Адамцевич Євген Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Євген Олександрович Адамцевич
Adamcevich Evgen.jpg
Народився 19 грудня 1903 (1 січня 1904)(1904-01-01)
Солониця
Помер 19 листопада 1972(1972-11-19) (68 років)
Бахчисарай
Відомий Бандурист

Євге́н Олекса́ндрович Адамце́вич (*19 грудня 1903 (1 січня 1904)(19040101), Солониця (тепер Лубенський район, Полтавська область) — 19 листопада 1972, Бахчисарай) — сліпий бандурист, віртуозний виконавець українських народних історичних пісень, автор «Запорозького маршу».

Біографія[ред.ред. код]

Народився 19 грудня 1903 (1 січня 1904) року в селі Солониці під Лубнами у родині станційного службовця. Дволітнім осліп. Деякий час навчався в Київській школі для сліпих. Потім проживав у бабусі в Ромнах.

Грати на бандурі навчився в талановитого місцевого бандуриста Мусія Петровича Олексієнка, від якого разом зі способом гри перейняв багатий репертуар.

У 1920-ті роки Ромни залишалися визначним регіональним культурним центром. Тут діяв драматичний театр, був значний осередок кобзарів, які виступали зі сцен палаців культури, клубів. Виступав з 1927 року в складі Миргородської капели бандуристів імені М. Кравченка та самостійно.

Пережив Адамцевич 1930-ті роки — часи фізичного винищення кобзарства та бандурництва (саме тоді був розстріляний як «ворог народу» видатний кобзар Іван Кучугура-Кучеренко). На схилі літ, не маючи офіційного трудового стажу, залишився без пенсії і, отже, без засобів для існування. Жив із гри та співу на роменському базарі. Але радянська влада, як і колись царська, трактувала це як жебрацтво й переслідували. Міліція неодноразово проганяла Адамцевича з базару. Були випадки, що його, сліпого, міліціонери вивозили далеко від міста і полишали одного на безлюдді. Траплялося, що й саджали під арешт.

Учасник Республіканської наради кобзарів та лірників 1939 р. в Києві, а в 1940 році — Всесоюзної наради народних співців у Москві.

В 1969 році з групою народних співців успішно виступав у Київській, Івано-Франківській, Тернопільській (кілька разів бував на Кременеччині, тоді ж більш ніж рік проживав у с. Великі Бережці цього району у своєї дочки Лариси Зібаревої), Львівській областях, а в 1970 році в Москві та в 1971 р. в Ленінграді.

Із постанням Об'єднання співців-кобзарів матеріальне становище його трохи поліпшилося. Оплачувалися виступи на організованих музично-хоровим товариством концертах. Відбулася концертна поїздка до Москви взимку 1970 року, де Адамцевич виступав разом з іншими кобзарями в різних установах, зокрема і в інституті світової літератури.

Із настанням у 1972 році нової хвилі репресій і утисків української культури поволі згортало свою діяльність і кобзарське об'єднання. Хворий Адамцевич із дружиною переїхав до дочки в село Холмівку Бахчисарайського району в Криму. Помер 19 листопада 1972 року в Бахчисараї на 68 році життя. Похований на кладовищі села Холмівка.

Репертуар[ред.ред. код]

Adamtsevych2.jpeg

Репертуар був великий:

Тяжів він до творів переважно літературного походження: на слова Тараса Шевченка, Олександра Олеся «Сміються, плачуть солов'ї», Якова Щоголіва «Хортиця», Миколи Вороного «Євшан-зілля», Павла Грабовського «Сон»

Бандура[ред.ред. код]

Бандура Адамцевича зберігається в музеї театрального мистецтва в Печерській лаврі. Корпус довбаний, гриф має накладку, що закінчується на корпусі вигадливим візерунком, головка грифа плоска, з нахилом убік, корпус має упор для лівої руки. Довжина 90 сантиметрів. № 3223.

Крім того, у Кременецькому краєзнавчому музеї зберігається одяг кобзаря, його бандура та фото.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]