'ї, багатіїв, найзаможніші купці та власники ремісничих майстерень. Міщанство становили звичайні повноправні мешканці міст: середні та дрібні крамарі, ремісники, майстри, власники невеличких промислів і майстерень.[15]

Міське населення до кінця XVIII ст. майже не зростало, що було викликане погіршенням умов існування міщанського стану, епідеміями та стихійними лихами. З посиленням тиску російської влади і зменшенням привілеїв українських міст, перебування в міщанському стані ставало невигідним економічно, тому значна частина людей віддавала перевагу проживанню в приміських селах.

Імперська доба[ред.ред. код]

Новий час[ред.ред. код]

Демографічний розвиток (тис.)[16]
1739 1801 1844 1897 1913 1926 1939 1959 1970 1979 1989 1995 2001 2006 2013
3,302 4,0 12,0 27,7 35,0 34,4 68,6 89,6 158,9 238,1 296,3 314,0 305,0 299,6 296,1

Економіка[ред.ред. код]

Промисловість[ред.ред. код]

Провідні галузі промисловості в Чернігові: хімічна, харчова, легка, будівельних матеріалів, деревообробна.

Обсяг продукції, реалізованої підприємствами переробної промисловості за 2010 р. на суму 2,6 млрд грн. Реалізовано продукції: %

  • з виробництва харчових продуктів та напоїв − 71,
  • машинобудування − 9,
  • легкої промисловості − 8,
  • хімічної промисловості − 3,6.

Основні чернігівські підприємства[17]:

Машинобудування
Харчова промисловість
  • ЗАТ «Чернігівський м'ясокомбінат»;
  • ЗАТ «Ритм»;
  • ЗАТ «Чернігівриба»;
  • ТОВ «Нивки»;
  • ВАТ «Кондитерська фабрика „Стріла“»;
  • ВАТ завод продтоварів «Ясен»;
  • ЗАТ ЧЛГЗ «Чернігівська горілка»;
  • ЗАТ пивкомбінат «Десна»;
  • ТОВ «Чернігівська маслосирбаза» та інші
Електроенергетика («Чернігівобленерго») ,
Легка промисловість
Хімічне виробництво
Виробництво будівельних матеріалів і будівництво:
  • ТОВ «Чернігівський завод будівельних матеріалів»;
  • ВАТ «Чернігівбуд»;
  • ЗАТ цегельний завод № 3 та інші.
Інші підприємства:
  • ЗАТ «Картонажно-поліграфічна фабрика»;
  • ТОВ «Українська деревообробна фабрика».

У 2000-х роках у Чернігові розвивається автомобілебудування — розпочав роботу Чернігівський автобусний завод, і вже у вересні 2003 року був випущений перший автобус[18].

Сфера обслуговування[ред.ред. код]

Основні готелі міста (на 1 січня 2012 року)[19]:

Банківська система[ред.ред. код]

В Чернігові представлені більшість українських великих банків і кілька іноземних. За кількістю відділень і банкоматів лідирують Приватбанк та Ощадбанк. Після допуску Януковича Сбербанку Росії на ринок України, Сбербанк відкрив кілька великих відділень в Чернігові. З місцевих банків тільки банк Демарк мав розгалуджену мережу відділень. Однак на початку 2014 року банк мав серйозні труднощі і з літа 2014 року, фактично, припинив діяльність. Ситуація ускладнилася тим, що через банк Демарк виплачувалася значна частина пенсій чернігівців і бюджетних працівників.

Транспорт[ред.ред. код]

Чернігівський автовокзал «Чернігів 1»
Чернігівська маршрутка (2009)

У Чернігові діють річковий порт, залізничний вокзал, автовокзал і 2 автостанції, аеропорт, автопарк (ВАТ «Чернігівавтосервіс»), таксопарк (ВАТ «Таксосервіс»), тролейбусне депо (Чернігівське тролейбусне управління). Пасажирські перевезення характеризуються розгалуженою маршрутною мережею: 46 автобусних і 9 тролейбусних маршрутів. Починаючи від 2000 року перевезення в місті здійснюють приватні підприємці (таксобуси), що зумовило значне розширення маршрутної мережі, яка охопила всі райони і мікрорайони міста.

Залізнична станція і депо «Чернігів» Південно-Західної залізниці здійснює перевезення в 3 напрямках. Залізниця у місті з'явилась у 1893 році. Згідно з даними 2006 рік обсяги перевезень вантажів через станцію «Чернігів» становили 84 737 вагонів на рік. Щороку перевозиться (сер. 2000-х років) понад 4,5 млн пасажирів. До недоліків варто віднести стан рухомого складу та якість послуг, що надаються, адже вони не завжди відповідають сучасним вимогам.

Докладніше: Чернігів (станція)

Після здобуття незалежності України (1991) на залізниці в Чернігові працює залізничний пункт контролю «Чернігів».

У 1964 році в Чернігові був збудований на місці давнішої пристані річковий порт, який від 1990-х років функціонує як ВАТ, від 2000-х — у складі «Укррічфлоту». Традиційно річковий порт у Чернігові спеціалізується на перевезенні товарів, зокрема будматеріалів, має також судноплавну ділянку, здійснюючи пасажироперевезення.

Сучасний автомобільний транспорт Чернігова здійснює міжнародні, міжміські, приміські та внутрішньоміські пасажирські перевезення. На маршрутах, зокрема, курсують автобуси ЛАЗ, Ікаруси, «Еталони», Mercedes, Neoplan, Karosa тощо.

Об'єкти інфраструктури автоперевезень у Чернігові:

  • Чернігівський автовокзал (проспект Перемоги, 3) — зручно розташувався на Привокзальній площі поряд із залізничним вокзалом, здійснюється міжнародне сполучення з Білоруссю, міжміське сполучення (пряме і транзитне);
  • автостанція № 1 (вулиця Мурінсона, 27) — забезпечує приміське сполучення в північно-західному напрямку;
  • автостанція № 2 (вулиця 50-річчя СРСР) — забезпечує приміське сполучення у східному та західному напрямках.

Аеропорт «Чернігів» перебуває у законсервованому стані, повітряного сполучення немає.

Докладніше: Авіабаза Чернігів

Громадський транспорт у місті представлений автобусами і таксобусами, тролейбусами, таксі. У 2011 році налічувалось 55 маршрутів — 9 тролейбусних та 46 автобусних.

Традиційно високою у загальному обсязі пасажироперевезень у Чернігові є доля тролейбусу. Запущений у 1964 році, тролейбусний рух особливо бурхливо розвивався у 1970-х роках. Станом на кінець 2013 року в місті діє 9 маршрутів.

Освіта[ред.ред. код]

У Чернігові діє розгалужена система навчальних закладів дошкільної, шкільної і позашкільної освіти, вищих навчальних закладів, як ІІІ—IV, так і І—ІІ рівнів акредитації.

Чернігівська ЗОШ № 20
Чернігівська дитяча художня школа
Головний корпус ЧНПУ імені Т. Г. Шевченка. (На даху будівлі бачимо купол Чернігівського планетарію)

Система навчальних закладів загальної освіти охоплює в Чернігові 36 шкіл (див. також Чернігівська спеціалізована школа №2 з поглибленим вивчення іноземних мов, ЗОШ № 35), причому декілька з них є так званими навчальними закладами нового типу: це школи-ліцеї № 15, 16, 22, школа-колегіум № 11 і гімназія гуманітарно-естетичного профілю № 31[20], а також у Чернігові функціонує Чернігівський обласний педагогічний ліцей для обдарованої сільської молоді.

Заклади покашкільної освіти в Чернігові:

  • Центр туристсько-оздоровчої та виховної роботи з дітьми і молоддю (вул. 77 Гвардійської дивізії, 7);[21]

Заклади покашкільної естетичної освіти в Чернігові:

  • Музична школа № 1 ім. С. Вільконського (вул. Шевченка, 23);
  • Дитяча музична школа № 2 (вул. Мстиславська, 11);
  • Міська школа мистецтв (вул. Одинцова, 7в);
  • Дитяча художня школа (вул. Горького, 33).

У Чернігові діють такі вищі навчальні заклади[22]:

ІІІ—IV рівнів акредитації[23]:
І—ІІ рівнів акредитації[25]:
є також декілька філій і структурних підрозділів іногородніх та іноземних вишів (станом на 1 квітня 2009 року)[26]:
також діють Навчально-консультаційні центри ряду регіональних вишів.

Професійно-технічні навчальні заклади у Чернігові[30]:

  • Чернігівський професійний ліцей хімічної промисловості (№ 1; вул. Щорса, 720);
  • Чернігівський професійний ліцей залізничного транспорту (№ 5; вул. Комсомольська, 56);
  • Чернігівський професійний ліцей деревообробної промисловості (№ 6; вул. Музикальна, 2а);
  • Чернігівське вище професійне училище побутового обслуговування (№ 9; вул. 50 років ВЛКСМ, 11);
  • Чернігівський професійний ліцей побуту (№ 13; вул. Ушинського, 10);
  • Чернігівське вище професійне училище (№ 15; вул. Кільцева, 20);
  • Чернігівський центр професійно-технічної освіти (№ 16; вул. 50 років ВЛКСМ, 7-а);
  • Чернігівський професійний будівельний ліцей (№ 18; пр. Миру, 247).

Заклади безперервної освіти дорослих:

ЗМІ[ред.ред. код]

Телебачення[ред.ред. код]

Радіо[ред.ред. код]

  • Авторадіо - 100,6
  • DJFM - 101,3
  • Улюбене радіо - 101,8
  • Ретро FM - 102,4
  • Стильне радіо "Перець FM" - 102,9
  • Ера FM - 103,5
  • Super Radio - 103,9
  • Наше радіо - 104,3
  • ХІТ FM - 104,7
  • Люкс FM - 105,4
  • Europa Plus - 105,9
  • Радіо Мелодія - 106,3
  • Шансон - 106,8
  • Русское радио - 107,2
  • Radio ROKS - 107,7

Друковані видання[ред.ред. код]

  • «Вісник»
  • «Сіверщина»
  • «Гарт» — Всеукраїнський щотижневик. Видається в місті Чернігові. Загальний тираж — 80 008 екземплярів.
  • «В каждый дом» — щотижнева рекламно-інформаційна газета (тираж 80 тис. екз.).
  • «Реклама + TV» — безкоштовний рекламно-інформаційний щотижневик (тираж 75 тис. екз.).
  • «Дитинець» — безкоштовний двотижневик (тираж 135 тис. екз.).
  • «Черниговский вестник» — щотижнева суспільно-політична газета, що відображає всі сфери життя і діяльності міста і області (тираж 51 тис. екз.).
  • «Деснянська Правда» — обласна газета з оперативною інформацією. Газета виходить українською мовою (тираж 40 тис. екз.).
  • «Черниговская неделя» — суспільно-політична щотижнева газета (виходить 1 раз в тиждень, тиражом 25 тис. екз.)[31].
  • «Черниговские новости: семь дней» — міська газета. Виходить щотижня з 2001 року російською мовою.
  • «ВООМ!» перший журнал-гід по Чернігову. Щомісячний тираж 5 тис. екземплярів.
  • «Чернігівські відомості» — міська газета.

Культура[ред.ред. код]

Обласний музично-драматичний театр
Літературно-меморіальний музей М. Коцюбинського

Чернігів — значний культурний осередок України, в місті працюють численні театри, заклади клубного типу, музеї, кінотеатри[32].

Театри, музика і клубні заклади[ред.ред. код]

Чернігівські театри і концертні зали:

Міські заклади клубного типу:

  • КП «Міський Палац культури» (вул. Щорса, 23);
  • Палац культури художньої творчості дітей, молоді та юнацтва (вул. Стаханівців, 8).

У Культурно-мистецькому центрі "Інтермеццо" регулярно проводяться презентації книг, мистецьких проектів, творчі зустрічі з митцями.[33]

У Міському парку культури та відпочинку (Міський сад) по вулиці Шевченка є також Літній театр.

Бібліотеки[ред.ред. код]

У місті функціонує Чернігівська центральна міська бібліотека імені М.М. Коцюбинського Чернігівської міської централізованої бібліотечної системи (вул. Кирпоноса, 22), та обласні бібліотеки:

Музеї[ред.ред. код]

Чернігів славиться своїми музеями:

Кінотеатри[ред.ред. код]

Станом на 2014 рік в Чернігові діють такі кінотеатри:

  • Кінотеатр «Дружба» (просп. Миру, 51);
  • Кінотеатр ім. Щорса (вул. Магістратська, 3).

Кінотеатр «Дружба-Кіно» (колишній Перемога, рос. Победа)(вул. Рокосовського, 2) з весни 2013 року не працює.

Пам'ятки історії та культури[ред.ред. код]

Докладніше: Храми Чернігова
Іллінська церква та дзвіниця
Вигляд на Чернігів з дитинця

Спорт[ред.ред. код]

Відомі люди[ред.ред. код]

Артисти СРСР

З Чернігова бере свій початок знаменита династія Плисецьких-Мессерерів, до якої належать велика радянська балерина Майя Михайлівна Плисецька, актриса німого кіно Ра Мессерер, актриса Анна Плисецька, знаменитий радянський балетмейстер, народный артист СРСР Асаф Мессерер, художник Борис Асафович Мессерер, герой Другої Світової війни Марк Єзерський, що захистив своїм тілом артилерійску гармату.

Художники Чернігова:

Вчені:

  • Рапопорт Йосип Абрамович (1912, Чернігів — 1990) — радянський вчений-генетик, член-корреспондент АН СРСР, лауреат Ленінської премії, Герой Соціалістичної Праці.

Військові

Держслужбовці

Спортсмени

Міста-побратими[ред.ред. код]

Список міст-партнерів[36]:

Див. також[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Панорама Чернігова, вид на дитинець з боку Десни; ліворуч — Катерининська церква, праворуч — річковий порт (серпень 2006)

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України на 1 січня 2014 року»,  — Київ, Державна служба статистики України, 2014
  2. З іменем князя пов'язана ще одна легенда. Якось прийшли до стін міста завойовники — древляни. Зав'язалася жорстока битва, в якій загинув князь Чорний. На місці його загибелі насипали високий курган й назвали його Чорною могилою. Багаття, розпалене на його верхівці, було видно далеко. Чорна могила курган, що зберігся з часів язичницької Русі.
  3. а б Czernihów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innyh krajów słowiańskich. — Warszawa: Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1880. — T. I (Aa — Dereneczna)… S. 826
  4. Церкви не збереглися
  5. Церква була перебудована після руйнації під час Другої світової війни.
  6. У 1408 році московити змогли відірвати Чернігів від Литви і керували містом до 1420 року.
  7. Історія Української архітектури, за редакцією професора В. Тимофієнка, Київ, «Техника», 2003–471 с.
  8. Впливи віленського бароко на архітектуру соборів Троїцького монастиря в Чернігові та Мгарського монастіря під Лубнами
  9. Чепа М.-Л.А. Хто автор "Історії Русів"? / П'ять великих таємниць історичної психології. - К., 2005. - С. 66-93. ISBN 966-8356-50-0.
  10. jewishencyclopedia.com Copy from 12-volume Jewish Encyclopedia, which was originally published between 1901–1906. (англ.)
  11. Чернігів. Енциклопедія Україниангл.
  12. Кисіль І. Міщани в соціальній структурі населення міст Гетьманщини. (50 — 60 рр. XVIII ст.) // Пам'ять століть. — 2005. — № 3 — 4. — С. 232–238.
  13. Леп'явко С. Чернігів. Історія міста. — К.: Темпора, 2012. — 432 с.
  14. Яцура М. Чернігів. Короткий історичний нарис. — К.: Наукова думка, 1958. — 136 с.
  15. Леп'явко С. Чернігів. Історія міста. — К.: Темпора, 2012. — 432 с.
  16. Population Statistics [1] World Gazetteer [2]
  17. Перелік підприємств м. Чернігова на Сайт міста Чернігів
  18. Чернігівський автозавод
  19. Офіційний сайт Головного управління культури, туризму та охорони духовної спадщини Чернігівської обласної державної адміністрації
  20. Освіта на Сайт міста Чернігова
  21. Чернігівський міський Центр туристсько-оздоровчої та виховної роботи з дітьми і молоддю
  22. Перелік вищіх навчальних закладів (Чернігівської області) на Управління освіти і науки Чернігівської облдержадміністрації
  23. Вищі навчальні заклади ІІІ-IV рівнів акредитації. Чернігівська область на www.ednu.kiev.ua
  24. Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці на osvita.work.ua
  25. Вищі навчальні заклади I-II рівнів акредитації. Чернігівська область на www.ednu.kiev.ua
  26. Структурні підрозділи вищих навчальних закладів на території Чернігівської області (станом на 01 квітня 2009 року) на Управління освіти і науки Чернігівської облдержадміністрації
  27. Сайт Чернігівської філії Європейського університету)
  28. Чернігівська філія МАУП на project.ukrinform.ua
  29. Сайт філії
  30. Перелік професійно-технічних навчальних закладів (Чернігівської області) на Управління освіти і науки Чернігівської облдержадміністрації
  31. Печатные издания Чернигова и Черниговской области — выбор газет и журналов по городам Украины.
  32. Заклади культури на Сайт міста Чернігів
  33. «Моя книгарня. Культурно-мистецький центр «Інтермеццо». Чернігів». Буквоїд. 
  34. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 458 с. ISBN 966-8201-26-4
  35. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 294 с. ISBN 966-8201-26-4
  36. Міста-партнери міста Чернігова

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Очерк истории города Чернигова 907–1907 гг. — Чернігів, 1908;
  • Леп'явко С. Коротка історія Чернігова. — 2009
  • Леп’явко С.  Чернігів.  Історія міста.  – К.: Темпора, 2012. 
  • Леп’явко С. Метаморфози міського життя.  Перетворення  Чернігова на  центр  губернії (кінець XVIII – початок ХІХ ст. // Україна крізь віки: Збірник наукових праць на пошану академіка НАН України професора Валерія Смолія. – К., 2010.
  • Мордвінцев В.  Сповідальні  книги // Київська  старовина. –  1995. –  № 3. 
  • Пиріг П.  Надання  Чернігову Магдебурзького  права //  Тези доповідей  міжвузівської науково-практичної конференції. – Чернігів, 1992. – Частина 3. Секція суспільно-політичних та гуманітарних наук.
  • Сакало О. Джерела історичної демографії: сповідний розпис // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. – 2009.– Т. 19 (1). 
  • Тхор В. Про стан вивчення історії міст України XVII – XVIII ст. // Український історичний журнал. – 1974. – № 8.  
  • Смолічев П. Чернігів та його околиці за часів великокнязівських. Записки УНТ в Києві, т. 23. — Київ, 1928;
  • Чернігів і Північне Лівобережжя. Вид. ВУАН. — Київ, 1928
  • Игнаткин Н. Чернигов. — Москва, 1955
  • Рыбаков Б. Древности Чернигова. — Москва, 1949
  • Єдомаха І. Чернігів. — 1958
  • Логвин Г. Чернигов, Новгород-Северский, Глухов, Путивль. — Москва, 1965
  • Карнабед А. Чернігів. Історико-архітектурний нарис. — Київ, 1969
  • Асєєв Ю. Архітектура Київської Руси. — Київ, 1969
  • Історія міст і сіл Укр. РСР. Чернігівська область — Київ, 1972
  • Асєєв Ю. Джерела. Мистецтво Київської Руси. — Київ, 1980
  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  • Czernihów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innyh krajów słowiańskich. — Warszawa: Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1880. — T. I (Aa — Dereneczna).— S. 826—829. (пол.)

Посилання[ред.ред. код]