Очікує на перевірку

Кільце (література)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Анаепіфора)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Кільце́ — композиційна стилістична фігура, що полягає у повторенні тих самих звуків, слів або словосполучень на початку й у кінці речення, віршу, строфи, абзацу або усього твору. Інші назви: анепіфора або анаепіфора (грец. άνεπιφορά ), просаподосіс (грец. προσαποδο-σιζ — буквально надлишок). Стосовно прозових творів частіше вживається термін обрамлення (не плутати з іншим композиційним прийомом каркасною оповіддю).

Пояснюючи назву фігури "кільце", В. Домбровський, зокрема, писав: «Повторення початкового слова або фрази на кінці того самого речення, вірша, строфи або цілої п'єси, через що дана гадка або ж ряд гадок, що творять логічну цілість, отримує певного роду заокруглення; звідси й назва тієї фігури».

Приклади

[ред. | ред. код]

Ні, не співать нам, доле, ні!

Ой не крийся, природо, не крийся.

Епістрофа

[ред. | ред. код]

Стилістичну фігуру, в якій початкова фраза повторюється у кінці строфи або усього вірша, називають епістрофою (грец. epistrophe — крутіння) або строфічним кільцем. Така стилістична фігура характерана для тріолету та рондо. Приклад епістрофи:

І вибухли сльози
щирі – без міри
На моє дитинство
ясне-прекрасне,
На молодість дику,
пінну – вершинну,
На вік мій зрілий,
зрілий – прозрілий:
І вибухли сльози
щирі – без міри...

— Адам Міцкевич, переклад Є. Маланюка

Роль епістрофи як композиційного прийому особливо суттєва, коли повтором охоплено всі або більшість строф вірша. Наприклад, вірш Шарля Бодлера «Спокута»:

О Янголе блаженств, чи ви спізнали муки,
Докори совісті, нудьгу, ридання, страм,
І неясні жахи, що серце пополам
Вночі нещадно рвуть, неначе жертву круки?
О Янголе блаженств, чи ви спізнали муки?

О Янголе добра, чи лютість ви спізнали,
Ненависті вогонь і сльози гіркоти,
Коли пекельний збір сурмить глашатай Мсти,
І воями стають всі наші ідеали?
О Янголе добра, чи лютість ви спізнали?

О Янголе снаги, чи ви були в лікарні,
Де попід мурами Гарячка йде хмурна,
Губами рухає, вся біла, як стіна,
Накульгуючи, йде крізь видива примарні?
О Янголе снаги, чи ви були в лікарні?

О Янголе краси, чи темних зморщок сіті
Вже виявляли ви на ясному чолі,
Чи бачили ви страх самопожертви в млі
Очей, що нам були найкращими на світі?
О Янголе краси, ви знали зморщок сіті?

О Янголе життя, і щастя, і розмаю,
Вмираючий Давид хотів би смерть збороть
Тим чаром, що дає твоя чаклунська плоть,
А я лиш молитов твоїх сяйних благаю,
О Янголе життя, і щастя, і розмаю!

— Шарль Бодлер, переклад з французької Дмитра Павличка

Повторення надає композиційної стрункості не лише класичній строфі, а й астрофічній віршовій формі. Наприклад, вірш Максима Рильського «Останні троянди»:

Останні троянди,
Білі троянди.
Вересневі троянди.
Вони одяглися
В ризи невинності,
В шати дівочої чистоти,
Вони крізь осінній туман
Ледве пригадують літо,
Сонце і грози,
Краплисті дощі і веселі веселки,
Ночі душні і поранки рожеві,
Вони, як вві сні,
Бачать весни колихання зелене,
Чують безсмертні слова солов'їні,
Дотики вітру щасливого ловлять…
А все це живе у них:
Весна запахуща
І пристрасне літо,
Вітер, веселки і грози —
Все це живе в них
І житиме доти,
Доки бичем смертоносним
Їх мороз не ударить,
Доки на землю не зронять
Останніх своїх пелюстків
Білі троянди,
Вересневі троянди,
Останні троянди.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]