Іван Цанкар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Цанкар
Ivan Cankar.jpg
Народився 10 травня 1876(18760510)
Врхника
Помер 11 грудня 1918
Любляна
Поховання цвинтар Жале[d]
Громадянство/підданство Австро-Угорщина
Національність словенець
Діяльність поет, письменник

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Іван Цанкар (*Ivan Cankar, *10 травня 1876(18760510), Врхника  — †11 грудня 1918, Любляна) — словенський поет, письменник, драматург, представник модернізму.

Життєпис[ред.ред. код]

Походив з родини кравця. Народився у 1876 році в с.Врхника, тут протягом 1882–1888 років навчався у початковій школі. З 1888 до 1896 року навчався у гімназії в Любляні. В цей час захопився поезією. У 1896 році поступив до Віденського технічного університету, проте 1897 року його залишив, зосередившись на літературній діяльнсоті.

Переїздить до Любляни. У 1898 році перебирається до м. Пула (Істрія). Восени того ж року повертається до Відня, де перебував до 1909-го. Тут вступає до лав Соціал-демократичної партії. У 1907 році балотувався до парламенту, проте невдало. Продовжив політичну діяльність, виступаючи за союз південнослов'янських народів.

У 1910 році був у Сараєво. Наприкінці того ж року знову повертається до Любляни. За пропаганду у 1913 та 1914 роках був запроторений за ґрати.

Під час Першої світової війни у 1915 році був покликаний на військову службу, втім невдовзі через хворобу звільнений. У 1917 році пошкодив організм під час падіння з драбини. Помер від запалення легенів у 1918 році в Любляні.

Творчість[ред.ред. код]

І. Цанкар був одним з фундаторів «Словенського модерна». В його перших працях — лиричній збірці віршів «Еротика», збірці новел «Він'єтки» (1899 рік) антибуржуазні тенденції сплітаються з елементами декадансу і символізму.

Почавши свою творчу діяльність як поет, Цанкар потім все більш переходить на прозу. У його ранніх творах позначилася словенська романтична традиція і почасти вплив Ашкерца, постійно засвоювався досвід реалістичної літератури, особливо Миколи Гоголя, дещо пізніше — Федора Достоєвського. Це відобразилося у комедії «Для блага народу» (1901 рік), драмі «Король Бетайнови» (1902 рік), романах «На вулиці бідняків» (1902 рік), «Мартін Качур. Життєпис ідеаліста» (1906 рік), збірках новел, яким властиві глибокий психологізм, проникливий ліризм в органічному поєднанні з нещадним, гостросатиричним світопорядком, що тоді панував в Австро-Угорщині.

У доробку Цанкара є блискучий викривальний фарс («Спокуса в долині св. Флоріана») та драма у дусі символізму «Прекрасна Віда» — про мрію, що веде людину уперед. Відомими також є повісті «Чужі» (1901 рік), «Батрак Єрней і його право» (1907 рік), романи — «Хрест на горі» (1904 рік).

У драмі «Холопи» (1910 рік) висловив віру в прийдешню перемогу пролетаріату. При цьому Цанкар велике місце відводить зламаним долям і душам дітей (роман «Обитель Марії Заступниці», 1904 рік; повість «Грішник Ленарт»).

Враження від Першої світової війни, роздуми про майбутнє втілені в циклі новел і віршів у прозі «Видіння» (1917 рік).

Стиль[ред.ред. код]

Цанкар писав особливою ритмізованою прозою, що посилювало її емоційний вплив. Посилення суб'єктивного елемента проявляється і в характерному для нього напруженому, захоплюючому ліризмі (в інших випадках твори бувають забарвлені їдкою іронією, сарказмом). Значно зростає і увага до душі людини, її інтимного світу, стверджується уявлення про його неповторну цінність.

У творчості Цанкара виникає дуже рухливе і органічне поєднання елементів реалізму і символізму, підпорядкованих єдиному ідейно-естетичному авторському завданню. Найчастіше соціально-політичний, критичний пласт більш тісно пов'язаний з реалізмом, але нерідко така проблематика концентровано виражається і в символах, які носять в цих випадках ідейно-функціональний характер і зазвичай однозначні, зрозумілі, іноді їх роз'яснює і сам Цанкар.

Джерела[ред.ред. код]

  • Miran Štuhec, Esejistika Ivana Cankarja (Ljubljana: Slavistično društvo Slovenije, 2006)
  • Karl Markus Gauß: Im Wald der Metropolen, Paul Zsolnay Verlag, Wien 2010, ISBN 978-3-552-05505-6, S. 79