Іспанська фаланга

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іспанська фаланга

Falange Española
Країна Flag of the Second Spanish Republic.svg Іспанія
Голова партії Хосе Антоніо Прімо де Рівера
Засновник Хосе Антоніо Прімо де Рівера
Дата заснування 29 квітня 1933
Дата розпуску 15 лютого 1934
Ідеологія націонал-синдикалізм
Союзники та блоки НСДАП
Національна фашистська партія
Девіз «Єдина, велика і вільна»

Іспанська Фаланга (ісп. Falange Española) — ультраправа[1]політична партія в Іспанії. Заснована в 1933 році Хосе Антоніо Прімо де Ріверою, за часів режиму Франко — єдина керівна партія. Після 1975 року існує декілька партій і рухів, що претендують на монопольне право називатись фалангістськими.

Ідеологія[ред. | ред. код]

Ідеологія Фаланги (націонал-синдикалізм) історично близька деяким аспектам італійського фашизму і сформульована у 26-ти «Початкових пунктах» Хосе Антоніо Прімо де Рівери. Серед основних ідеалів громадянина мались на увазі не тільки національна кров, але й Католицька Церква. Також малося на увазі відновлення Іспанії як великої держави, налагодження культурних і політичних зв'язків з іспаномовними країнами з подальшим відновленням Іспанської імперії. На відміну від італійського фашизму Фаланга категорично заперечувала політичні партії та однаково вороже ставилася як до лівих, так і до правих рухів.

Символи[ред. | ред. код]

Форменим одягом фалангістів була синя сорочка, за звичайним кольором комбінезонів робочих, інтереси яких Фаланга, по ідеї, повинна була захищати. Взагалі синій — колір багатьох атрибутів Фаланги; звідси, наприклад, назва добровольчої дивізії, що воювала в складі вермахту проти СРСР (в радянські часи було помилково перекладено як «Блакитна дивізія» — в іспанській мові «синій» і «блакитний» — одне слово).

Прапор Іспанської Фаланги
Символ фалангістів — ярмо і стріли

Емблема — ярмо і стріли (Yugo y flechas[en])  — символ католицьких королів (Ізабелла I Кастильська і Фердинанд II Арагонський  — об'єднувачі Іспанії). Ярмо (ісп. Yugo) і стріли (ісп. Flechas) взяті, тому що перші літери відповідних слів збігаються з ініціалами королів YF).    

Прапор Фаланги — поперечна вертикальна смуга чорного кольору на червоному тлі, із зображенням ярма і стріл на ній. Кольори прапора запозичені в анархо-синдикалістів, прапор символізував ідеали свободи, рівності та братерства (хоча їх розуміння значно відрізнялося від лівореволюційного).

Гімн — «Обличчям до сонця».

Привітання — піднята права рука (див. Римський салют), фраза-гасло ¡Arriba España! (Вставай, Іспанія!).

Девіз — «Єдина, велика і вільна[en]» (Іспанія)  ісп. ¡Una, Grande y Libre!).  

Фалангісти використовували звернення «товариш» (в формі camarada), звертаючись один до одного на «ти».

Історія[ред. | ред. код]

Фаланга до Громадянської війни[ред. | ред. код]

12 квітня 1931 р. в Іспанії відбулись муніципальні вибори, на яких перемогли прихильники республіки. 14 квітня король Альфонс XIII втік з країни, і того ж дня Іспанію було проголошено республікою.

На виборах 1933 р. перемогли партії правого блоку, які згорнули реформи. Проти противників уряду було застосовано військову силу. В 1933 р. син колишнього диктатора Хосе Антоніо Прімо де Рівера утворив партію Іспанська фаланга. Вона виступила за ліквідацію республіки, встановлення унітарної держави з сильною владою, за розширення прав католицької церкви[2].В 1934 році вона об'єдналася з Комітетами націонал-синдикалістського настання Раміро Ледесми. Участь партії у виборах було невдалим, вона прагнула позиціювати себе як «антипартія» вуличної боротьби й була активно залучена в політичне насильство, поширене тоді в країні.

Фаланга в роки Громадянської війни 1936-1939 рр.[ред. | ред. код]

17 липня 1936 р. в Іспанському Марокко почався заколот[3]. На бік заколотників перейшло 80 % складу іспанської армії, авіація і флот залишились вірними республіці. У країні почалась громадянська війна. Організатори заколоту Х-А. Прімо де Рівера був заарештований і страчений, Санхурно загинув у авіакатастрофі, Франко з марокканськими військами був блокований республіканським флотом у Марокко. На допомогу франкістам прийшли Італія і Німеччина, які перекинули марокканську армію в Іспанію і надали заколотникам зброю. Згодом 200 тис. італійських та німецьких військ взяли участь у війні на боці франкістів.

У 1936—1937 pp. основні бойові дії точились навколо Мадрида, але всі наступи франкістів були відбиті. Не допомогли їм і прихильники у самій столиці, так звана «п'ята колона». Після невдалої спроби взяти Мадрид франкістами Німеччина та Італія почали відкриту інтервенцію. Спроба італійського корпусу завдати удару з північного заходу по військах республіканців, які обороняли Мадрид, була невдалою. Під містечком Гвадалахара у березні 1937 р. італійський корпус було розгромлено.

Франкісти після цієї поразки перенесли основні зусилля у Каталонію. У квітні 1938 р. армії франкістів вдалось відокремити Каталонію від іншої території республіки. Спроба армії республіканців розірвати блокаду, здійснивши наступ у липні 1938 р., не вдалась. На початку 1939 р. Каталонія була захоплена. Райони, контрольовані республіканцями, були відрізані від Франції.

27 лютого 1939 р. Англія і Франція розірвали дипломатичні відносини з республіканським урядом і визнали уряд Франко[2].

6 березня 1939 р. командувач обороною Мадрида полковник Касадо здійснив переворот, повалив республіканський уряд і вступив у переговори з Франко. Спроба комуністів підняти повстання була придушена. На територію, контрольовану республіканцями, вступили франкістські війська. В Іспанії було встановлено диктатуру генерала Франко (березень 1939 р. — листопад 1975 р.). Франкісти почали репресії проти своїх противників. З 1939 р. до 1944 р. надзвичайні трибунали винесли смертні вироки 200 тис. чол.

За час війни загинуло 1 млн осіб, 500 тис. залишили країну.

Національний рух[ред. | ред. код]

Після зближення з США місце фалангістів в уряді займають «технократи» з Opus Dei. Іспанська Фаланга традиціоналістів, пізніше перейменована в Національний рух (ісп. Movimiento Nacional), однак, залишається першим етапом політичної кар'єри для більшості функціонерів режиму.

Франкістська фаланга[ред. | ред. код]

Суть відмінностей між початковим фалангізмом і франкізмом зводилася до наступного.

Прапор Іспанії часів Франко

По-перше, фалангісти були радикальною опозиційною й навіть революційною силою, їх вождь-мислитель був прихильником романтичного, консервативно-революційного «третього шляху», а традиціоналістська фаланга Франко є державною партією реставрації на чолі з військовим-диктатором.

По-друге, фалангісти схилялися до язичницького культу Батьківщини, раси, героя і вождя, за яким ховався антиклерикалізм. Франко ж, хоча і був не менш харизматичним вождем, ніж Хосе Антоніо Прімо де Рівера, стояв на стороні Церкви й вважав, що Іспанія може бути тільки католицькою державою.

По-третє, фалангісти з їхньою націонал-синдикалистською спадщиною і всіма її атрибутами, були скоріше лівим рухом, франкізм же, підпорядкував профспілки корпоративної державній системі, був типово правим, і по духу і по методу управління.

Реалізація націонал-реставраційної програми франкізму відбувалася в умовах збройної громадянської війни (1936-1939). Її мета полягала в тому, щоб за допомогою армії, що спирається на консервативно-реваншистські сили, відновити традиційну соціальну ієрархію: позбавити «масонів», тобто лівих прогресистів і лібералів, влади, повернути права аристократії, в тому числі королівської сім'ї, зупинити атеїстичну пропаганду, підняти авторитет офіційної Церкви, не допустити розвалу країни на «радянські республіки», що передбачала соціалістична революція.

Закордонні «філії»[ред. | ред. код]

В іспаномовних країнах і країнах з великими іспаномовними громадами Фаланга намагалася створити власні представництва та «філії». Так, на Філіппінах деякий час існувала Філіппінська фаланга[en], що складалася в основному з громадян Іспанії.

Після Франко[ред. | ред. код]

Основна стаття: Іспанська фаланга (1977)[en]

Після початку демократичного процесу в Іспанії й введення багатопартійності Національний рух через відсутність чіткої ідеології та прагнення більшості населення до змін виявилася в невигідному становищі. Уже в 1977 році в судах розглядалися позови про правомірність використання назви «Фаланга» трьома угрупованнями. Вважається, що інфраструктура Національного руху використовувалася її колишніми членами, в першу чергу М. Фрага, для створення партії Народний Альянс, згодом Народна партія Іспанії  — керівна в 1996-2004 роки.

Основні ідеологічні спадкоємці Фаланги — FE / La Falange[en] (сайт www.lafalange.org ); Movimiento Falangista de Espana[en] (сайт www.mfe.mforos.com), Falange Española de las JONS[en] (сайт www.falange.es) і Falange Auténtica[en] (сайт www.falange-autentica.org). Ці та інші організації періодично беруть участь у виборах (скоріше для отримання безкоштовного часу на телебаченні), організовують мітинги та пікети, не володіючи реальним впливом у країні.


Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]