Альфонс Жуен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Альфонс Жуен
фр. Alphonse Juin
Альфонс Жуен
Прапор
1-й Командувач ОЗС НАТО у Брюнсумі
20 серпня 1953 — вересень 1956
Попередник: посаду утворено
Наступник: Жан-Етьєн Валлю
Прапор
Маршал Франції
з 1952
 
Освіта: Особлива військова школа Сен-Сір
Народження: 16 грудня 1888(1888-12-16)
Аннаба, Французький Алжир
Смерть: 27 січня 1967(1967-01-27) (78 років)
Париж, Франція
Нагороди:

Медіафайли у Вікісховищі?

Альфо́нс Жуе́н, повне ім'я — Альфо́нс П'є́р Жуе́н (фр. Alphonse Juin; 16 грудня 1888, Аннаба, Французький Алжир — 27 січня 1967, Париж, Франція) — французький військовослужбовець і політичний діяч, бригадний генерал (з 1938 року), командувач експедиційним французьким корпусом у роки Другої світової війни (з 1942), генеральний резидент в Марокко (з 1947 року), Маршал Франції (з 1952 року), Командувач об'єднаними збройними силами НАТО у Брюнсумі (з 1953 року); ветеран Першої і Другої світових воєн.

Біографія[ред. | ред. код]

Дитинство і ранні роки[ред. | ред. код]

Альфонс Жуен народився 16 грудня 1888 року в місті Аннаба, що на північному сході Французького Алжиру (нині суверенна держава Алжир), в сім'ї жандарма Віктора Жена та його дружини Саліни. Названий був на честь діда по батьківський лінії. Коли Жуену виповнилося 6 років, його сім'я переїхала до міста Константіна. Там він пішов навчатися у початкову школу, а згодом вступив до ліцею «Lycée d'Aumale»[1].

У 1909 році майбутній маршал Франції вступив до особливої військової школи Сен-Сір, яка займалася підготовкою кадрів для французького офіцерства і жандармерії. Після складання вступного іспиту Жуен був зарахований до алжирського полку 1er Régiment de Zouaves. Пізніше отримав звання сержанта. Перед Агадірською кризою у 1910 році переведений до 223-го полку Saint-Cyr, що у марокканському місті Фес. Окрім алжирських солдатів, сюди увійшли також солдати з Китаю, Туреччини та Ірану. Серед них також були майбутні генерали Антуан Безо та Шарль де Голль[2].

Отримавши звання молодшого лейтенанта, 1 жовтня 1912 року Жуен був переведений до полку 1er Régiment de Tirailleurs Algériens. Служив у Марокко. Брав участь у Заянській війні, у боях поблизу міста Таза[3].

Перша світова війна[ред. | ред. код]

Після початку Першої світової війни у серпні 1914 року була сформована бригада з п'яти батальйонів, відома також як Brigade des Chasseurs Indigènes, до якої й приєднався Альфонс Жуен. Бригада складалася з марокканських військ, які були відправлені на Західний фронт у Францію. Пізніше він отримав звання лейтенанта[4].

5 вересня 1914 року бригада вступила у перший бій на Марні. І на наступний день Альфонс був важко поранений у ліву руку, але, відмовившись від медичної допомоги, залишився на фронті. За мужність і стійкість він був нагороджений Хрестом Ордена Почесного легіону. У січні 1915 року їхня бригада приєдналась до битви під Шампань-Арденною. Там Альфонс Жуен знову отримав поранення, але в цей раз у праву руку[5]. Після двох важких поранень він був примусово відправлений до лікарні. Отримав звання капітана.

Після повернення з Франції в кінці 1916 року став ад'ютантом генерального резидента в Марокко Юбера Ліоте. У квітні 1917 повернувся знову до Франції і взяв участь битві Робера Нівеля[6], а у жовтні 1918 року приєднався до французької місії армії США.

Міжвоєнний період[ред. | ред. код]

Після Першої світової війни повернувся до марокканського полку «1er Régiment de Tirailleurs Marocains» та продовжив паралельно навчатися в школі Сен-Сір. Після закінчення навчання в 1921 році Жуен був відправлений служити у штаб дивізії, що в Тунісі.

У вересні 1927 року повернувся до Північної Африки і командував батальйоном у «7e Régiment de Tirailleurs Algériens». Він одружився з Марі Габріель Сесіль, дочкою з ветеринарного лікаря, який переїхав із сім'єю в міто Константіна і став займатися бізнесом. У 1928 році став військовим секретарем і директором з політичних питань у Марокко. У 1932 році отримав звання підполковника. У 1935 році став командиром «3e Régiment de Zouaves»[7]. Пізніше отримав звання полковника.

У 1937 році Жуена призначено генеральним резидентом у Марокко. 26 грудня 1938 року повернувся до Алжиру, отримавши звання бригадного генерала[8].

Марк Кларк і Альфонс Жуен (Італія, 1944)

Друга світова війна[ред. | ред. код]

У часи Другої світової війни Жуен отримав звання генерала дивізії і очолив командування військами в Марокко. Адмірал Франсуа Дарлан запропонував йому посаду міністра з висвітлення війни, але Жуен відхилив пропозицію, заявивши, що він хоче служити тільки в Північній Африці. 20 листопада 1941 року він був підвищений до генерала корпусу і очолив командування сухопутними військами у Північній Африці.

У 1943 році був призначений начальником штабу французьких військ. У цьому ж році його було підвищено до генерала армії. Переконавши командувача союзними військам Дуайта Ейзенхауера, про те, що 2-а танкова дивізія на чолі з Філіпом Леклерком повинна звільнити Париж, Жуен і де Голль у серпні 1944 року увішли до Парижа.

Після війни Альфонс Жуен піддався жорсткій критиці. На думку ряду дослідників, він разом з де Голлем несуть відповідальність за військові злочини проти цивільного населення, які були вчинені солдатами союзних військ під час Італійської кампанії в 1944 році. Як зазначають історики, жертвами грабежів, убивств і зґвалтувань стали тисячі італійців; з особливою жорстокістю діяли колоніальні війська, значну частину яких складали вихідці з Африки.

Деякі критики відзначають «подвійність» позиції Жюена після початку заворушень в Лаціо. Французькому воєначальнику приписують наступні слова[9]:

«Слід було вести себе з гідністю, не дивлячись на наші почуття до народу, що ганебно зрадив Францію».
Оригінальний текст(фр.)
« qu’il fallait maintenir une attitude digne, malgré nos sentiments à l’égard d’une nation qui a odieusement trahi la France ».

— Tommaso Baris[9] (пер. з фр.)

Післявоєнні і останні роки життя[ред. | ред. код]

У січні 1947 Жуен повернувся до Північної Африки. Він виступав проти незалежності Марокко від Франції. Як генеральний резидент в Марокко він заборонив релігійні школи і певні збори, які, на його думку, були націоналістичними. Під час його перебування на посаді втілено у життя безліч адміністративних реформ.

У квітні 1946 року він відвідав Індокитай. Мав декілька зустрічей з високопоставленими чиновниками, серед яких був і Хо Ши Мін. У 1948 році йому надійшла пропозиція командувати Західноєвропейськими союзними сухопутними військами, але він її віхилив.

У 1952 році отримав найвище військове звання — Маршал Франції. У 1953 році Жуен очолив новостворене командування об'єднаними збройними силами в Брюнсумі.

1 жовтня 1956 року подав у відставку.

У листопаді 1966 року переніс інфаркт, а 27 січня 1967 року помер. Похорони відбулися в Нотр-Дам де Парі. На похоронах були присутні Александр Ріджуей, Марсель Карпентьєр та Шарль де Голль[10].

Меморіал Альфонса Жуена

Нагороди[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Le Maghreb en feu, 1957.
  • L'Europe en question, 1958, avec Henri Massis.
  • Mémoires, 1959–60.
  • Je suis soldat, 1960.
  • La Campagne d'Italie, 1962
  • C'étaient nos frères, 1962.
  • Histoire parallèle — La France en Algérie 1830—1962, 1963.
  • La Brigade marocaine à la bataille de la Marne, 1964.
  • Trois siècles d'obéissance militaire, 1650—1963, 1964.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Clayton 1992, pp. 10–12.
  2. Historique de la 94e promotion (1909–12) (French). École Spéciale Militaire de Saint-Cyr. Процитовано 3 June 2014. 
  3. Maréchal Alphonse Juin (French). bone.piednoir.net. Процитовано 3 June 2014. 
  4. Juin, Alphonse. La Brigade Marocaine à la Bataille de la Marne (30 août au 17 septembre 1914) (French). 1914ancien.free. Процитовано 7 June 2014. 
  5. Clayton 1992, pp. 14–16
  6. Juin, Alphonse. Historique du 1er Régiment de Tirailleurs Marocains (French). perso.neuf. Процитовано 7 June 2014. 
  7. Juin (French). geneanet. Процитовано 10 June 2014. 
  8. «Alphonse Juin» (in French). Ministère de la Défense. Retrieved 11 June 2014.
  9. а б Baris, Tommaso. Le corps expéditionnaire français en Italie. Cairn.info. Архів оригіналу за 2012-08-11. Процитовано 2012-08-11.  (фр.)
  10. Alphonse Juin, Marshal of France dies at 78. St. Petersburg Times. 28 January 1967. Процитовано 15 June 2014. 

Джерела[ред. | ред. код]