Іспанська Сахара

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Sahara Español
صحراء الاسبانية
Іспанська Сахара
1884 – 1976
Прапор Герб
Прапор Герб
Розташування Іспанська Сахара
Столиця Ель-Аюн
Мови Іспанія й Арабська
Релігії Суннізм; Католицизм
Державний устрій Не вказано
Королівський комісар
 - 1885-1886 Emilio Bonelli Hernando(ісп.)
Субгубернатор
 - 1886-1902 Emilio Bonelli Hernando (ісп.)
 - 1902-1903 Ángel Villalobos (ісп.)
Губернатор
 - 1903-1925 (перший) Francisco Bens Argandoña (ісп.)
 - 1974-1976 (останній) Federico Gómez de Salazar y Nieto (ісп.)
Історія
 - Створення 26 грудня 1884
 - Мадридські угоди 14 листопада, 1975
 - скасування 26 лютого 1976
Валюта песета
Попередник
Наступник
Flag of Spain (1785–1873, 1875–1931).svg Іспанська Західна Африка
Марокко Flag of Morocco.svg
Мавританія Flag of Mauritania (1959–2017).svg
Сахарська Арабська Демократична Республіка Flag of the Sahrawi Arab Democratic Republic.svg
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Іспанська Сахара

Іспанська Сахара — назва, що використовується для сучасної території Західної Сахари, коли вона була визнана тереном Іспанії 1884 — 1975. Терен є одним з останніх залишків Іспанської імперії, і статут лишається суперечним, через резолюції ООН по деколонізації, а також бажання незалежності тубільців і зовнішніх претензій Марокко і Мавританії.

Колонізація[ред. | ред. код]

У 1884, Іспанія отримала прибережні райони сучасної Західної Сахари на Берлінському конгресі, і почала відкривати торговельні пункти та ввела війська. Влітку 1886 під егідою Іспанського товариства Комерційної Географії (Sociedad Española de Geografía Comercial), Хуліо Сервера Бевера , Феліпе Ріццо (1823-1908), і Франциско Кірога (1853-1894) прибули у колонію Ріо-де-Оро , де вони зробили топографічні і астрономічні дослідження терену. Вона вважається першою науковою експедицією в цю частину Сахари.

Межі області не були чітко визначені, до підписання договору між Іспанією і Францією на початку 20 століття. Іспанська Сахара була створена з іспанських територій Ріо-де-Оро і Сегієт-ель-Хамра у 1924. Ці терени не були частиною, і керувалися окремо від Іспанського Марокко .

Окупація терену у 1884, Іспанією, негайно викликало впертий опір тубільних сахарських племен. У 1904, спалахнуло повстання у місті Смара на чолі з шейхом Ма аль-Айнін, яке було придушене Францією у 1910.

Сучасна історія[ред. | ред. код]

Через повстання племен, Іспанії було важко контролювати внутрішні райони країни до 1934. Після здобуття незалежності у 1956, Марокко претендує на Іспанську Сахару в рамках свого можливого доколоніального терену. У 1957, Марокканська Армія Звільнення окупувала Сиді-Іфні, на півночі Іспанської Сахарі, під час війни Іфні. Іспанія відкомандирувала полк десантників з Канарських островів для відбиття атаки. Контроль був незабаром відновлений над всім тереном. Пізніше декілька каральних акцій було виконано для запобігання майбутніх військових дій. Багато колишніх кочових бедуїнів Іспанської Сахарі оселилися у містах і селах. Деякі племена пересилилися до Марокко. У тому ж році, Іспанія, від терену провінції Іспанська Сахара, поступилася провінціями Тарфайя і Тан-Тан на користь Марокко.

У 1969, Іспанія передало Марокко область Іфні, яка була центром іспанської адміністрації Іспанської Сахари.

У 1967, іспанська адміністрація була оскаржена промарокканським рухом Харакат Тахрір. У 1973, було створено Фронт Полісаріо. Війська Фронту швидко зростали, і Іспанія втратила ефективний контроль над більшою частиною терену на початок 1975. Спроба підриву впливу ПОЛІСАРІО шляхом створення альтернативної політичної сили, Сахарської Національної Об'єднаної партії не мала великого успіху.

У 1973-1975, в Західній Сахарі велася малоінтенсивна партизанська війна. У 1975, Іспанія вирішила залишити свою колонію, розділивши її територію між сусідніми країнами - Марокко і Мавританією, що було закріплено Мадридськими угодами. У відповідь на це Полісаріо проголосив незалежну Сахарську Арабську Демократичну Республіку (27 лютого 1976 року) і відновив партизанську війну, спрямовану тепер проти прибулих марокканських і мавританських військ. У ході війни Полісаріо отримував військову допомогу з Алжиру, Куби, низки національно-визвольних рухів світу, і, до 1983 року, від Лівії.