Баранник Сергій Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сергій Баранник
Sergiy Вarannik.jpg
Народження 21 листопада 1952(1952-11-21) (65 років)
Александровськ-Сахалінський, СРСР
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Жанр графіка, живопис (портрет, міський пейзаж, символічна композиція)
Діяльність художник
Напрямок реалізм, символізм
Роки творчості 1971—
Твори графіка, живопис

Бара́нник Сергі́й Олексі́йович (нар. 21 листопада 1952, Александровськ-Сахалінський) — український художник, член Національної спілки художників України (1987), голова правління Маріупольської організації Національної спілки художників України, член творчої групи «Маріуполь-87». Заслужений художник України (2009).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 21 жовтня 1952 року в місті Александровськ-Сахалінський Сахалінської області СРСР. 1962 року родина перебралась в місто Жданов (нині Маріуполь), УРСР. Навчався в місцевій школі № 36, по закінченні якої з 1971 по 1973 ріки проходив службу в Збройних силах СРСР. В період 1973–1975 років — працював в художньо-виробничих майстернях на заводі «Тяжмаш», в кінці 1975 року перейшов до художньо-виробничого комбінату Спілки художників України в місті Жданов.

Займався самоосвітою та опануванням художніх і графічних технік. Став одним із засновників товариства альтернативного мистецтва «Маріуполь-87», як член товариства брав участь в дванадцяти виставках в містах Маріуполь, Рига (Латвія), Донецьк, Бібіоне (Італія) з 1987 по 2003 рік.

1985 року був учасником міжнародної виставки «СРСР — НДР» у Москві.

З 1987 року — член Спілки художників СРСР (секція графіки). Автор графічних серій «Радіючи й сумуючи», з історії Київської Русі (16 аркушів), «Земля Палестини» (12 аркушів) та «Куликове поле» (2003 р). У 1987 році його роботи експонувались в Манежі, на всесоюзній виставці «Країна Рад».

1988 року отримав запрошення на участь в інтернаціональному творчому проекті «CHORZOW-88» (Польща), а його твори експонувались на виставках в низці польських міст, серед яких і Краків. Створив ознайомчий туристичний маршрут по містам Польщі.

Був серед ініціаторів місцевої громади міста, котра виборола право повернути місту історичну назву Маріуполь. 1990 року в складі бригади місцевих художників Сергій Олексійович Баранник як монументаліст створював стінописи у Свято-Микільському соборі Маріуполя в стилістиці 17 століття, який став головним храмом міста.

З 1991 року починає систематично займатися живописом, брав участь у спільній виставці «Рига-91», у виставках міст Бібіоне (Італя) та Парижа (Франція).

2002 роду від дирекції музею-заповідника «Куликово поле» (місто Тула, Росія) отримав замовлення на створення графічної серії на тему «Куликовська битва», котру виконав у 2003 році.

Член ініціативної групи, котра доклала зусиль, аби створити в місті цілком новий Музей медальєра Юхима Харабета, перший подібного профілю в Україні.

Творчість[ред.ред. код]

Працює у галузі станкового живопису, графіки.

Роботи:

Бараннік С. «Знак обличчя».
  • «Знак моря»
  • «Жіночий профіль»
  • «Знак червоної риби»
  • «Канал»
  • «Знак біди», 1987
  • «Знак обличчя»
  • «Знак туги» 1996
  • «Знак відпочинку» 1998
  • «Знак сім'ї» 1999
  • «Знак гармонії»
  • «Знак вічності»
  • графічна серія «Радіючи й сумуючи», з історії Кіївської Руси (закінчена у 1985 р.)
  • графічна серія «Земля Палестини», 12 аркушів, 1989 р.
  • графічна серія «Куликове поле», 2003 р.

Роботи С. О. Баранника зберігаються в музеях України, Росії, Польщі, Палестини, в приватних колекціях Італії, Канади, Німеччини, Польщі, Росії, США, України та Франції.

Нагороди і почесні звання[ред.ред. код]

Сергій Бараннік на відкритті власної виставки, жовтень 2012 р.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Календар знаменних і пам'ятних дат Донецької області. 2012 рік [Текст] / Донец. облдержадмін., упр. культури і туризму, Донец. обл. універс. наук. б-ка ім. Н. К. Крупської; уклад. І. В. Гайдишева; ред. Т. С. Литвин; наук. ред. Н. П. Авдєєнко, Н. В. Петренко; відп. за вип. Л. О. Новакова, засл. працівник культури України. — Донецьк: Сх. вид. дім, 2011. — 113 с.

Інтернет-ресурси[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]