Іоанн Солсберійський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іоанн Солсберійський
фр. Jean de Salisbury[джерело?]
Основні відомості
Народження 1120(1120)
Солсбері
Країна: Королівство Англія,
Королівство Франція
Альма-матер: Salisbury Cathedral School[d]
Конфесія: католицтво
Смерть: 25 жовтня 1180(1180-10-25)
Шартр
Праці й досягнення
Рід діяльності: філософ, богослов, політолог, священик, католицький священик
Основні інтереси: теологія
Традиція/школа: Шартрська школа
Титул: єпископ
Попередники: П'єр Абеляр, Robert of Melun[d], Adam of Balsham[d], Alberich[d], Бернард Клервоський[1], Gilbert de la Porrée[d] і William of Conches[d]
Послідовники: Ralph Niger[d]
Іоанн Солсберійський у Вікісховищі?

Іоанн Солсберійський (англ. John of Salisbory, лат. Johannes Saresberiensis, Johannes Parvus[2]; 1115 або 1120, Солсбері, — 25 жовтня 1180, Шартр) — англо-французький богослов, схоластик, письменник, педагог, єпископ Шартра.

Біографія[ред. | ред. код]

Походив з Південної Англії (Солсбері), отримав освіту і склався, як богослов, письменник і педагог у Парижі, де слухав знаменитих лекторів XII ст.: П'єра Абеляра, Роберта Меленського, Вільяма Коншського. Після навчання прийняв духовний сан і служив при папському дворі, був секретарем канцлера. У 1154 році став секретарем примаса англіканської церкви, архієпископа Кентерберійського Теобальда. Виконував дипломатичні доручення в Європі. Відомий своїми політичними і педагогічними працями, серед яких — «Полікратік» («Policraticus sive de nugis curialium») і «металогіки» («Metalogicon»).

У «Полікратиці» Іоанн Сосберійський міркує про будову держави і суспільства, висловлює прихильність платонівським ідеям про те, як варто управляти державою, а також міркування про необхідні якості государя і шляхи їх досягнення. Особливо відомою є його праця «Металогіки», що присвячена питанням педагогіки і була однією з перших праць з даної галузі науки. У «Металогіці» розкрита теорія і практика викладання дисциплін, що входили до тривіуму, питання психології учня і логіки подання матеріалу. Твори Івана Солсберійського відрізняються простотою, стрункістю, логікою викладу, його мова і стиль стали еталоном для середньовічних вчених. Важливим історичним джерелом, що дозволяє краще зрозуміти епоху Середньовіччя є також листи мислителя.

Коли у 1161 році кафедру архієпископа Кентерберійського в Англії зайняв знаменитий церковний діяч Томас Бекет, що відстоював привілеї церкви від посягань короля Генріха II Плантагенета, в працях Іоанна Солсберійського з'явилися тираноборчі мотиви. У результаті такої діяльності, він був змушений піти у вигнання до Франції. У 1170 році вони повернулися, проте незабаром Бекет був убитий прихильниками короля, а Іоанн Солсберійський через якийсь час отримав єпископську кафедру в Шартре (Франція), ставши тут наступником Гільома Шампанського. Там він і помер.

Твори[ред. | ред. код]

Найбільш відомими з творів Солсберійського є «Полікратік» («Policraticus sive de nugis curialium») (1159) і «Металогіки» («Metalogicon»). Крім того, заслуговують уваги його «Ентетік про основоположення філософів» (Entheticus Maior) (50-ті рр. XII ст.), «Малий Ентетік» (Entheticus Minor), «Церковна історія», «Малі» твори (Opuscula), «Житія».

Вчення Іоанна Солсберійського[ред. | ред. код]

Іоанн Солсберійский намагався зібрати все, що було зроблено попередниками в області теології, схоластики, юриспруденції, викладання римського права, поглядів середньовічних юристів, і звести до одної теорії. Йому це вдалося і він створив нову на той час науку з проблем держави, влади, права.

І. Про владу[ред. | ред. код]

Іоанн Солсберійський розрізняв світську й духовну влади. За його вченням духовна і світська сфера суспільства — це два різних політичних співтовариства, але вони обидва перебувають під духовною владою. Остання також має політичний вимір, вирішуючи духовні справи може брати участь у світському житті. Він доводить, що світська влада, повинна діяти відповідно до законів природи і розуму (Природу він розумів як інструмент Бога). Світська влада прагнула створити свої вчення, щоб обґрунтувати свою незалежність від церкви. При цьому часто посилалися на ті самі вчення і теорії. Природа королівської влади за двох типів влади залишається все ж незмінною. В інтерпретації Іоанна "Господь не ділиться своєю владою — вона продовжує залишатися у нього, безмежна і нескінченна, … не віддільна від нього по своїй суті. Всевишній лише здійснює її через підлеглу йому руку, затверджує владу государів на землі «для покарання лиходіїв і для заохочення добрих людей». Королівська влада — не стільки нагорода, дана Богом, скільки особливе служіння йому. В Іоанна нерідко зустрічається думка про те, що государ є «слугою суспільних інтересів», який «зобов'язаний викорінювати зло і злочини в державі». Проте більш уважне прочитання тексту «Полікрата» не дозволяє прямолінійно трактувати це положення. Коментар до «Полікрата» свідчить, що окреслені соціальні функції влади (карати зло і заохочувати добро), вказані джерела влади (Божа воля, а за нею волевиявлення народу), методи затвердження земного миру (справедливе правління) є обов'язковими — невиконання їх визначалось як утвердження тиранії. Правителя, який служив особистому благу, народ мав право усунути від влади, але з дозволу церкви, позаяк його влада має початок і завершення з волі Бога, а вже потому з волі народу.

II. Про державу[ред. | ред. код]

Іоанн Солсберійський вперше ввів в європейську думку органічну теорію світського політичного ладу. Державу мислитель ототожнював з людським тілом, в якому голова — це князь; серце — сенат; судді — очі, вуха і язик держави; солдати — руки; землеробці — ноги. Душею держави є священик. Аналогія ця доводиться до того, що фінансові чиновники та зберігачі королівської скарбниці уподібнюються шлунку і кишкам, < які, якщо вони переповнені через надмірну жадібність і занадто чіпко утримують свої накопичення, породжують незліченні і невиліковні хвороби, так що через їх недугу загибель загрожує всьому організму >. Розуміння держави як єдиного організму, уподібненого природі, передбачало, що політичне управління повинне здійснюватися відповідно до законів природи, тобто розумно. Природа розуму вимагає від короля правити згідно з правом і справедливістю.

III. Про главу держави[ред. | ред. код]

Найважливіше відкриття Іоанна — використання латинського слова «принцес» (державець) для позначення не тільки конкретного правителя або конкретної посади, а й правителя взагалі. Піддані згідно з волею Бога наділяють владою князя, який у своїй діяльності підпорядкований божественним законам і отримує від церкви меч (право застосування сили). Іоанн Солсберійський вперше застосував цей термін для позначення глави держави. Інакше кажучи, він ввів загальне, абстрактне поняття . Іоанн визначав сутність государя (принцепса) як публічну владу, що діє на певній території. Піддані государя складали співтовариство . Таким чином, Іоанн ще не відокремлював публічну владу від її носія і підвладних (розуміння цієї відмінності склалося набагато пізніше). Іоанн Солсберійський зводить звання государя безпосередньо до Бога. Держава співвідноситься з государем, як «опікуваний з опікуном». Іншими словами, государ відповідальний за державу, але не перед своїми підданими, а безпосередньо перед своїм Господарем: «государ є слугою Бога, але він виконує свою службу, вірно служивши своїм слугам, іменованим підданими».

Іоанн Солсберійський розрізняв два типи государів. Государі першого типу правили відповідно до закону, права та справедливості і <принципом загального блага > . Государі другого типу правили силою, переслідуючи тільки свої порочні цілі, вони були тиранами, які перетворили закони в ніщо, а людей — на рабів. Однак Іван не тільки протиставляє ці типи правителів, але і знаходить між ними щось спільне. І законослухняний король, і тиран наділений владою від Бога. Жорстокість тирана люди повинні сприймати як покарання від Бога. Законами тирана потрібно підкорятися. Бог < використовує наше зло для Своїх благих цілей. Тому і правління тирана — благо, хоча немає нічого гірше тиранії >.

IV. Концепція тирановбивства[ред. | ред. код]

Теорія Іоанна вийшла за межі традиційного для християнства смирення з владою. З його точки зору, поганий правитель має не більше шансів уникнути суду Господнього, ніж погані люди. Якщо піддані терплячі, то Господь рано чи пізно позбавить їх від тирана і покарає його. Але якщо тиран наказує підданому йти проти віри, то підданий не тільки має право, але і зобов'язаний не послухатися : < Якщо государ протистоїть Божим заповідям і бажає змусити мене брати участь у війні проти Господа, тоді в повний голос я повинен заперечити, що Богу слід віддати перевагу будь-якій людині на землі >. Більше того, Іоанн обґрунтовує право, і навіть обов'язок тирановбивства: вбити тирана не тільки законно, але і правильно і справедливо. Бо кожен, хто піднімає меч, заслуговує від меча і загинути. Разом з тим слід враховувати, що виправдання Іоанном тирановбивства носило, скоріше, характер попередження, але не конкретної поради вбивцям. Його образ тирана — не аргументи на користь тирановбивства, а протиставлення справедливому правителю.

Свої теоретичні висновки Іоанн підкріплював численними прикладами з біблійної та стародавньої історії, справедливо побоюючись вдаватися до сучасних реалій.

Праці[ред. | ред. код]

  • (рос.)Иоанн Солсберийский, Металогик // Памятники средневековой латинской литературы X—XII веков. М., 1972.
  • (рос.)Иоанн Солсберийский, Поликратик, или О забавах света и заветах философов // Библиотека в саду. Писатели античности, средневековья и Возрождения о книге, чтении, библиофильстве. М., 1985.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Bernard of Clairvaux on the Life of the Mind — С. 34. — ISBN 978-0-8091-4203-3
  2. McCormick, Stephen J. (1889). The Pope and Ireland. San Francisco: A. Waldteufel. с. 44. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Шульженко Ф. П., Історія політичних і правових вчень: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 464 с.
  • Історія політичних та економічних вчень — Любохинець Л. С.
  • Философский энциклопедический словарь. 2010.(рос.)
  • Крестовская Н. Н. Цвиркун А. Ф., История политических и правовых учений. — 2002. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]