Адамцевич Євген Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Євген Олександрович Адамцевич
Євген Адамцевич.jpg
Народився 19 грудня 1903 (1 січня 1904)(1904-01-01)
Солониця, тепер Лубенський район, Полтавська область, Україна
Помер 19 листопада 1972(1972-11-19) (68 років)
Холмівка, Бахчисарайський район, Крим
Громадянство Україна
Діяльність Бандурист
Відомий «Запорозький марш»

Євге́н Олекса́ндрович Адамце́вич (19 грудня 1903 (1 січня 1904)(19040101), Солониця — 19 листопада 1972, Холмівка) — сліпий бандурист, віртуозний виконавець українських народних пісень, автор «Запорозького маршу».

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в Солониці під Лубнами у родині станційного службовця. Дволітнім осліп. Деякий час навчався в Київській школі для сліпих. Згодом проживав у бабусі в Ромнах.

Гри на бандурі навчився в талановитого місцевого бандуриста Мусія Петровича Олексієнка, від якого разом зі способом гри перейняв багатий репертуар.

У 1920-ті роки Ромни залишалися визначним регіональним культурним центром. Тут діяв драматичний театр, був значний осередок кобзарів, які виступали зі сцен палаців культури, клубів. Виступав з 1927 року в складі Миргородської капели бандуристів та самостійно.

Пережив Адамцевич 1930-ті роки — часи фізичного винищення кобзарства та бандурництва.

Учасник Республіканської наради кобзарів та лірників 1939 р. в Києві, а в 1940 році — Всесоюзної наради народних співців у Москві.

Нелегким було життя у важкий післявоєнний період адже на схилі літ, не маючи офіційного трудового стажу, залишився без пенсії і, отже, без засобів для існування. Бандуристу доводилося грати на роменському базарі, аби прогодувати сім'ю, в якій росло три доньки. Жив із гри та співу. Але радянська влада трактувала це як жебрацтво й постійно переслідувала митця. Були випадки, що його, сліпого, міліціонери вивозили далеко від міста і полишали одного на безлюдді. Траплялося, що й саджали під арешт.

1968-го виступав перед науковцями ІМФЕ АН УРСР. Незабаром вони познайомили Адамцевича з Богданом Жеплинським та організували безкоштовну путівку до Трускавця на курортне лікування і відпочинок. В 1969 році з групою народних співців з місцевих капел успішно виступав у Івано-Франківській, Тернопільській та Львівській областях, а незабаром в Москві (1970) та в Ленінграді (1971). Влітку 1971 та 1972 року виступає на Чернечій горі, біля Шевченківської могили.

Із настанням у 1972-му році нової хвилі репресій і утисків української культури поволі згортало свою діяльність і кобзарське об'єднання. Хворий Адамцевич із дружиною переїхав до дочки в село Холмівку. Там і помер 19 листопада 1972 року на 68 році життя. Похований на місцевому кладовищі.

Репертуар[ред.ред. код]

У творчості значно тяжів до творів переважно літературного походження: на слова Тараса Шевченка, Олександра Олеся, Миколи Вороного, Павла Грабовського.

  • «Із-за гори ворон кряче»
  • «Ой не пугай пугаченьку»
  • «Суд Байди»
  • «Дума про Морозенка»
  • «Про Палія Семена»
  • «Євшан-зілля»
  • «Запорозький марш»

тощо.

Бандура[ред.ред. код]

Одна з бандур Є. Адамцевича зберігається в музеї театрального мистецтва в Печерській лаврі. Корпус довбаний, гриф має накладку, що закінчується на корпусі вигадливим візерунком, головка грифа плоска, з нахилом убік, корпус має упор для лівої руки. Довжина 90 сантиметрів. № 3223.

Крім того, у Кременецькому краєзнавчому музеї зберігається одяг кобзаря, його бандура та фото.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]