Іванов Андрій Анатолійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Іванов.
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Іванов Андрій.
Андрій Анатолійович Іванов
Народився 5 квітня 1965(1965-04-05) (59 років)
м.Магнітогорськ, Челябінська область,  РРФСР, тепер Росія Росія
Громадянство Україна Україна
Національність росіянин
Місце проживання м.Київ
Діяльність бізнесмен («Київ Інвестмент Груп»)
Alma mater Вище військово-морське училище ім. Фрунзе

Андрій Анатолійович Іванов народився 5 квітня 1965 в м.Магнітогорськ, Росія  — український інвестор.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 5 квітня 1965 року в м.Магнітогорську, Челябінської області Росія. Попереднє прізвище Дірнбергер[1].

У 1987 році закінчив Вище військово-морське училище ім. Фрунзев Ленінграді (Санкт-Петербург, РФ) і отримав диплом інженера гідрометеоролога на гідрографічному факультеті, клас океанографії та гідрометеорології. У 1987-1991 рр. служив на ракетному протичовновому крейсері «Москва» й протичовновому крейсері «Ленінград»[2]

На початку 1990-х пішов у бізнес. Спершу займався торгівлею товарами народного споживання. Потім відкрив кілька швейних цехів із пошиття одягу, а також постачав нафтопродукти на територію Криму. Але в 1992 році продав бізнес у Севастополі та переїхав до Санкт-Петербурга.[3] Тут почав працювати в компанії «Орімі», керував її нафтовою філією в Самарі та налагодив безперебійне постачання нафтопродуктів до України.

У цей період познайомився зі своїм майбутнім партнером по бізнесу Василем Хмельницьким[4], який тоді працював заступником директора компанії «Орімі ойл». Наступні спільні бізнес проекти вони реалізовували вже в Україні, куди Іванов переїхав влітку 1993 року. Тут вони займалися нафтопродуктами – через ТОВ Данапріс Лтд (Київ).[5]

На початку 1995 року Іванов був призначений заступником директора СП ЗАТ Теком (Київ). Цього ж року він став генеральним директором ТОВ Данапріс (Київ).[6] У квітні 1996 року бізнесмен увійшов до складу Ради ІК НПК-Банк. Із червня 1998 року він – Президент АБ Національні інвестиції, голова правління (Київ).[7] Паралельно інтерес партнерів – Іванова та Хмельницького – сконцентрувався й на металургійній галузі. Вони стали інвесторами ВАТ «Запоріжсталь» і в 1998 році системно увійшли до управління цією компанією.[8] Підприємці почали вибудовувати вертикально інтегрований холдинг і вклали кошти в купівлю низки гірничо-металургійних активів.

У грудні 2000 року Іванов став Головою наглядової ради акціонерного товариства й залишався на посаді до 2006 року.[9] До цього часу кон’юнктура на світовому ринку металопродукції почала змінюватися, і це підштовхнуло бізнесмена до продажу акцій підприємства. В результаті була укладена угода з групами Midland та «Індустріалбанк» на суму в $ 405 млн. У 2000-х Іванов у партнерстві з Хмельницьким створили «Київську інвестиційну групу» (КІГ).[10] До неї увійшли компанії «Київхліб» і «Київмлин» (група «Хліб Києва»). Вона також активно скуповувала земельні ділянки сільськогосподарських підприємств на території столиці України, щоб реалізовувати інвестпроекти з нерухомості.[11]

За час своєї роботи група внесла до проектів Києва до $ 200 млн інвестицій. У ці роки Іванов також пробує свої сили на політичній ниві. В 2002 році він пройшов до Київради[12], балотуючись на мажоритарному окрузі. Через чотири роки переобирався за списками «Батьківщини».[13] Пізніше вийшов із політичної сили через розбіжності з її лідером Юлією Тимошенко. Водночас Іванов і Хмельницький не припиняли пошуку напрямків для нових інвестицій. Серед таких виявилося житлово-комунальне господарство Києва.[14] Так, у 1996 році був створений «Київенергохолдинг» і згодом проданий іншим бізнес-структурам. [15]

У 2007 році до сфери діяльності групи увійшов виробник медичних препаратів – компанія «Біофарма».[16] Цього ж року група здійснила угоду з продажу одного з активів – «Київського заводу безалкогольних напоїв «Росинка». В 2010 році Іванов і Хмельницький знову придбали акції[17] цього підприємства, успішно провели його реструктуризацію та продали стратегічному інвесторові.

Ще одним етапом підприємницької діяльності Іванова була девелоперська компанія UDP, яку він разом із Хмельницьким створив у 2002 році.[18] Її основні проекти реалізовувалися в столиці України: ТЦ «Городок» (2003), «Новопечерські Липки» (початок у 2004), «Паркове Місто» (2007), RiverStone (2010), ТРЦ Ocean Plaza (2012), «Бульвар Фонтанів» (2013), Smart Plaza Polytech (2018), Smart Plaza Obolon (2019). При цьому ТРЦ Ocean Plaza був проданий російській «ТПС Нерухомість».[19] За різними оцінками, сума цієї угоди склала від $ 270 млн до $ 350 млн.

Девелопер брав участь і в регіональних проектах – у 2016 році він долучився до розвитку першого українського індустріального парку «Біла Церква».[20] Крім цього, з 2009 року група є інвестором Міжнародного аеропорту «Київ» ім. І. Сікорського.[21] Черговим напрямком бізнесу Іванова стала заснована в 2016 році інвестиційно-девелоперська компанія в сфері відновлюваної енергетики UDP Renewables.[22]

Сучасний етап роботи Іванова присвячений приватному інвестиційному фонду Quarter Partners, який вкладає кошти в проекти в IT, інфраструктурі, нерухомості, фармацевтиці в Україні та за кордоном. У 2019 році обсяг інвестицій фонду оцінювався в $ 520 млн.[23] Впродовж п’яти років Quarter Partners збирається вдвічі збільшити капітал і в чотири рази – обсяг активів в управлінні.

Статок Іванова, за оцінками НВ у жовтні 2020 року, дорівнював $ 795 млн.[24]

Сім'я[ред. | ред. код]

Андрій Іванов одружений, у нього шестеро дітей.


Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ https://ord-ua.com/2010/12/22/kto-vyi-gospodin-dirnberger-ili-kak-horosho-byit-andreem-ivanovyim/
  2. ↑ Ліга.Досье. 15.11.2019. Архів оригіналу за 6 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019.
  3. ↑ КиевВласть. 24.11.2019. Архів оригіналу за 6 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019.
  4. ↑ Forbes (PDF). листопад 2013 року. Архів оригіналу (PDF) за 25 березня 2018. Процитовано 6 грудня 2019.
  5. ↑ УкрРудПром. 30.10.2013. Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 6 грудня 2019.
  6. ↑ Генштабъ. 18.11.2019. Архів оригіналу за 19 квітня 2021. Процитовано 17 травня 2022.
  7. ↑ LB.ua. 15.11.2019. Архів оригіналу за 6 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019.
  8. ↑ UBR. 18.11.2019. Архів оригіналу за 6 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019.
  9. ↑ «РБК-Україна». 07.06.2006. Архів оригіналу за 6 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019.
  10. ↑ FaceNews. 24.11.2006. Архів оригіналу за 6 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019.
  11. ↑ «Дело». 28.05.2018. Архів оригіналу за 6 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019.
  12. ↑ Українська правда. 28.10.2002. Архів оригіналу за 6 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019.
  13. ↑ Обозреватель. 05.04.2006. Архів оригіналу за 6 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019.
  14. ↑ УкрРудПром. 06.11.2013. Архів оригіналу за 6 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019.
  15. ↑ УкрРудПром. 31.10.2013. Архів оригіналу за 6 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019.
  16. ↑ Досьє. 14.11.2019. Архів оригіналу за 6 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019.
  17. ↑ Ділова Столиця. 19.07.2010. Архів оригіналу за 6 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019.
  18. ↑ Досье. 14.11.2010. Архів оригіналу за 6 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019.
  19. ↑ «РБК-Україна». 31.07.2012. Архів оригіналу за 6 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019.
  20. ↑ Ліга.Бизнес. 25.07.2016. Архів оригіналу за 6 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019.
  21. ↑ UDP, офіційний сайт. Архів оригіналу за 28 листопада 2019. Процитовано 6 грудня 2019.
  22. ↑ UDP Renewables, офіційний сайт. Архів оригіналу за 19 листопада 2019. Процитовано 6 грудня 2019.
  23. ↑ Quarter Partners, офіційний сайт. Архів оригіналу за 23 жовтня 2019. Процитовано 6 грудня 2019.
  24. ↑ «Новое Время Страны». 31.10.2019.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іванов_Андрій_Анатолійович&oldid=41460066