Андрей Мрий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андрей Мрий
Андрэй Мрый
Ім'я при народженніАндрэй Шашалевіч
ПсевдонімАндрэй Мрый
Народився1 (13) вересня 1893
с. Палуж, Чериківський повіт, Могильовська губернія, Російська імперія (нині — Могильовська область, Білорусь)
Помер8 жовтня 1943(1943-10-08) (50 років)
Мурманська область, РСФСР
ГромадянствоБілорусь
Національністьбілорус
Діяльністьписьменник, журналіст
Сфера роботилітература[1] і журналістика[1]
Alma materКиївська духовна академія, Могилевська духовна семінарія
ЗакладNash Kraid, Q13033363? і Звязда
Мова творівбілоруська
ЧленствоУзвышша
Брати, сестриВасиль Шашалевич
УчасникПерша світова війна
Сайт: [1], [2]
CMNS: Андрей Мрий у Вікісховищі

Андрей Мрий (справжнє ім'я Андрэй Шашалевіч; 13 вересня 1893, с. Палуж, Чериковський повіт, Могильовська губернія, Російська імперія (нині — Могильовська область, Білорусь) — 8 жовтня 1943, Мурманська область, РСФСР) — білоруський прозаїк, журналіст.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в селі Палуж, за іншими відомостями в селі Довгавичі Чериківського повіту Могилевської губернії, нині — Краснопільський район. Брат драматурга Василя Шашалевича. Походив з родини волосного писаря Антона і Єфросинії Шашалевичів.[2]. В родині було п'ятеро дітей: Антоніна, Андрей, Анастасія, Василь, Оксинья[3]. Бацька пісьменьніка памёр у 1902 годзе[4]і мати залишилася одна з п'ятьма дітьми (молодшій доньці було 2 роки). Мати робила все, щоб вивчити дітей[5]Маленький Андрій рано полюбив музику, навчився грати на віолончелі і разом з братом не раз давав концерти для односельців [4]. Василь Шашалевич, брат Андрія, відомий білоруський драматург, автор ряду оригінальних, сміливих за задумом п'єс, розділив трагічну долю брата, був засуджений в 1936 році й загинув у ГУЛАГу[3] у 1941 році заживо згорів у Томасінглагері[6].

Закінчив духовне училище і Могилевську духовну семінарію (1914). Продовжував навчання в Київській духовній академії. З третього курсу (1916) мобілізований в школу прапорщиків. Через 4 місяці відправлений на фронт в 94-й Єнисейський полк. З 1918 до 1921 року в армії, командир роти. Однак його військова кар'єра досить швидко закінчилася. Мрий захворів на тиф і після хвороби був направлений на Західний фронт, звідки в 1921 був демобілізований. У 1921–1926 рр. вчителював у містечку Краснопілля (викладав історію і французьку мову).

У 1923 році молодий учитель історії разом з братом і зятем створюють перший в районі народний театр[7]. На його пробудження як особистості, громадянина, патріота, а потім і письменника найбільший вплив зробило укрупнення Білорусі, в результаті чого республіці в 1924 році були повернені переважно етнічно білоруські території колишніх Вітебської і Могильовської губерній. Серед приєднаних територій було і Краснопілля. Це дало поштовх творчим силам, пробудило у людей потяг до рідної мови, культури, історії. У той же час Мрий активно включається в краєзнавчу роботу, якою тоді була охоплена вся республіка, і починає співпрацювати з журналом «Наш край» — органом центрального бюро краєзнавства [8]. У 1926 році письменник переїхав до Мінська, де почав працювати інструктором в Центральному бюро краєзнавства. У літературній столиці він застав досить напружену обстановку у зв'язку з розколом літературного об'єднання «Маладняк»[9].

26 травня 1929 року на чергових щорічних зборах літературно-мистецького об'єднання «Узвышша» Андрея Мрия, як і його молодшого брата Василя, взяли в члени об'єднання [10].

У 1934 році Мрий жив у Мінську, де працював у Бюро Краєзнавства, а також в термінологічній комісії[11]. Потым пачаў працаваць у газэце «Звязда»[12].

Репресії

[ред. | ред. код]

В ніч з 21 на 22 лютого 1934 року в Мінську за адресою Столбцовський провулок, будинок 6, кв. 1 Андрей Мрий був заарештований. Під час арешту були присутні дружина Софія Зикова, і діти - Юрій (5 років) і Артур (3 роки).

26 березня 1934 року засуджений «трійкою» на 5 років позбавлення волі і етапований в Карагандинський ВТТ. Після подачі апеляції Генеральному прокурору СРСР 21 листопада 1934 року термін позбавлення волі змінений: три роки заслання у Вологду, потім у Вельськ, де працював бухгалтером на грудень 1937 року. На початку 1938 року приїхав у Мурманськ, вчителював у одній з середніх шкіл.

Знову заарештований 2 червня 1940 року за новим обвинуваченням «за участь в антирадянській організації»[13]. Засуджений (через десять днів) на 5 років позбавлення волі. Покарання відбував у Караганді, у Вологодській і Мурманській областях. На засланні продовжував літературну діяльність, написав роман з табірного життя «Живий дім». 1 березня 1943 року медичною комісією визнаний інвалідом і відправлений вмирати додому. Помер в Мурманській області. За деякими відомостями убитий рецидивістами в потязі. Реабілітований 6 січня 1961 року.

Творчість

[ред. | ред. код]
Нотатки Самсона Самасуя, видані 1953, Мюнхен

Публікувався з 1924 року. З родичами створив у Краснопіллі театр; видавав рукописний журнал «Пралеска». Збирав народну лексику, надсилав її в словникову комісію Інбелкульту. В серпні 1926 року виїхав до Мінська, де на пропозицію Змітрока Бядулі став співробітником журналу «Наш край», потім інспектором Центрального бюро краєзнавства Білорусі. З 1933 року стильредактором в газеті «Зьвязда». Член літературного об'єднання «Ўзвышша» (з 1929 року; друкувався в однойменному журналі з 1927 року).

У 1929 році написав сатиричний роман «Записки Самсона Самасуя», який був оголошений «злісним пасквілем на радянську дійсність» (повністю опублікований у 1988: Полымя, №1; екранізований у 1990: «Пратарчака жыцьця, або Запіскі Самсона Самасуя»).

Твори

[ред. | ред. код]
  • Запіскі Самсона Самасуя. — Мюнхэн, 1953.
  • Творы. — Менск, 1993.

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Бугаёў Дз. Дасягнутае і страчанае // Полымя. 1993, №12
  • Васючэнка П. Вяртаньне рамана, або Дзіўнае стварэньне Самасуя // ЛіМ. 1988, 29 красавіка
  • Яго ж. Рэпрэсаваны сьмех: Роздум над лёсам і творчасьцю беларускага савецкага празаіка Андрэя Мрыя // Беларуская мова і літаратура ў школе. 1989, №3
  • Яго ж. Трагедыя пісьменніцкага лёсу // Полымя. 2000, №5
  • Грахоўскі С. Праўдзівыя дакумэнты жыцьця // Полымя. 1988, №1
  • Лецка Я. Празорлівасць мастака // Полымя. 1990, №5
  • Чыгрын І. Андрэй Мрый: спроба сатырычнай прозы // Чыгрын І. Крокі: Проза «Узвышша». — Менск, 1989
  • Маракоў Л. Вядомы пад псэўданімам А.Мрый // Роднае слова. 2001. №9
  • Мішчанчук М. І., Шпакоўскі І. С. Беларуская літаратура ХХ ст.: Вучэб. дапам. — Мн., 2001.
  • Леанід Маракоў. «Андрэй Шашалевіч (А. Мрый)». [Архівовано 20 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // «Біяграфіі». — Менск: 2012.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Czech National Authority Database
  2. ↑ Маракоў Л. Вядомы пад псэўданімам А.Мрый // Роднае слова. 2001. №9 С. 97
  3. ↑ а б Васючэнка П. Трагедыя пісьменніцкага лёсу // Полымя. 2000, №5. С. 257
  4. ↑ а б Мішчанчук М. І., Шпакоўскі І. С. Беларуская літаратура ХХ ст.: Вучэб. дапам. — Мн., 2001. С. 181
  5. ↑ Лецка Я. Празорлівасць мастака // Полымя. 1990, №5. С. 230
  6. ↑ Маракоў Л. Рэпрэсіраваны смех // Беларуская мова і літаратура ў школе. 1989, №3. С. 97
  7. ↑ Маракоў Л. Рэпрэсіраваны смех // Беларуская мова і літаратура ў школе. 1989, №3. С. 98
  8. ↑ Лецка Я. Празорлівасць мастака // Полымя. 1990, №5. С. 230—231
  9. ↑ Васючэнка П. Трагедыя пісьменніцкага лёсу // Полымя. 2000, №5. С. 258
  10. ↑ Маракоў Л. Рэпрэсіраваны смех // Беларуская мова і літаратура ў школе. 1989, №3. С. 99
  11. ↑ Мішчанчук М. І., Шпакоўскі І. С. Беларуская літаратура ХХ ст.: Вучэб. дапам. — Мн., 2001. С. 185
  12. ↑ Лецка Я. Празорлівасць мастака // Полымя. 1990, №5. С. 231
  13. ↑ Васючэнка П. Трагедыя пісьменніцкага лёсу // Полымя. 2000, №5. С. 271-272
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Андрей_Мрий&oldid=38319377