Астрильд-метелик червонощокий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Астрильд-метелик червонощокий
Самець червонощокого астрильда-метелика
Самець червонощокого астрильда-метелика
Самиця червонощокого астрильда-метелика
Самиця червонощокого астрильда-метелика
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Астрильдові (Estrildidae)
Рід: Астрильд-метелик (Uraeginthus)
Вид: Астрильд-метелик червонощокий
Uraeginthus bengalus
(Linnaeus, 1766)
Підвиди

(Див. текст)

Синоніми
Fringilla bengalus Linnaeus, 1758
Estrilda bengalus (Linnaeus, 1758)
Посилання
Вікісховище: Uraeginthus bengalus
Віківиди: Uraeginthus bengalus
EOL: 45511018
ITIS: 179623
МСОП: 22719493
NCBI: 247673

Астрильд-метелик червонощокий[2] (Uraeginthus bengalus) — вид горобцеподібних птахів родини астрильдових (Estrildidae). Мешкає в Африці на південь від Сахари[3][4]. Часто утримуються в неволі[5].

Опис[ред. | ред. код]

Самець червонощокого астрильда-метелика
Самець червонощокого астрильда-метелика

Довжина птаха становить 12-13 см, вага 9-11 г[6]. Голова і верхня частина тіла світло-коричневі, передня частина голови, нижня частина тіла і боки яскраво-бірюзово-блакитні, хвіст більш темний, живіт охристий. У самиців на щоках є малиново-червоні плями, у самиць вони відсутні, їх забарвлення загалом менш яскраве. В залежності від підвиду, голова, горло і тіло з боків можуть бути коричневими, а не блакитними. У молодих птахів плями на щоках відсутні, обличчя і горло блакитні, решта тіла коричнювата.

Таксономія[ред. | ред. код]

В 1760 році французький зоолог Матюрен Жак Бріссон включив опис червонощокого астрильда-метелика до своєї книги "Ornithologie", описавши птаха за зразком, який, як він помилково вважав, походив з Бенгалії. Він використав французьку назву Le Bengali та латинську назву Bengalus[7]. Однак, хоч Бріссон і навів латинську назву, вона не була науковою, тобто не відповідає біномінальній номенклатурі і не визнана Міжнародною комісією із зоологічної номенклатури[8]. Коли в 1766 році шведський натураліст Карл Лінней випустив дванадцяте видання своєї «Systema Naturae», він доповнив книгу описом 240 видів, раніше описаних Бріссоном[8]. Одним з цих видів був червонощокий астрильд-метелик, для якого Лінней придумав біномінальну назву Fringilla bengalus[9]. Пізніше вид був переведений до роду Астрильд-метелик (Uraeginthus), введеного німецьким орнітологом Жаном Луї Кабанісом у 1851 році[10].

Підвиди[ред. | ред. код]

Виділяють чотири підвиди:[11]

Поширення і екологія[ред. | ред. код]

Червонощокі астрильди-метелики поширені від Мавританії і Сенегалу на схід до Судану, Еритреї і Ефіопії і на південь до Анголи і Замбії[12]. Також вони були інтродуковані на острови Гаваї і Оаху в Гавайському архіпелазі[13]. Червонощокі астрильди-метелики живуть в саванах, чагарникових заростях і рідколіссях, трапляються поблизу людських поселень, на полях, в парках і садах. Зустрічаються парами або невеликими зграйками до 10 птахів, на висоті до 2430 м над рівнем моря[14].

Червонощокі астрильди-метелики живляться насінням трав, яке збирають з землі. Крім того, вони доповнюють раціон термітами та іншими комахами, іншими дрібними безхребетними, ягодами, плодами і пагонами, іноді бджолиним воском[15][16]. Сезон розмноження у них припадає на завершення сезону дощів і на початок сезону посухи. Самці приваблюють самиць в характерний для астрильдових спосіб — виконують демонстраційні танці, присідаючи перед самицями, тримаючи в дзьобі травинку або перо і водночас співаючи. Гніздо кулеподібне з бічним входом, робиться парою птахів з переплетених рослинних волокон і стебел трави, встелюється шерстю і пір'ям, розміщується в густій рослинності, часто поряд з осиним гніздом. Іноді птахи використовують покинуті гнізда ткачиків. В кладці від 4 до 5 білуватих яєць. Інкубаційний період триває приблизно 2 тижні, насиджують і самиці і самці. Пташенята покидають гніздо через 3 тижні після вилуплення, однак батьки продовжують піклуватися про них ще два-три тижні.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. BirdLife International (2016). Uraeginthus bengalus: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 27 жовтня 2022
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Stevenson, Terry; Fanshawe, John (2004). Birds of East Africa. A & C Black. с. 548. ISBN 978-0-7136-7347-0.
  4. Barlow, Clive; Wacher, Tim (1997). A Field Guide to the Birds of The Gambia and Senegal. Pica Press. с. 372—373. ISBN 1-873403-32-1.
  5. Koepff, Christa; Romangnano, April (2001). The Finch Handbook. Hauppauge, NY: Barron's Educational Series. ISBN 0-7641-1826-9.
  6. Dunning Jr., John Barnard, ред. (2008). CRC Handbook of Avian Body Masses (вид. 2nd). Boca Raton, FL: CRC Press. с. 506. ISBN 978-1-4200-6444-5.
  7. Brisson, Mathurin Jacques (1760). Ornithologie, ou, Méthode contenant la division des oiseaux en ordres, sections, genres, especes & leurs variétés (фр.) (лат.). Т. 3. Paris: Jean-Baptiste Bauche. с. 203—205, Plate 10 fig 1.
  8. а б Allen, J.A. (1910). Collation of Brisson's genera of birds with those of Linnaeus. Bulletin of the American Museum of Natural History. 28: 317—335. hdl:2246/678. Процитовано 25 грудня 2021.
  9. Linnaeus, Carl (1766). Systema naturae : per regna tria natura, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (лат.). Т. 1, Part 1 (вид. 12th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 323.
  10. Cabanis, Jean; Heine, Ferdinand (1851). Museum Heineanum : Verzeichniss der ornithologischen Sammlung des Oberamtmann Ferdinand Heine, auf Gut St. Burchard vor Halberstadt (нім.) (лат.). Т. 1. Halberstadt: R. Frantz. с. 171.
  11. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Waxbills, parrotfinches, munias, whydahs, Olive Warbler, accentors, pipits. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 27 жовтня 2022.
  12. Lewis, Adrian; Pomeroy, Derek E. (1989). A Bird Atlas of Kenya. Rotterdam, Netherlands: CRC Press. с. 543—544. ISBN 978-90-6191-716-8.
  13. Sibley, Charles G.; Monroe, Burt Leavelle (1990). Distribution and Taxonomy of Birds of the World. New Haven, CT: Yale University Press. с. 692. ISBN 978-0-300-04969-5.
  14. Ash, J. S.; Atkins, John D.; Ash, Caroline P. (2009). Birds of Ethiopia and Eritrea: An Atlas of Distribution. London, UK: Christopher Helm. с. 349. ISBN 978-1-4081-0979-3.
  15. Horne, Jennifer F. M.; Short, Lester L. (June 1990). Wax-eating by African Common Bulbuls (PDF). The Wilson Bulletin. 102 (2): 339—341.
  16. Savalli, Udo M. (1990). Interspecific aggression for food by a granivorous bird (PDF). The Condor. 92 (4): 1082—1084. doi:10.2307/1368749. JSTOR 1368749.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Jürgen Nicolai (Hrsg.), Joachim Steinbacher (Hrsg.), Renate van den Elzen, Gerhard Hofmann: Prachtfinken – Afrika. Serie Handbuch der Vogelpflege, Eugen Ulmer Verlag, Stuttgart 2007, ISBN 978-3-8001-4964-3.
  • Peter Clement, Alan Harris, John Davis: Finches and Sparrows. An Identification Guide. Christopher Helm, London 1993, ISBN 0-7136-8017-2.