Історія Парагваю

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Парагвай відноситься до тих країн Південної Америки, в яких до приходу європейців не виникла власна розвинена цивілізація. Тому великий відбиток на населення Парагваю наклало колоніальне правління Іспанії.

Доколумбовий період[ред. | ред. код]

До відкриття Південної Америки європейцями землі Парагваю були заселені індіанцями гуарані.

Колоніальний період[ред. | ред. код]

Після відкриття Америки в 1492 році іспанці з одного боку, а португальці з іншого дедалі більше просувались в освоєнні материка: іспанці з Віце-королівства Ріо-де-ла-Плата, а португальці з Ріо-де-Жанейро організовували експедиції для вивчення і підкорення сусідніх земель.

У 1515 році Хуан Діас де Соліс відкрив гирло річки Парани.

У 1524 португалець Алеіхо Гарсія досліджує річку Парагвай. У 1528 іспанець Себастьян Кабот пропливає річки Парагвай і Парана.

15 серпня 1537 Хуаном де Саласаром-і-Еспіносою було закладено Асунсьйон — перше місто європейців на території Парагваю.

У 1609 Філіп ІІІ Іспанський звернувся до ордену єзуїтів з проханням вислати отців-священиків на землі індіанців гуарані для християнізації місцевих жителів, а також їх захисту від нападів португальців з Сан-Паулу. Єзуїти організували для індіанців так звані редукції на південному сході країни з ціллю між іншим їх захисту. Ці християнські колонії досягли значного розвитку.

У 1767 єзуїти були вигнані з Єзуїтських редукцій. Колоніальна влада відчувала загрозу з боку єзуїтів з погляду на значний рівень розвитку редукцій та їх поглиблювану автономію, тому Карл ІІІ заборонив єзуїтам вести свою діяльність в Південній Америці. Губернаторство Парагвай увійшло 8 серпня 1776 р. до складу віце-королівства Ріо-де-ла-Плата, а з 1782 р. мало статус інтедансії Асунсьйон.

Незалежність[ред. | ред. код]

Незалежність від Іспанії проголошена 14 травня 1811.

1814—1840 — диктатура Хосе Гаспара де Франсія, який веде жорстку внутрішньо- і зовнішньоекономічну політику. У 1842 р. було скасоване рабство. 4 серпня 1844 р. прийнято нову конституцію, а 1848 р. проголошено повну рівноправність індіанців.

1844—1862 — диктатура Карлоса Антоніо Лопеса, за влади котрого Парагвай стає однією з найбагатших і найбільш модернізованих країн Південної Америки. Розвиток освіти, перші школи, перша газета «Незалежний Парагвай», заборона продажу землі для іноземців, перша залізниця у Південній Америці, перша регулярна армія з обов'язковою військовою службою для чоловічого населення.

Велика частина території була втрачена в результаті війни Потрійного альянсу з Аргентиною, Бразилією й Уругваєм у 1865—1870 роках. Країна після 5-річної війни була практично спустошена і втратила попередню могутність. З 1,3 млн мешканців Парагваю в живих залишилось 200 тис., в тім числі тільки 20 тис. чоловіків.

Період правління ліберального президента Е.Шерера (1912-1916) був сприятливим для Парагваю. До країни потекли іноземні інвестиції, її економіка відзначалась стабільністю. Англо-американське суперництво за нафтові родовища штовхнуло Парагвай на війну з Болівією.

Частина території була повернена після Чакської війни з Болівією 1932—1935 років.

Протягом першої половини XX сторіччя, за невеликим винятком, Парагвай переживав період політичної нестабільності і часту зміну президентів, а також декілька громадянських озброєних конфліктів. У 1947 р. в країні розгорнулася громадянська війна, за 2 роки змінилося 4 уряди. Перемогу 11 вересня 1949 р. здобули праві сили, яким допомагали США та Аргентина. Встановився режим Ф.Чавеса (1949-1954).

1954—1989 роки — диктатура Альфредо Стресснера. 8 липня 1957 р. Парагвай встановив дипломатичні відносини з Тайванем, і досі (2018) є лише однією з держав Південної Америки, що має відносини не з комуністичним Китаєм. Військовий путч 3 лютого 1989 р. на чолі з генералом А.Родрігесом поклав край правлінню Стреснера. Диктатор утік до Бразилії. За результатами травневих 1989 р. виборів Родрігес став президентом країни. Він розпочав економічні реформи та вжив заходів у напрямку демократизації країни. Нову конституцію Парагваю було прийнято 20 червня 1992 р. Вона передбачає посаду віце-президента.

У 1993 році на вільних багатопартійних виборах переміг Хуан Карлос Васмосі, який 15 серпня 1993 став першим невійськовим президентом за всю історію країни. 15 серпня 1998 його заступив Рауль Альберто Кубас Грау, але 28 березня наступного, 1999 р. його усунули за причетність до вбивства віце-президента країни Луїса Маріо Аркаса. Новим президентом став Луїс Анхель Гонсалес Маккі - колишній голова сенату.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  • Міжнародне радіо Тайваню ().