Грабовський Павло Арсенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Павло Арсенович Грабовський
Павло Грабовський

Павло Грабовський
Народження 30 серпня (11 вересня) 1864(1864-09-11)
  Пушкарне, Харківська губернія, Російська імперія
Смерть 29 листопада (12 грудня) 1902(1902-12-12) (38 років)
  Тобольськ, Російська імперія
Національність українець
Громадянство Російська імперія
Мова творів українська, російська тощо.
Рід діяльності поет, публіцист, перекладач
S: Роботи у Вікіджерелах
Q: Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Грабовський Павло Арсенович на Вікісховищі

Павло́ Арсе́нович Грабо́вський (*30 серпня (11 вересня) 1864(18640911), Пушкарне — †29 листопада (12 грудня) 1902, Тобольськ) — український поет, лірик, публіцист, перекладач, яскравий представник української інтелігенції, яка в умовах самодержавної Російської імперії вела боротьбу за національну свободу України, тісно пов'язану з рухом за соціальне визволення.

Створив привабливий образ ліричного героя — борця за утвердження справедливого суспільно-політичного ладу. Автор перекладів світової поезії. Батько Бориса Грабовського.

Життєпис[ред.ред. код]

Павло Грабовський, 1888
Пам'ятник Павлу Грабовському у місті Валки

Павло Грабовський народився 11 вересня 1864 у селі Пушкарному на Харківщині (тепер Грабовське Краснопільського району Сумської області) в бідній сім'ї пономаря. Вчився в Охтирській бурсі (18741879) та Харківській духовній семінарії, де самотужки ґрунтовно знайомився з художньою класикою, таємно виявляв велике зацікавлення політичною літературою, тягнувся до обговорення актуальних суспільних проблем. За зв'язки з харківським гуртком народницької організації «Чорний переділ», поширення забороненої літератури Грабовський 1882-го був заарештований і виключений із семінарії.

Перебуваючи під гласним наглядом поліції, він до квітня 1885 мешкав у Пушкарному, де безрезультатно намагався знайти роботу, а після зняття нагляду переїхав до Харкова, працював коректором газети. Тут поновлює революційну діяльність. Усі ці роки, починаючи із семінарії, Грабовський активно займається самоосвітою, пробує сили в літературній творчості. Одного разу він зізнався: «Я закликаю і буду закликати земляків у тому напрямку до праці на ґрунті українському, коло народу українського, в мові українській». У листопаді 1885 Грабовського беруть на військову службу. Місце дислокації піхотного полку (м. Валки поблизу Харкова) давало йому змогу не втрачати зв'язків із підпільною народницькою організацією. Проте невдовзі як покарання за виступ проти армійського начальства його чекало переведення до Туркестанського військового округу. Саме тоді жандармерії вдалося розкрити його участь у розповсюдженні відозв народників; в Оренбурзі Грабовського заарештовують, повертають до Харкова й ув'язнюють. На початку 1888 він був засуджений на п'ятирічне заслання до Сибіру.

Період заслання[ред.ред. код]

Під час перебування у в'язниці Грабовський написав ряд поезій, окремі з яких у зміненому й переробленому вигляді увійшли пізніше до першої збірки. Тут була також створена поема «Текінка». У цей час молодий поет пише вірші російською мовою «Друзьям» (поширювався у списках серед політичних засланців), «Из путевых заметок», поему «По Сибири. Из живых впечатлений» (1888, не закінчена).

У дорозі до місця заслання Грабовський знайомиться і здружується з членом народовольської організації Надією Сигидою. Бути разом їм довелось недовго: Сигиду відправили до жіночої в'язниці на Кару (де вона загинула восени 1889), Грабовського — на поселення в Балаганський округ Іркутської губернії. Поет назавжди зберіг у пам'яті образ цієї прекрасної жінки, мужньої революціонерки, вірного товариша, присвятивши їй ряд віршів.

На місці відбування покарання у зв'язку з репресіями самодержавства проти політичних засланців Грабовський та його товариші пишуть відомий протест «Русскому правительству». Ця акція стала причиною ще одного — третього — арешту. Із серпня 1889 по березень 1892 поет перебуває в Іркутській губернській в'язниці і після двох судових процесів термін заслання Грабовського збільшився (з подальшим поліцейським наглядом). Час перебування в іркутській в'язниці був переломним для літературної творчості Грабовського. Діставши від знайомих деякі відомості про літературне життя в Галичині, він зав'язує листування з І. Франком, надсилає вірші у галицькі часописи (перші його твори з'явились друком у «Зорі» за 1890).

Водночас поет розпочинає велику перекладацьку роботу (переклад першої глави «Євгенія Онєгіна» О. Пушкіна, фрагментів «Фауста» Гете, віршів народовольця П. Якубовича та ін.). На цей період припадає написання поеми «Бурятка» (1891). Разом із товаришами Грабовський був засуджений на поселення у найглухіших місцях Східного Сибіру. Із кінця 1893 до кінця 1896 поетові довелося проживати у Вілюйську та населених пунктах Вілюйського округу. На засланні Грабовський, використовуючи спогади тутешніх очевидців, написав нарис-життєпис про Миколу Чернишевського («Житє і слово», 1895). Із Вілюйська Грабовський надсилав у Галичину оригінальні й перекладні віршові твори, статті й нариси. Це дало можливість підготувати і видати у Львові збірки П. Грабовського «Пролісок» (1894), «Твори Івана Сурика» (1894, переклади), «З чужого поля» (1895, переклади світової поезії), «З півночі» (1896, оригінальні поезії та переклади).

Оригінальні поетичні твори Грабовського є його найвагомішим внеском в українську літературу. Проте ними не обмежувалась діяльна участь поета в літературному процесі 90-х. У галицьких виданнях друкувалися його нариси, статті, замітки, поетичні переклади. Статті Грабовського торкаються різноманітних проблем тогочасного громадського і культурного життя в Україні, Сибіру та Галичині («Лист до молоді української», «Коротенькі вістки з Сибірі», «Дещо в справі жіночих типів», «Дещо до свідомості громадської», «Дещо про освіту на Україні», «Економічна безвикрутність благословенної Полтавщини» тощо).

Могила Павла Грабовського в Тобольську

Трагічне життя подруги поета, спільниці у боротьбі відображено ним у статті «Надія Костева Сигида. Сумна споминка». Чимало виступів Грабовського присвячено актуальним проблемам літератури. Це біографічні нариси про видатних діячів російського літературного й суспільного руху («Микола Гаврилович Чернишевський», «Михайло Ларіонович Михайлов»), спогади про українських письменників («Порфир Кореницький», «Споминки про д-ра В. Александрова»), статті, що містять розгляд творчості Тараса Шевченка й Олександра Пушкіна та міркування про їх значення («Т. Шевченко в Нижнім Новгороді», «Московські переклади творів Шевченкових», «Тарас Григорьевич Шевченко», «Памяти Т. Г. Шевченко», «К пушкинскому вечеру в народной аудитории»; останні три були надруковані в тобольській газеті «Сибирский листок»).

Наприкінці 1896 Грабовський дістав змогу виїхати в Якутськ — губернське місто, де значно активнішим було життя політичних засланців. Тут остаточно були сформовані збірка перекладів «Доля» (вийшла у Львові в 1897), а також збірка оригінальних і перекладних поезій «Кобза», надіслана Борису Грінченку в Україну і видана в Чернігові 1898. Грінченку було надіслано й рукопис перекладів творів українських поетів російською мовою, але вони не побачили світ. Значну роль в українському літературному процесі відіграла написана на засланні стаття Грабовського «Дещо про творчість поетичну» («Зоря», 1897). У ній Грабовський аргументовано спростовує теорію «мистецтва для мистецтва», обстоює тенденційність мистецтва, його реалізм, ратує за прогресивний світогляд як одну із запорук створення справжньої літератури. Розробка проблематики цієї статті своєрідно продовжена Грабовським у листах до Бориса Грінченка 1897-1902-их.

1899-го Грабовський здійснює переїзд із Якутська в Тобольськ, дорогою роблячи нетривалу зупинку в Іркутську. В Тобольськ поет прибув у вересні 1899. Цьому місту судилося бути останнім у його житті. Грабовський мешкав ще в кількох сусідніх населених пунктах, проте йому так і не пощастило повернутися в Україну, як він про це мріяв. Майже весь вільний час поета поглинала малооплачувана і виснажлива робота (коректором у редакції, у ветеринарному управлінні, приватні уроки тощо).

Роки заслання вкрай підірвали його здоров'я, в Тобольську він дуже хворів. Проте й у таких умовах Грабовський не залишає літературної роботи, готується видавати зібрання творів, пише нові вірші. На цей період припадає інтенсивне, цінне з історико-літературного погляду листування Грабовського з Борисом Грінченком.

Помер Павло Грабовський 12 грудня 1902 в Тобольську. Похований, згідно із заповітом, на кладовищі поруч із декабристами.

Перекладацька діяльність[ред.ред. код]

Упродовж усього творчого життя Грабовський здійснював величезну роботу як перекладач творів світової поезії. У книгах «З чужого поля», «Доля», «З Півночі» (розділ «Переклади»), «Кобза», у підготовленій, але не виданій збірці «Хвиля» (1899) вміщено переклади поетичних творів із 25 літератур світу. Українською мовою завдяки праці Грабовського зазвучали російські билини, твори Державіна, Жуковського, Пушкіна, Кіндрата Рилєєва, Полежаєва, Михайла Лермонтова, Федора Тютчева, Миколи Огарьова, Олексія Толстого, Курочкіна, Миколи Некрасова, Миколи Добролюбова, Михайлова, Минаєва, Плещеєва, Майкова тощо.

Павлу Грабовському належать переклади двох поем Джорджа Байрона («Шільйонський в'язень», «Замок Альва»), двох поем Роберта Бернса («Хома Баглай» (в оригіналі «Том О'Шантер») та «Старчача гульня»), віршів Персі Шеллі, Сауті, Вільяма Вордсворта, Теннісона, Генрі Лонгфелло, Елізабет Браунінг, Йоганна Ґете, Уланда, Генріха Гейне, Ленау, Фрейліграта, Георга Гервега, Леопарді, П'єр-Жана Беранже, Віктора Гюго, Дюпона, Анрі-Огюста Барб'є, Моріса Метерлінка, Феліції Гіменс тощо.

Значне місце у перекладах Грабовського займають поети слов'янських (чеської, словацької, болгарської, польської, сербської, хорватської, словенської, лужицької), скандинавських (шведської, норвезької, фінської) та угорської літератур. Поет-перекладач мріяв про видання українською мовою творів угорського поета Шандора Петефі та італійської поетеси Ади Негрі. Одним із перших в Україні звернувся Грабовський до грузинської (Ілля Чавчавадзе, Бараташвілі, Церетелі), вірменської (Ісаакян, Ованес Туманян), естонської (Лідія Койдула, Фрідріх Крейцвальд) поезії.

Цікавим явищем є створення збірника «Песни Украины» (за життя поета не був надрукований) — спроба популяризації російською мовою найкращих поетичних творів українських поетів XIX ст.

Переклади Грабовського (сам автор часто називав їх «переспівами») мають різний рівень відповідності оригіналам. Неусталеність перекладацьких принципів і брак першоджерел, спричинені злигоднями заслання, позначилися на створеній Грабовським «антології світової поезії», але не применшують її значення, особливо для свого часу. Своєрідністю перекладацької діяльності Грабовського є й те, що поет здебільшого щедро наснажував перекладний твір пафосом й ідеями власної творчості.

Твори[ред.ред. код]

  • Веснянки
  • Дещо про творчість поетичную
  • До Б. С. — Го
  • До НКС
  • До НКС (2)
  • До Русі-України
  • До дітей
  • До матері
  • До орла
  • До сіячів
  • До українців
  • До школи
  • З півночі
  • Кобза
  • Лист до Грінченка
  • На далекій півночі
  • Надія
  • Пролісок
  • Трудівниця
  • Уперед
  • Швачка
  • Я не співець чудовної природи



Джерела і посилання[ред.ред. код]