Історія Нікарагуа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Давні часи[ред.ред. код]

Колоніальний період[ред.ред. код]

Нікарагуа була відкрита Колумбом в 1502 у під час його останньої подорожі до Америки, але досліджена була лише Гонзалес Давілою, що досягли озера Нікарагуа. Місцеві індіанці дружньо прийняли Давілу, але незабаром в країну вторглися зграї іспанських переселенців, які несли з собою вогонь і меч. Боротьба велася як між іспанцями і тубільцями, так і між різними загонами завойовників.

Іспанія визнала Нікарагуа своєю колонією, але не зуміла встановити там порядок: призначаються нею губернатори грабували країну, гнобили іспанських переселенців, викликали повстання, самі повставали проти метрополії, вбивали один одного. У цій боротьбі стара культура Нікарагуа, досить висока, хоча значно поступається мексиканської, зникла. Свідчать про неї досить численні вцілілі храми і колосальні статуї богів.

Перехід до незалежності[ред.ред. код]

1821 р., в ході війни за незалежність іспанських колоній в Америці територія Нікарагуа входить до складу Мексики.

1823—1838 — Нікарагуа в складі З'єднаних провінцій Центральної Америки. З 5 маленьких держав Нікарагуа видавалася кількістю і запеклістю своїх революцій. Всередині неї існували сильні відцентрові прагнення, що харчувалися суперництвом між містами Леоном і Гранадо; в першому з них панували демократи, у другому — клерикали і аристократи. В 1839 рік у Нікарагуа утворила цілком самостійну державу, але спокій і порядок від цього не осілися.

  • 1838 — незалежність Нікарагуа.

19 століття[ред.ред. код]

  • 1858 — столиця Нікарагуа — Манагуа.

Прагнення до об'єднання Центральної Америки не ослабла, а ворожнеча з Англією, яка пред'явила від імені короля Москітового берега домагання на захоплений нею в 1848 у порт Сан-Хуан, доставила нову їжу цьому прагненню. В 1854 у спалахнула демократична революція. На допомогу революціонерам з'явився загін добровольців з Північної Америки, під проводом полковника Уолкера, що взяв Гранаду й обраного президентом республіки. Управління його відрізнялося свавіллям і жорстокістю. Він був визнаний Сполученими Штатами, але в 1856 рік у 4 центрально-американських держави оголосили йому війну, що закінчився їх перемогою. Уолкера було скинуто, а потім, після спроби реставрації, був в 1860 у розстріляний; на його місце був обраний президентом генерал Мартінес.

В 1860 у Нікарагуа уклала договір з Англією, в силу якого остання поступилася їй портом Сан-Хуан і Москітовим берегом, із зобов'язанням сплати королю останнього довічної пенсії в 5000 доларів. Нові спроби об'єднання центрально-американських республік, то всіх, то за винятком Коста-Ріки, зроблені в наступні десятиліття, виявилися не вдалішими, ніж попередні. Останньою був договір про обов'язковий третейський суді між ними, укладений в 1889 році і порушений в 1893 у війні між Нікарагуа та Гондурасом. У тому ж році Нікарагуа стала ареною нової міжусобної війною: Інсургенти бомбардували місто Манагуа, перемогли і скинули старий уряд. В 1894 у новим президентом обраний генерал Сантос Селайя. Надзвичайно важливе значення для Нікарагуа має питання про Нікарагуанський канал. Можливість здійснення цього каналу здавна служить однією з причин, через які ворогуючі держави в Центральній Америці надавали таке значення порту Сан-Хуан, який після проведення каналу міг стати дуже цінним.

20 століття[ред.ред. код]

  • 1910 — початок правління військової хунти.
  • 1912—1933 — окупація США.

На прохання уряду в 1912 розміщені військові бази США;

У 1933 американські військові залишили країну, залишивши генерала Сомосу на чолі національної гвардії; Сандиністський фронт національного визволення сформувався в 1962 для боротьби з режимом Сомоси; Сомоса був скинутий у 1979. США стали підтримувати контрреволюційні сили (див. контрас), був оголошений надзвичайний стан, американці замінували гавані Нікарагуа. Президент США Рональд Рейган звинувачував уряд сандіністів, але на виборах перемогли сандіністи. У 1987 нікарагуанськими лідерами був підписаний мирний договір, що був знову порушений у 1988. Після нових переговорів відбулися в 1989 демобілізація повстанців і звільнення сомосівців. У 1990 на виборах переміг Союз національної опозиції, підтримувана США коаліція. Віолета Барріос де Чаморро була обрана президентом, антиурядові виступи продовжилися.

  • 1934—1979 — правління клану Сомоси (останній правитель — Анастасіо Сомоса Дебайле).
  • 1979—1990 — правління сандіністів. Громадянська війна проти контрас.
  • 1990 — в результаті демократичних виборів сандіністи зазнали поразки і до влади прийшов проамериканськи орієнтований уряд.

21 століття[ред.ред. код]

  • В листопаді 2006 р. президентом стає Даніель Ортега, який очолював Нікарагуа в 1985—1990 рр. — лідер Сандіністського фронту національного визволення (СФНО), який набрав на виборах 38,07 % голосів.