Ісідора Дункан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ісадора Дункан
англ. Isadora Duncan
Isadora Duncan ggbain 05654.jpg
Ісадора Дункан
Народилась 27 травня 1877(1877-05-27)
Сан-Франциско, Каліфорнія, США
Померла 14 вересня 1927(1927-09-14) (50 років)
Ніцца, Третя французька республіка
Дорожньо-транспортна пригода
Поховання Крематорій-колумбарій Пер-Лашез[1][2]
Громадянство США США
Ім'я при народженні Дора Анджела Дункан
Діяльність танцівниця

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Анжеліна Ісідора (Айседора) Дункан (англ. Isadora Duncan) (*27 травня 1877, Сан-Франциско, США — †14 вересня 1927, Ніцца, Франція) — американська танцівниця.

Ісідора Дункан, 1896 рік

Вважається основоположницею вільного танцю — предтечі танцю модерн. Використовувала давньогрецьку пластику, хітон замість балетного костюма, танцювала босоніж. У 19211924 жила в Росії, організувала студію в Москві. Була дружиною Сергія Єсеніна. Похована на кладовищі Пер-Лашез.

Біографія[ред.ред. код]

Народилася 27 травня 1877 в Сан-Франциско у родині Джозефа Данкана, котрий, збанкрутівши, залишив дружину з чотирма дітьми.

Айседору, приховавши справжній вік, у 5 років віддали до школи. У 13 років Дункан покинула школу, бо вважала, що вона не потрібна, і серйозно зайнялася музикою й танцями, роблячи опору на самоосвіту. До 1902 року виступала разом із Лоі Фуллер, котра кардинально вплинула на формування виконавського стилю Дункан.

У 18 років Дункан переїхала до Чикаго, де стала виступати з танцювальними номерами у нічних клубах, де танцівницю демонстрували як екзотичну диковинку, бо вона танцювала босоніж у грецькому хітоні. На той час це неймовірно шокувало і вражало публіку.

У 1903 році Дункан разом з усією родиною здійснила артистичне паломництво до Греціі. Тут Дункан ініціювала будівництво храму на горі Копанос для проведення танцювальних занять. ( сьогодні— Центр вивчення танцю імені Айседори і Раймонда Дункан). Виступи Дункан у храмі супроводжувалися хором вибраних нею десяти хлопчиків-співаків, з якими вона з 1904 року давала концерти у Відні, Мюнхені, Берліні.

У 1904 році Дункан познайомилася з театральним режисером-модерністом Едвардом Гордоном Крегом, стала його коханкою і народила від нього дочку. В кінці 1904 - початку 1905 років дала кілька концертів в Санкт-Петербурзі і Москві, де, зокрема, познайомилася зі Станіславським. У січні 1913 року Дункан знову виїхала на гастролі до Росії. Тут у неї знайшлося чимало шанувальників і послідовників, які започаткували власні студії вільного, або пластичного, танцю. В 1921 році нарком освіти РРФСР Луначарський офіційно запропонував Дункан відкрити танцювальну школу у Москві, пообіцявши фінансову підтримку. Дункан була переповнена райдужних планів щодо життя і творчості у, як їй здавалося, новій, вільній від старих поглядів та забобонів, країні більшовиків: «Поки пароплав ішов на північ, я оглядалася з презирством і жалістю на всі старі встановлення та звичаї буржуазної Європи, які я покидала. Відтепер я буду лише товаришем серед товаришів, я вироблю великий план роботи для цього покоління людства. Прощай нерівність, несправедливість і тваринна грубість старого світу, який зробив мою школу нездійсненною! ». Незважаючи на урядову підтримку, в післяреволюційної Росії Дункан зіткнулася з важкими побутовими проблемами, такими як голод, відсутність опалення. Більшу частину грошей для школи їй довелося добувати самостійно. Самій танцівниці відвели для перебування реквізовану квартиру балерини колишніх Імператорських театрів Катерини Гельцер.

У жовтні 1921 року Дункан познайомилася з поетом Сергієм Єсеніним. У наступному році вони оформили офіційний шлюб (був розірваний в 1924 році). Зазвичай, описуючи цей союз, автори відзначають його любовно-скандальну сторону, однак цих двох художників, безсумнівно, зближували і творчі стосунки

Посилання[ред.ред. код]

  • [Сироткіна І. Вільний рух і пластичний танець в Росії

Література[ред.ред. код]


Актор Це незавершена стаття про актора або акторку.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
  1. Beauvis C., Langlade V. d. Le columbarium du Père-Lachaise — 1992. — С. 61. — ISBN 978-2-86514-022-0
  2. Bauer P. Deux siècles d'histoire au Père Lachaise Versailles: 2006. — P. 301. — ISBN 978-2-914611-48-0