Лівобережна Україна

Лівобережна Україна

Карта Лівобережжя (19 століття).

Лівобере́жна Украї́на — історичне найменування частини України на лівому березі Дніпра в складі Російської імперії в другій половині 17 — 18 столітть, після Андрусівского перемир'я між Росією й Польщею (1667 року). Називалася також Гетьманщиною.

До Лівобережної України входили території Чернігівської, Полтавської, лівобережної частини Київської й Черкаської областей, Київ з невеликим районом довкола нього на Правобережжі, а також північна частина Дніпропетровської області.

На Лівобережній Україні існувала автономна влада, засади якої склалися під час Визвольної війни українського народу (1648—1654) під проводом Богдана Хмельницького. Головою управління був гетьман, який формально вибирався на генеральній військовій раді. З адміністративної точки зору Лівобережна Україна ділилася на полки (10) і сотні, на чолі яких стояли полковники й сотники. Формально ці посади також були виборними, але фактично їх займали представники козацької старшини, що призначалися гетьманом з наступним затвердженням царським указом.

В 1722—1734 роках тимчасово, а в 1764 році остаточно гетьманське управління було ліквідоване, а його функції передані Малоросійській колегії. Обмежена автономія Лівобережної України зберігалася до 1781 року, коли вона була розділена на Чернігівське, Новгород-Сіверське й Київське намісництва; в 1796 році стала називатися Малоросійською губернією, розділеною в 1802 на Чернігівську й Полтавську губернії. В 1783 році козацькі полки були перетворені в регулярні полки російської армії.

Див. також

	Портал «Україна»

Література

• Вечерський В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України. Виявлення, дослідження, фіксація. — К., 2005.