Антоній Печерський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Антоній Печерський
Antony Pechersky (fragment).jpg
Народився 983
Любеч, Ріпкинський район, Україна
Помер 7 травня 1073
Київ, Київська Русь
Поховання Києво-Печерська лавра
Громадянство
(підданство)
Київська Русь
Діяльність чернець
Конфесія православ'я

Анто́ній Пече́рський (близько 982, Любеч, Русь10 липня 1073, Святі Печери Києва, Русь) — святий і преподобний Київської митрополії Константинопольського патріархату (див. Руська православна церква) з теренів старої Русі (України), шанований іншими помісними церквами, а також інославними, подвижник, заступник, печальник, молитвенник і чудотворець старої, Київської Русі, України. Родоначальник вітчизняного общежитійного іноцтва, який подвизався у Печерах Києва, які були прославлені в усьому світі як Святі завдяки благодаті даній йому і його сподвижникам і послідовникам, засновник обителі на честь Успіння Пресвятої Богородиці та будівничий собору на честь Успіння Пресвятої Богородиці. З його ім'ям пов'язують реорганізацію староруських монастирів на засадах суворих чернечих традицій Святої гори (Афон, Греція). Аскетичне життя і подвижництво преподобного Антонія во славу Божу, Святої Троїці, Христа-Бога у Троїці славного, стало прикладом та зразком і для князів і для простих людей, як русинів так і іноземців.

Життєпис[ред. | ред. код]

За «Патериком Печерським, або Отечником», преподобний Антоній (в миру Антип) народився у Любечі біля Чернігова, в межах трикутника земель Київ-Чернігів-Переяслав, де знаходиться край, відомий як початкова, стара Русь, центр майбутньої України, а в часи Речі Посполитої важливий для Чернігівщини осередок "любецької шляхти", з якого вийшло немало цікавих, видатних і благодатних людей епохи Гетьманщини, був природженим русином з діда-прадіда. Прагнучи душевного спокою, юнак викопав печеру, де молився на самоті. Невдовзі Антип вирушив на гору Афон, що уславилась як осередок православного чернечого життя. Там жили подвижники духу, постом та молитвою досягаючи внутрішньої гармонії. Обійшовши чи не всі афонські монастирі, Антип в одному з них прийняв постриг і прибрав собі ім'я Антоній. За час свого подвижництва на Афоні він заслужив повагу серед ченців. Одної ночі ігумену його монастиря у сні з'явилась Матір Божа, яка сказала, що руський інок має повернутися на батьківщину, щоб сприяти розбудові іночого життя на Русі й поширенню слова Божого.

Ікона Св. Антонія Печерського
Рельєф Св. Антонія Печерського біля печер у Любечі. (2012) Г. Єршов

У 1013 році Антоній прибув до Києва. Відвідавши чернечі обителі, він не вподобав собі жодної й оселився в окремій печері у селі Берестовому, у передмісті Києва. Після смерті князя Володимира Великого, коли почалася боротьба за владу, Антоній покидає свою обитель і знову мандрує на Афон. Повернувшись лише після утвердження на престолі Ярослава Мудрого й обрання митрополитом першого з місцевих ченців Іларіона, він знову оселився у печері. Носив грубу «власяницю», харчувався тільки рослинною їжею, навіть у дозволені дні утримувався від вживання м'яса. Про ченця-аскета пішла слава Києвом та всією Руською землею. До Антонія сходяться подвижники та учні, молитвами і постом досягаючи релігійно-моральної досконалості.

Потерпаючи від щоденних відвідувачів і прагнучи самотності, Антоній перебрався на сусідню гору й викопав собі нову печеру. З часом поруч оселилися нові відлюдники, їх кількість зростала. На прохання Антонія великий князь Ізяслав віддав монастирю гору над печерами й з благословення Антонія тут було споруджено дерев'яну церкву, а довкола обведено гостроколом. Монастир став жити за єдиними правилами та статутом, перейнятими з афонських обителей. Так заснувався Києво-Печерський монастир.

Антоній брав активну участь у політичному житті й свого часу підтримував князя Святослава Ярославича в його боротьбі за великокнязівський престол із князем Ізяславом Ярославичем. Під час повстання киян, обурених правлінням Ізяслава, Антоній перебирається до Чернігова. Облюбувавши Болдину гору, він розпочав будівництво ще одного печерного монастиря. У Чернігові він жив недовго, з поверненням на великокняжий престол Ізяслава Ярославовича Антоній також прибуває до Києва. Останні роки він провів у заснованому ним Печерському монастирі, де 1073 року розпочав будівництво собору Успіння Пресвятої Богородиці, ознаменоване багатьма чудесами.

Помер преподобний Антоній на 90-му році життя. Його мощі й донині знаходяться у печері, у котрій він у пості та молитві ніс свій чернечий подвиг і котра названа його ім'ям, а Києво-Печерська лавра стала святинею православної церкви, що ось уже близько тисячі років є місцем поклоніння прочан.

Прославлення[ред. | ред. код]

Ще за життя преподобного почалося його народне шанування в лику святих і преподобних Церкви Христової, тому питання про канонічне прославлення було підняте буквально через 20-25 років після його смерті. Разом з тим грецька за складом ієрархії Київська митрополія протягом усього домонгольського періоду затримувала канонізацію преподобного Антонія, що було пов'язано на думку дослідників з небажанням прославляти святих із числа "руських варварів"[1]

Спроба перенесення мощей[ред. | ред. код]

За даними Атанасія Кальнофойського, була спроба перенесення мощей святого до Москви — але «провалилася». Після початку «робіт з перенесення мощей» з-під землі почали прориватись вогонь, вода, які завадили забрати мощі. Час не вказаний.[2]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ПРЕПОДОБНИЙ АНТОНІЙ ПЕЧЕРСЬКИЙ | КИЇВСЬКЕ ПРАВОСЛАВ'Я. kyiv-pravosl.info (uk). Процитовано 2018-08-16. 
  2. Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей (в ІІІ розділах, редактори Володимир Антонович, Ф. Терновський).— Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874.— Отделъ ІІ.— С. 20. примітки ст.(рос.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]