82-мм міномет БМ-37
| 82-мм батальйонний міномет зразка 1937 | |
|---|---|
 | |
| Тип | міномет |
| Походження |
 СРСР |
| Історія використання | |
| На озброєнні | 1936 — нині |
| Оператори |
СРСР Україна |
| Історія виробництва | |
| Розроблено | 1931-1936 |
| Характеристики | |
| Вага | 56 кг |
| Довжина ствола | 1220 мм |
|
| |
| Калібр | 82 мм |
| Відбій | опорна плита |
| Підвищення | +45..+85 |
| Траверс | -3..+3 |
| Темп вогню | до 30 пострілів /хвилина |
| Дульна швидкість | 211 м/с |
| Дальність вогню | |
| Ефективна | 100...3040 м |
| Максимальна | 3040 м |
|
| |
82-мм міномет БМ-37 у Вікісховищі | |
82-мм міномет БМ-37 (індекс ГАУ 52-М-832Ш) — радянський батальйонний 82-мм міномет зразка 1937 року.
Історія[ред. | ред. код]
У 1936 році на озброєння Червоної армії був прийнятий 82-мм батальйонний міномет обр.1936 року (БМ-36).
За результатами використання у військах у ленінградському СКБ-4 Б. І. Шавиріна був розроблений удосконалений варіант міномета БМ-36. При збереженні початкової конструктивної схеми міномета практично всі його елементи були доопрацьовані з урахуванням вимог серійного виробництва.
Основні відмінності:
- встановлена нова опорна плита мембранного типу круглої форми з бічним зрізом (у той час як у БМ-36 була опорна плита прямокутної форми, у якій при стрільбі деформувалися кути);
- маса нового міномета становила 56 кг - майже на 8 кг менше;
- висота ударника зменшилася з 26 мм до 8 мм;
- збільшений хід амортизатора.
Міномет Шавиріна був простішим у виробництві і забезпечував розрахунком зручність при його обслуговуванні. Після завершення випробувань постановою Комітету оборони від 26 лютого 1939 р. його прийняли на озброєння під назвою «82-мм батальйонний міномет обр. 1937 »(БМ-37).
Виробництво[ред. | ред. код]
Малосерійне виробництво 82-мм мінометів почалося в 1935-1936 роках, однак у необхідних масштабах 82-мм міномети Червона армія почала отримувати тільки перед початком радянсько-німецької війни (на 22 червня 1941 р. налічувалося 14200 шт. 82-мм мінометів). Під час війни виробництво було збільшено в рази.
Використання[ред. | ред. код]
Першою війною для міномета став конфлікт за Халгин-Гол у 1939-му, потім він використовувався в усіх війнах Радянського Союзу.
На початку 1970-х років міномет був знятий з озброєння Радянської армії і замінений на нові, полегшені по вазі 82-мм міномети 2Б14 «Піднос» зразка 1981.
Тим не менш, відзначені випадки застосування мінометів цього типу (зі складів мобілізаційного резерву) в конфліктах на пострадянському просторі (зокрема, в чеченській війні росіянами та в російсько-українській війні українським військом).
Варіанти[ред. | ред. код]
- 82-мм батальйонний міномет зразка 1941 - відрізнявся від зразка 1937 наявністю колісного ходу, опорною плитою арочної конструкції (по типу 120-мм міномета), а також двоногі іншої конструкції. Колеса встановлювались на півосі ніг двоноги і при стрільбі знімалися.
- 82-мм батальйонний міномет зразка 1943 - модифікація зразка 1941. В ході модернізації була змінена конструкція двоноги, колеса та кріплення прицілу.
Оператори[ред. | ред. код]
Єгипет: Виготовлявся по ліцензії як «Хелуан М-69» (Helwan M-69)
Китайська Народна Республіка: Виготовлявся по ліцензії як «Тип 53» (Type 53)
- СРСР
Фінляндія: Під час війни трофейні міномети зразка 1937 року бул прийняті на озброєння як 82Krh/37, зразка 1941 року - 82Krh/41
Третій Рейх: Під час війни трофейні міномети зразка 1937 року були прийняті на озброєння охоронно-поліцейських формувань як 8,2-cm Granatwerfer 274/2(r), зразка 1941 року - 8,2-cm Granatwerfer 274/3(r)[1].
Чехія
Румунія
НДР: з 1951 року надходив на озброєння підрозділів казармовою народної поліції, надалі перебував на озброєнні Національної народної армії під найменуванням 82-mm-Granatwerfer Modell 37/41. Станом на 1990 рік на озброєнні залишалося 325 од. мінометів цього типу.
Куба
Мадагаскар
Україна: станом на 2011 знаходились на зберіганні[2], з 2014 прийняті на озброєння.
.svg){kind=small}
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Крис Шант. Оружие пехоты: энциклопедия стрелкового оружия. / пер. с англ. М., «Омега», 2004. стр.204(рос.)
- ↑ розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2011 р. N 1022-р. Архів оригіналу за 17 березня 2015. Процитовано 10 березня 2015.
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||
