Пекло (Божественна комедія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гравюри Гюстава Доре, що ілюструють «Божественну комедію» (1861—1868); тут Данте загубився в Пісні 1 «Пекла»
Божественна комедія Данте
Пекло · Чистилище · Рай

У творі " Божественна комедія " Данте Аліг'єрі будує сувору систему загробного світу з точки зору католицького християнства, уявляючи його у вигляді дев'яти кіл, що оточують вмороженого в лід Люцифера .

Вибудовуючи модель Пекла (Пекло, XI, 16-66), Данте слідує традиціям Аристотеля, який у своїй «Нікомаховій етиці» (кн. VII, гол. I) відносить до 1-го розряду гріхи нестриманості (incontinenza), до 2-го — гріхи насилля («буйне скотство», або matta bestialitade), до 3-го — гріхи обману («злість», або malizia). У Данте 2-5-й круги для нестриманих, 6-й коло для єретиків і лжевчителів, 7-й коло для ґвалтівників, 8-9-й — для ошуканців (8-й — просто для ошуканців, 9-й — для зрадників). Таким чином, чим гріх більше зв'язаний з матеріальним, тим більше він тяжкий, якого не пробачають.

«Карта пекла» Боттічеллі

Сюжет[ред. | ред. код]

У вступній пісні Данте розповідає, як він, досягнувши середини життєвого шляху, заблукав одного разу в дикому лісі і як поет Вергілій, врятувавши його від трьох диких звірів, що не давали йому йти далі шляхом, запропонував Данте зробити мандрівку загробним світом. Дізнавшись, що Вергілій посланий Беатріче (коханої Данте), Аліг'єрі віддається на волю поета.

Данте и Вергілій (на задньому плані) в пеклі

Пройшовши переднем пекла, населеного душами нікчемних, нерішучих людей, вони вступають в перше коло пекла, так званий лімб (А., IV, 25-151), де перебувають душі тих, хто не зміг пізнати «істинного Бога». Тут Данте бачить видатних представників античної культури — Аристотеля, Евріпіда, Юлія Цезаря та ін. Наступне коло (пекло має вигляд величезної воронки, що складається з концентричних кіл, вузький кінець якої упирається в центр землі) заповнений душами людей, що колись вдавалися до неприборканої пристрасті. Серед тих, кого носить дикий вихор, Данте бачить Франческу да Ріміні та її коханого Паоло, що стали жертвою забороненого кохання.

У міру того як Данте, якого супроводжує Вергілій, спускається все нижче і нижче, стає свідком мук ненажерливих, змушених страждати від дощу і граду, скупців і марнотратників, що невтомно штовхають величезні камені, гнівливих, які тонуть в болоті. За ними рухаються охоплені вічним полум'ям єретики і єресіархи (серед них імператор Фрідріх II, папа Анастасій II), тирани і вбивці, що борсаються у потоках киплячої крові, самогубці, перетворені в рослини, богохульники і ґвалтівники, що спалюються полум'ям, обманщики всіх пологів. Муки ошуканців різноманітні. Нарешті Данте потрапляє в останнє, 9-е коло пекла, призначене для найжахливіших злочинців. Тут місце зрадників і зрадниць, з них найбільші — Іуда, Брут і Кассій, — їх гризе своїми трьома пащами Люцифер, повсталий колись на Бога ангел, цар зла, приречений на ув'язнення в центрі землі. Описом страшного виду Люцифера закінчується остання пісня першій частині поеми.

Структура[ред. | ред. код]

Перед входом — жалюгідні душі, що не творили за життя ні добра, ні зла, в тому числі «ангелів погана зграя», котра була і не з дияволом, і не з Богом.

Рівень Назва Страж Стражденні Вид покарання Усі приклади Данте
1 коло Лімб Харон Нехрещені немовлята[1] і доброчесні нехристияни. До воскресіння Христа тут були усі старозавітні праведники Безболісна скорбота Найвеличніші поети давнини — Гомер, Горацій, Овідій, Вергілій, Лукан;

Римські й грецькі герої — Електра, Гектор, Еней, Цезар, Пентесілея, Камілла, Лавінія з батьком Латином, Луцій Юній Брут, Юлія (дружина Помпея), Лукреція (збезчещена царським сином Секстом Тарквінієм), Корнелія, Марція (дружина Катона Утичеського), Деїдамія + Саладін;

Вчені, поети і лікарі — Арістотель, Сократ, Платон, Демокріт, Діоген, Фалес, Анаксагор, Зенон, Емпедокл, Геракліт, Діоскорид, Сенека, Орфей, Лін, Марк Туллій Цицерон, Евклід, Птолемей, Гіппократ, Гален, Авіценна, Аверроес
2 коло Порушники шлюбної вірності Мінос[2] Розпутники Ридають, виють, сповнюючись хіттю,
Самого Бога в небесах клянуть
Семіраміда, Дідона, Клеопатра, Єлена Прекрасна, Ахілл, Паріс, Трістан; Франческа і Паоло, Мессаліна
3 коло Черевоугодники Цербер Ненажери і гурмани Гниття під дощем і градом Чакко
4 коло Скупість (жадібність) і марнотратство Плутос Скупі і марнотратники — грішники, що вчиняють два протилежних гріхи (невміння здійснювати розумні витрати) Я бачив люд з найбільшого загону, Примушених з усіх боків штовхать Грудьми й всім тілом кляту перепону «Ти марних не чекай утіх:

Гидке життя спотворює собою

До невпізнанності обличчя їх..."

5 коло Гнів (Стігийське болото) Флегій (син Ареса) — перевізник душ через Стігийське болото. Гнівні, гнівливі І рухались, по мертвій річці пливши

Як перед мною встав хтось у багні

Усі горлали: «Ось Філіппо Срібний!» А той, скажений флорентійця дух, Рвав бік собі і в люті був несхибний. На тому зник з очей і гамір вщух.[3]
6 коло Стіни міста Діта Фурії (Тісіфона, Мегера і Алекто) Єретики[4] і лжевчители Вони закриються колись,

Як з Йосафату вернуть опочилим Тіла, в які свого часу вляглись. Це кладовище віддане могилам.

Епікур і епікурійці[5]: Фарината дельї Уберти, Кавальканте Кавальканти, Фрідріх II Гогенштауфен, Оттавіано дельї Убальдіні[6], Папа Анастасій II
7 коло Місто Діт Мінотавр Насильники див. по поясах див. по поясах
1-й пояс Флегетон Насильники над ближніми і над їх майном(тирани и розбійники) Де для тиранів кара є одна.

Киплять на муки віддані судами - Ридають у вируючій імлі, — кентаври Несс, Хірон і Фол

Олександр Македонський, тиран Діонісій, Граф Адзоліно[7], Обіццо д'Эсте[8], граф Гі де Монфор[9], Аттіла, Пірр[10], Секст[11], Ріньєр де'Пацці[12], Ріньєр з Корнето[13]
2-й пояс Ліс самовбивць Насильники над собою (самовбивці) й над своїм майном(ігроки й моты, то есть бессмысленные истребители своего имущества) Самогубців у вигляді дерев мучать гарпії; мотів заганяют мисливські пси Пьер делла Винья[14]; сьенец Лано[15], богатый падуанец Джакомо да Сант-Андреа.
3-й пояс Горючі піски Насильники над божеством (богохульники), против єства (содоміти) і мистецтва (лихоїмство) Знемагати в безплодній пустелі. З неба крапає вогненний дощ. Капаней, Брунетто Латини, Прісціан, Гвідо Гверра, граф Гвіди, Теггьяйо Альдобранди дельи Адимари, Якопо Рустикуччи[16], Гульельмо Борсиере[17], Витальяно дель Денте[18]
8 коло Злопазухи, или Злі Щілини [19] Герион Обманувшие не доверившихся див. у щілинах див. у щілинах
1-я щілина Сводники и обольстители грешники идут двумя встречными потоками, бичуемые бесами Венедико Каччанемико[20], Ясон
2-я щілина Льстецы Влипшие в кал зловонный Алессио Интерминелли[21], Фаида
3-я щілина Святокупцы, высокопоставленные духовные лица, торговавшие церковными должностями («Симонисты») Туловища закованы в скалы вниз головой, по ступням струится огонь папы Николай III, сюда же попадут (по обещанию Николая III) Бонифаций VIII и Климент V
4-я щілина Прорицатели, гадатели, звездочёты, колдуньи Голова повёрнута на пол-оборота (назад). Поражены немотой Амфиарай, Тиресий, Арунс[22], Эврипил, Калхант, Микеле Скотто[23], Бонатти[24] и Аскенто[25]
5-я щілина «бесы-Загребалы» Мздоимцы, взяточники Кипят в смоле. В тех, кто высунется, черти вонзают багры Бонтуро Дати[26], наваррец Чамполо, Монах Гомита[27], логодорец[28] Микеле Цанке[29]
6-я щілина Лицемеры Закованы в свинцовые мантии («федериков плащ»[30]) Гауденты[31] Каталано и Лодеринго[32], Каиафа и Анна
7-я щілина Крадії Мучения гадами, взаимопревращения с ними Ванни Фуччи[33], Как, Аньелло (Аньель) Брунеллески, Буозо Донати, Пуччо деи Галигаи, Чанфа Донати, Франческо Кавальканти
8-я щілина Лукавые советчики Души спрятаны (горят) внутри огоньков Улисс и Диомед, граф Гвидо да Монтефельтро[34]
9-я щілина Зачинателі раздорів Потрошение Али, Магомет[35], Дольчино, Пьер де Медичина[36], Бертран де Борн[37], Курион, Моска[38]
10-я щілина Фальсифікатори, підроблювачі Хвороби Жена Потифара[39], Ахейский шпион Синон[40], Синон[41], Джанни Скикки — 'бешеный гоблин'. Мирра[42].
9 коло Зрада (Льодяне озеро Коцит) Гіганти (Бріарей, Эфиальт, Антей), Люцифер (диявол, ангел Бога, страж шляху дочистилища) Обдурили тих хто довірився:
  • Зрадники рідних
  • зрадники батьківщини і однодумців
  • Зрадники гостей, друзів і співтрапезників
  • Зрадники благодійників величності божеської і людської
  • Вмерзлий в крижинуАїд (Люцифер) терзає в трьох своїх пащах зрадників величності земногої і небесної (Іуду, Марка Юнія Брута и Кассія)
Вмерзлі в лід по шию, і лиця їх звернені до низу

Примітки[ред. | ред. код]

Більшість коментарів відносяться до часу написання Божественної комедії (тобто близько 1300 року).

  1. не є офіційною позицією Ватикану, згідно доповіді Міжнародної теологічної комісії Ватикану від 19.01.2007 Vatican commission: Limbo reflects 'restrictive view of salvation'. www.catholicnews.com. Архів оригіналу за 2007-05-08. Процитовано 2007-05-08. 
  2. Песнь 5: 1] І тут зійшов до другого я кола, 2] За перше меншого, та від розпук 3] Кричали душі голосніш довкола. 4] Й страхітного Міноса вчув я гук; 5] Який при вході судить справедливо, 6] Хвостом указуючи розмір мук.
  3. богатый флорентійський рицар, прибічник Чорних, відрізнявся пихою і шаленою вдачею. Його прозвали Ардженті, тобто«срібрний», тому що підковував свого коня сріблом. Є підстави вважати, что існувала різка особиста ворожнеча між ним і Данте.
  4. Єретики — відступники від віри і заперечники Бога — виділені особливо із сонму грішників, що заповнюють верхні і нижні кола, в шосте коло. У прірви нижнього Пекла (П. VIII, 75), трьома уступами, як три ступені, розташовані три кола — з сьомого по дев'ятий. У цих колах карається злоба, яка орудує або силою (насильством), або обманом.
  5. Епікур та его послідовники стверджували, що після смерті гинуть і душа, і тіло, за що і були укладені в 6-й коло пекла.
  6. кардинал Оттавіо (помер у 1273 г.), ревностний гібеллін, настільки впливовий, що якби говорили просто «кардинал», то мали б на увазі його. Сберегся його вислів: «Якщо є душа, то я загубив її заради гібелінів».
  7. падуанський тиран Едзеліно IV да Романо (1194—1259)
  8. Обіццо II, маркиз Феррари та Анконської марки. У 1293 році його сын, Аццо VIII, задушив його периною (правив з 1293 до 1308 рік)
  9. У 1271 році граф Гі де Монфор, намісник Карла I Анжуйського в Тоскані, вбив з помсти в Вітербо, під час богослужіння, принца Генріха, племінника англійського короля Генріха III, й витягнув його за волосся з церкви. Розповідалось, що серце вбитого принца поклали в золоту чашу, яку встановили на колонні у моста через Темзу в Лондоні.
  10. Це або епірський цар (319—272 роки до н. е.), який воював з Римом, або сын Ахілла, при захопленні Трої вбивший престарілого царя Пріама (Ен., II, 506—558)
  11. Это или Секст Помпей (75—35 роки до н. е.) — молодший син Помпея Великого, що вів корсарську війну проти Цезаря й другого триумвірата; або Секст Тарквіній, син останнього римського царя Тарквінія Гордого, жорстоко знищивший мешканців міста Габій й винуватець смерті згвалтованої ним Лукреції
  12. представник знатного роду, який прославився розбійними нападами й вбивствами
  13. розбійник XIII століття в Римській Маремме
  14. канцлер и фаворит императора Фридриха II, блестящий стилист и оратор. Он впал в немилость, был заточен в тюрьму, ослеплен и покончил с собой (в 1249 год)
  15. Один из «расточительного дружества», павший в сражении при Топпо (1287 год), где сьенцы были разбиты арегинцами.
  16. Гвидо Гверра, граф Гвиди, Теггьяйо Альдобранди дельи Адимари и беседующий с Данте Якопо Рустикуччи — флорентийские гвельфы, прославившие себя в середине XIII в
  17. флорентиец, пользовавшийся большим влиянием во многих знатных домах Италии
  18. знатный падуанец
  19. Злопазухи відокремлені один від одного валами (перекатами). У напрямку до центру область Злих Щілин схилу, так що кожен наступний рів і кожен наступний вал розташовані трохи нижче попередніх, і зовнішній, увігнутий укіс кожного рову вище внутрішнього, вигнутого укосу(Пекло, XXIV, 37-40) Перший за рахунком вал примикає до кругової стіни. У центрі зяє глибина широкого і темного колодязя, на дні якого лежить останнє, дев'ятє, коло Пекла. Від підніжжя кам'яних висот (ст. 16), тобто від кругової стіни, до цього колодязя йдуть радіусами, подібно до спиць колеса, кам'яні гребені, перетинаючи рови і вали, причому над ровами вони вигинаються як мостів, або склепінь. У Злих щілинах караються обманщики, які обманювали людей, не пов'язаних з ними особливими узами довери.
  20. Венедико деи Каччанемичи — глава болонских черных гвельфов (умер в 1303 году), политический противник Данте, изгнавший его из Болоньи. Данте, возможно, полагал, что в 1300 году его уже не было в живых. Венедико Каччанемйко продал свою сестру Гизолабеллу маркизу Феррарскому Обиццо II или его сыну Аццо VIII.
  21. Из знатного луккского рода, умерший незадолго до 1300 года.
  22. этрусский гадатель, которого, по рассказу Лукана («Фарсалия», I, 584—638), римляне призвали, чтобы узнать от него исход гражданской войны
  23. Родом шотландец, астролог XIII века.
  24. Гвидо Бонатти из Форлй(?), астролог XIII века.
  25. сапожник в городе Парме, занимавшийся предсказаниями
  26. влиятельнейший человек в Лукке и величайший взяточник
  27. Галлура — один из четырёх округов, или «юдикатов», на которые делилась подвластная Пизе Сардиния и которые управлялись так называемыми «судьями». С 1275 по 1296 годы галлурским судьёй был Нино Висконти. Монах Гомита, его министр, широко бравший взятки, кончил жизнь на виселице.
  28. Логодоро — название другого сардинского юдиката
  29. Микеле Цанке, министр, разбогатевший мздоимством, стал, путём брака, правителем Логодоро. Одну из своих дочерей он выдал замуж за генуэзского рыцаря Бранка д'Орья, и тот в 1275 году предательски убил его.
  30. Рассказывалось, будто виновных в оскорблении величества император Фридрих II велел облачать в тяжелую свинцовую мантию и ставить на раскаленную жаровню. Свинец растапливался, и осужденный сгорал заживо.
  31. В 1261 году в Болонье был учреждён орден «рыцарей девы Марии», целью которого считались примирение враждующих и защита обездоленных. Так как члены ордена больше всего заботились о своих удовольствиях, то их прозвали «fratres gaudentes» («веселящиеся братья»)
  32. Каталано деи Малавольти, гвельф, и Лодеринго дельи Андалб, гибеллин, были подеста (правителями) в ряде городов. В 1266 году флорентийские гибеллины, опасаясь восстания гвельфов, частично оставшихся в городе после разгрома при Монтаперти, пригласили Каталано и Лодеринго на должность подеста, для умиротворения граждан. (Обычно брали «одиноких», то есть приглашался лишь один подеста.) Но Каталано и Лодеринго, действуя по указаниям папы, под видом беспристрастия поощряли гвельфов. Данте считает их виновными в том, что гвельфы вскоре изгнали гибеллинов и разрушили их дома, в том числе дома рода Уберти в городском округе Гардинго.
  33. побочный сын знатного пистойца Фуччи деи Ладзари, деятельный сторонник Чёрных гвельфов, виновник многих убийств и грабежей. В 1293 году он участвовал в ограблении ризницы Пистойского собора. Обвинение пало на его приятеля, к делу не причастного. Тогда Фуччи, успевший скрыться, выдал своих сообщников, и их казнили.
  34. вождь романских гибеллинов, искусный полководец, то враждовавший с папским Римом, то мирившийся с ним. За два года до смерти он постригся в монахи францисканского ордена. Умер в 1298 году.
  35. В Средние века считали, что Магомет был католическим прелатом, отколовшимся от истинной веры, поэтому он и его ближайшие сподвижники признаны еретиками и лжеучителями.
  36. представитель рода, владевшего городом Медичина, к востоку от Болоньи, прославил себя как зачинщик раздоров среди влиятельных болонских домов и среди романских феодалов
  37. Бертрам (Бертран) де Борн, виконт Готфорский — знаменитый провансальский трубадур 2-й половины XII века, много воевавший и с родным братом, и с соседями и возбуждавший других к войне. Под его влиянием принц Генрих (1155—1183), старший сын английского короля Генриха II, поднял мятеж против своего отца, который ещё при жизни короновал его
  38. Моска деи Ламберти (умер в 1243 году). Имя его связано с кровавым эпизодом, послужившим, по преданию, началом разделения флорентийской знати на гибеллинов и гвельфов. Это он, приведя поговорку: «Кто кончил — дело справил», склонил своих родичей и друзей убить Буондельмонте
  39. Ложно обвинившая Иосифа.
  40. Страдает от горящей лихорадки (обманул троянцев);
  41. (не только лжесоветчик но и злой советчик)
  42. безумная из-за греха кровосмешения со своим отцом королём
  43. Птолемей бен Хавуву — наместник в Иерихоне, который, пригласив к себе своего тестя, князя-первосвященника Иудеи, и двух его сыновей, вероломно убил их на пиру (135 год до н. э.)
  44. Братья Алессандро и Наполеоне дельи Альберти, графы Мангона, сыновья Альберто, владевшие в конце XIII века замками в долине реки Бизенцьо, впадающей в Арно. Взаимная вражда довела их до того, что они убили друг друга.
  45. Фокачча деи Канчельери, пистойец, предательски убил двух своих родственников.
  46. Камичон де'Пацци-Альберто Камичоне, предательски убил своего родственника, объезжая с ним верхом их общие владения.
  47. Бокка дельи Абати. В бою при Монтаперти он, предатель-гвельф, отрубил руку знаменосцу флорентийской конницы, что привело к замешательству в рядах гвельфов и к их разгрому.
  48. Карлино де'Пацци, родственник Камичоне. Когда в 1302 году флорентийские Чёрные осадили замок Пьянтравинье, где ещё держались изгнанные из Флоренции Белые, Карлино за деньги предал замок в руки Чёрных, причём многие Белые были убиты, в том числе два его родственника.
  49. Буозо да Дуэра. В 1265 году гибеллинская лига поручила ему преградить около Пармы дорогу французскому войску, которое шло в Рим к Карлу Анжуйскому, готовившемуся воевать с Манфредом. Но Дуэра, подкупленный «французскими денежками» и сверх того присвоив себе деньги, полученные им от Манфреда, пропустил французов на юг.
  50. Тезауро деи Беккерия, папский легат (посол) во Флоренции. После изгнания гибеллинов в 1258 году флорентийские гвельфы обвинили его в намерении предать город в руки гибеллинов и обезглавили его.
  51. Знатный флорентиец, гибеллин. В 1266 году он изменил своим единомышленникам и возглавил движение, приведшее к торжеству гвельфов.
  52. Рыцарь-предатель, по вине которого Роланд погиб со всем своим войском.
  53. Фаэнтинец. В 1280 году кто-то из болонских гибеллинов, нашедших убежище в гибеллинской Фаэнце, похитил у Тебальделло двух свиней. Чтобы отомстить своим обидчикам, Тебальделло передал слепок городских ключей болонским гвельфам, и те ночью проникли в город и устроили в нём погром.
  54. Альбериго деи Манфреди, член ордена братьев-гаудентов, один из гвельфских главарей Фаэнцы. Однажды его родственник Манфредо дал ему пощечину. Альбериго в знак примирения пригласил его к себе на пир. В конце пира он воскликнул: «Подайте фрукты!», — и по этому знаку его сын и брат вместе с наёмными убийцами набросились на Манфредо и его малолетнего сына и закололи их. Это случилось в 1285 году «Фрукты брата Альбериго» вошли в поговорку.
  55. Этот человек умер только в 1325 году, то есть через 4 года после Данте, а события поэмы разворачиваются в 1300 году. Данте так объясняет это: хотя живым кажется, что «Бранка д'Орья жив, здоров, он ест, и пьет, и спит, и носит платья», его душа после совершения страшного греха сразу попала в ад, а в тело вселился бес.

Див. також[ред. | ред. код]

  • Концепція раю у Данте
  • Концепція чистилища у Данте
  • Залиш надію, всяк сюди що входить