Дуайт Ейзенхауер
Дуайт Девід Ейзенхауер Dwight David Eisenhower | ||
![]() | ||
| ||
---|---|---|
20 січня 1953 — 20 січня 1961 | ||
Попередник: | Гаррі Трумен | |
Наступник: | Джон Фіцджеральд Кеннеді | |
| ||
2 квітня 1951 — 30 травня 1952 | ||
Наступник: | Метью Ріджвей | |
Ім'я при народжені: | англ. David Dwight Eisenhower | |
Народження: |
14 жовтня 1890 Денісон, Техас | |
Смерть: |
28 березня 1969 (78 років) Вашингтон | |
Поховання: | ||
Національність: | німці США | |
Країна: | США | |
Релігія: | Пресвітеріанство | |
Освіта: | Військова академія США (12 червня 1915), Командно-штабний коледж армії США (1926) і Воєнний коледж армії США | |
Партія: | Республіканська партія США | |
Батько: | David Jacob Eisenhowerd | |
Мати: | Ida Stover Eisenhowerd | |
Шлюб: | Меймі Ейзенхауер | |
Діти: | Джон Ейзенхауер | |
Військова служба | ||
Роки служби: | 1914—1969 | |
Приналежність: | Армія США | |
Звання: | ![]() | |
Битви: | Перша світова війна Друга світова війна Холодна війна | |
Автограф: | ![]() | |
Нагороди: | ||
| ||
|
Дуайт Девід «Айк» Ейзенхауер (також Двайт Айзенгавер[1][2] англ. Dwight David «Ike» Eisenhower; 14 жовтня 1890, м. Денісон, Техас — 28 березня 1969, Вашингтон) — американський військовий і державний діяч, 34-й Президент США, один з головних американських воєначальників Другої світової війни, головнокомандувач сил Антигітлерівської коаліції в Європі, генерал армії (1944), кавалер багатьох нагород, зокрема радянського ордена «Перемога» (1945).
Під час Другої світової відповідав за планування і проведення операції «Смолоскип» у Північній Африці, успішного наступу у Франції та Німеччині на Західному фронті. У 1951-му став першим головнокомандувачем НАТО.
Ранні роки[ред. | ред. код]
Народився в сім'ї Девіда Ейзенхауера і Айди Елізабет Ейзенхауер. Ейзенхауер за походженням був пенсильванським німцем і виріс в Канзасі у великій родині з батьками з сильними релігійними поглядами. 1891 р. разом із батьками переїхав у місто Абилін, штат Канзас. Біографи згадують боксерський двобій 1903 року за звання абсолютного чемпіона Абиліна з боксу. Суперник Дуайта Веслі Меріфільд переважав його за фізичними даними. Побоїще тривало до темряви, обидва учасники ледве пересувалися, але ніхто не хотів поступатися. Перемоги не здобув ніхто. Після двобою Дуайту довелося три дні відлежуватися вдома й пропустити шкільні заняття.[3] Закінчив середню школу в 1909 р. і після цього вчився у військовій академії Вест-Пойнт з 1911 до 1915 року. В академії Дуайт серйозно зайнявся футбольною кар'єрою. Його включили до збірної команди армії. «Нью-Йорк Таймс» характеризував Ейзенхауера як «одного з найбільш талановитих захисників у східному футболі». Втім, в одній з ігор він зазнав важкої травми коліна, яка перекреслила спортивну кар'єру. Важка травма нагадувала про себе протягом усього життя.[4] Одружився з Мері Женевою Деуд і мав двох синів. Близький друг Джорджа Сміта Паттона.
Рання військова кар'єра[ред. | ред. код]
Служив у піхоті до 1918 в різних військових таборах у Техасі і Джорджії. Протягом Першої світової війни став 3-м у керівництві нового танкового корпусу і отримав тимчасове звання підполковника в Національній Армії. Відбув війну, навчаючи танкові екіпажі в Пенсильванії. Після війни йому повернули попереднє звання капітана (він отримав звання майора декількома днями пізніше) перед переведенням у Форт Джордж Мід, Меріленд, де він залишався до 1922. Його інтерес у питаннях ведення війни танками підсилили багато бесід з Джорджем Паттоном і іншими воєначальниками танкових військ.
1922–1924 — служив у Зоні Панамського каналу під проводом генерала Фокса Коннера. Під опікунством Коннера навчався військовій історії та теорії і пізніше цитував величезний вплив генерала на його військові погляди. У 1925–1926 відвідував командно-штабний коледж у Форт Лівенворті, Канзас, а потім служив командиром батальйону у Форт Беннінг, Джорджія до 1927 р.
Далі служив у Американській комісії бойових пам'ятників, навчався у воєнному коледжі армії Карлайль-Барракс (1928), був виконавчим офіцером генерала Джорджа В. Мослі, помічника військового міністра (1929—1933). З 1933 по 1935 рік працював помічником начальника штабу армії генерала Макартура. Після цього він до 1939 року служив на Філіппінах, де був помічником військового радника місцевого уряду.
1936 — отримав звання підполковника. Повернувшись у США, у 1939–1941 рр. перебував на різних штабних посадах у Вашингтоні, Каліфорнії та Техасі. З березня по грудень 1941 — начальник штабу 3-ї армії у Форті Сема Х'юстона в Техасі. Після цього отримав звання полковника, а потім — бригадного генерала (вересень 1941).
Друга світова війна[ред. | ред. код]
У грудні 1941 року США вступили в Другу світову війну. Спочатку Ейзенхауер займав керівні посади у відділі військового і оперативного планування в штабі армії, на чолі з генералом Джорджем Маршаллом. З листопада 1942 по жовтень 1943 року командував силами союзників при наступі у Східній Африці, Сицилії й Італії. Після Тегеранської конференції західні союзники відкрили «другий фронт» у Франції, й Ейзенхауер стає Верховним головнокомандувачем експедиційними силами. Він командував англо-американськими силами вторгнення в Нормандії 6 червня 1944 року, коли була розпочата Операція «Оверлорд». У грудні присвоєно звання генерала армії. Кавалер радянського ордену «Перемога» (1945).
Президентство і подальше життя[ред. | ред. код]
Після Другої світової війни, Ейзенхауер служив начальником штабу армії при президенті Гаррі Трумені, потім зайняв пост президента в Колумбійському університеті.
Ейзенхауер розпочав президентську кампанію у 1952-му як республіканець. Передвиборча кампанія проводилася під гаслами хрестового походу проти "комунізму, Кореї та корупції. Виступав проти ізоляціонізму сенатора Роберта Тафта. Ейзенхауер переміг з великим відривом, перемігши кандидата від демократів Е. Стівенсона, завершивши два десятиліття коаліції Нового договору. Обраний 34-м президентом США 1952 року і переобраний через 4 роки. Перебував на посту президента у 1953–1961 рр.
Дуайт Ейзенхауер проявив себе одночасно, і прекрасним стратегом, і відмінним державним діячем в координації Союзників під час, і після Другої світової війни.
У перший рік свого президентства, Ейзенхауер домігся повалення лідера Ірану (див. Іранський державний переворот (1953)) і погрожуючи ядерною зброєю домігся завершення Корейської війни з Китаєм. Його «політика Нового погляду» щодо ядерного стримування надавала перевагу недорогій ядерній зброї за одночасного зменшення фінансування конвенційних збройних сил; метою був тиск на Радянський Союз і зменшення дефіциту федерального бюджету.
У 1954 році, Ейзенхауер першим сформулював теорію доміно у своєму описі загрози глобальній економічній та військовій гегемонії Сполучених Штатів у зв'язку з поширенням комунізму і антиколоніальних рухів в результаті перемоги комуністів у Першій Індокитайській війні. 24 серпня 1954 року був підписаний закон про контроль над комуністичною діяльністю, в якому прямо говорилося про позбавлення компартії «будь-яких прав, привілеїв і імунітету, властивих організаціям, створеним на основі законів США».
У 1955-му році Конгрес затвердив на його прохання Формозську резолюцію, яка зобов'язала США надавати військову підтримку прозахідній Китайській Республіці у Тайвані і зайняти ворожу позицію щодо Китайської Народної Республіки Китаю на материковій частині Китаю.
Автор специфічного і довготривалого зовнішньополітичного курсу уряду США на Близькому і Середньому Сході, відомого як «доктрина Ейзенхауера».
Ейзенхауер змусив Ізраїль, Велику Британію та Францію припинити їхнє вторгнення до Єгипту під час Суецької кризи 1956-ого року. 29 травня цього ж року, президент надав другому за величиною дереву в світі — Секвоїдендрон «Генерал Грант» — статус «Національної св'ятині», меморіалу для кожного, хто загинув у цій війні. У 1958 р. він надіслав 15 000 американських солдатів до Лівану, щоб втримати прозахідний уряд від падіння під час революції, якій сприяв Насер.
Ближче до кінця терміну правління Ейзенхауера, було провалено через інцидент зі знищеним під Свердловськом (нині Єкатеринбург) літаком U-2 його зусилля щодо проведення американсько-радянської зустрічі на вищому рівні. У 1961 у своєму прощальному зверненні до нації, Ейзенхауер висловив занепокоєність щодо майбутніх небезпек масивних військових витрат, особливо дефіцитного фінансування та державних контрактів з приватними військовими виробниками, і ввів термін «військово-промисловий комплекс».
Після того, як Радянський Союз запустив перший у світі штучний супутник в 1957 році, Ейзенхауер санкціонував створення НАСА, що призвело до «космічних перегонів» між США і Радянським Союзом.
На внутрішньому фронті, він таємно виступав проти Джозефа Маккарті і сприяв кінцю маккартизму, відкрито закликаючи до сучасної розширеної версії так званого привілею виконавчої влади (щодо захисту від певних судових позовів). В багатьох інших питаннях він покладався на віце-президента Річарда Ніксона. Ейзенхауер був помірним консерватором, продовжував Новий курс і розширив соціальне забезпечення.
Серед його інновацій, які мали тривалий вплив, були:
- запуск системи автомагістралей між штатами;
- заснування Агентства передових оборонних дослідницьких проектів США (DARPA), одним з численних безцінних розробок якого була мережа з якої розвинувся Інтернет;
- Національне управління з аеронавтики і дослідження космічного простору (НАСА), що проводить мирні космічні дослідження;
- розвиток сильної наукової освіти завдяки акту про національну оборонну освіту;
- заохочення мирного використання атомної енергії через поправки до акту про атомну енергію, — саме Ейзенхауер запропонував створити Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ).[5]
У соціальній політиці, він у 1957 надіслав федеральні війська в Літл-Рок, штат Арканзас, вперше з часу Реконструкції Півдня для забезпечення дотримання федеральних судових наказів про десегрегацію державних шкіл. Він також підписав закони про громадянські права в 1957 і 1960 роках щодо захисту права голосу. Він провів десегрегацію в збройних силах протягом двох років і зробив п'ять призначень до Верховного суду. Він був першим президентом з обмеженим терміном відповідно до 22-ї поправки. Роки правління Ейзенхауера були здебільшого мирними і відзначалися значним економічним процвітанням, за винятком різкого спаду в 1958—1959 роках. Ейзенхауер неодноразово був оцінений дослідниками як один з найвидатніших президентів США.
27 червня 1964 — урочисто відкрив пам'ятник Тарасові Шевченку у Вашингтоні.
У травні 1968 переніс 4-й інфаркт міокарда за останні 13 років. Лежав у військовому госпіталі Волтер-Рід у Вашингтоні, його дружина Меймі чергувала біля його ліжка. Помер 28 березня 1969 року — Меймі була поряд і тримала його за руку.
Див. також[ред. | ред. код]
- План Totality
- Національна система між-штатових та оборонних автомобільних магістралей ім. Дуайта Д. Ейзенхауера
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Айзенгавер Дуайт Д. Енциклопедія Сучасної України.
- ↑ Айзенгавер гостро атакує адміністрацію в південних стейтах (Свобода 1952)
- ↑ Ігор Шаров. Характери Нового світу. — К.: Арт Економі, 2018. — С. 290. ISBN 978-617-7289-69-1
- ↑ Ігор Шаров. Характери Нового світу. — К.: Арт Економі, 2018. — С. 292—293. ISBN 978-617-7289-69-1
- ↑ Ігор Шаров. Характери Нового світу. — К.: Арт Економі, 2018. — С. 305. ISBN 978-617-7289-69-1
Література[ред. | ред. код]
- В. І. Головченко. Ейзенхауер Дуайт Девід // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
- В. Головченко. Ейзенхауер// Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.235 ISBN 978-966-611-818-2
- Ігор Шаров. Характери Нового світу. — К.: Арт Економі, 2018. — С. 288—307. ISBN 978-617-7289-69-1
Посилання[ред. | ред. код]
- Дуайт Ейзенхауер. Промова при відкритті пам'ятника Тарасові Шевченкові у Вашингтоні. 27 червня 1964 року
- Сергій Махун. Дуайт Девід Ейзенхауер — закутий у лати лицар // Дзеркало тижня. — 2004. — 30 квіт.
- Аркадій Сидорук. Генерал, який ненавидів війну // Дзеркало тижня. — 2010. — 30 квіт.
|
|
|
- Народились 14 жовтня
- Народились 1890
- Померли 28 березня
- Померли 1969
- Випускники Військової академії США
- Випускники Командно-штабного коледжу армії США
- Випускники Воєнного коледжу армії США
- Генерали армії (США)
- Кавалери Легіона Заслуг ступеня «Головнокомандувач» (США)
- Кавалери Легіона Заслуг ступеня «Командор» (США)
- Кавалери Медалі «За видатні заслуги» армії (США)
- Кавалери Медалі «За видатні заслуги» ВМС США
- Нагороджені медаллю Перемоги у Першій світовій війні (США)
- Нагороджені Пам'ятною медаллю оборони Америки
- Нагороджені медаллю «За Європейсько-Африкансько-Близькосхідну кампанію»
- Нагороджені медаллю Перемоги у Другій світовій війні
- Кавалери ордена Ацтекського орла
- Кавалери британського ордена Заслуг
- Кавалери Ордена Лазні
- Кавалери ордена Слона
- Кавалери Великого хреста ордена Спасителя
- Нагороджені Великим Хрестом ордена Почесного легіону
- Кавалери Великого хреста ордена Святого Олафа
- Кавалери Воєнного хреста 1939—1945
- Кавалери ордена Білого лева
- Кавалери ордена Звільнення (Франція)
- Кавалери Virtuti Militari
- Кавалери Ордена «Хрест Грюнвальда»
- Кавалери Великого хреста ордена Дубового вінця
- Кавалери Великого Хреста Ордена Відродження Польщі
- Кавалери чехословацького Воєнного хреста 1939
- Кавалери ордена Суворова I ступеня
- Кавалери ордена «Перемога»
- Кавалери Великого Хреста Савойського військового ордена
- Людина року за версією журналу «Time»
- Уродженці Техасу
- Сини Американської Революції
- Американські військовики Першої світової війни
- Американські воєначальники Другої світової війни
- Політики США XX століття
- Республіканці США
- Президенти США
- Люди на марках
- Люди на монетах
- Померли від інфаркту міокарда
- Померли у Вашингтоні
- Медаль Гувера
- Кавалери Великого хреста ордена Леопольда II
- Кавалери ордена Мануеля Амадора Герреро
- Вільні люди міста Лондон