Баранник Сергій Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сергій Баранник
Sergiy Вarannik.jpg
Дата народження 21 листопада 1952(1952-11-21) (64 роки)
Місце народження Александровськ-Сахалінський, СРСР
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Жанр графіка, живопис (портрет, міський пейзаж, символічна композиція)
Напрямок реалізм, символізм
Роки творчості 1971—
Твори графіка, живопис

Бара́нник Сергі́й Олексі́йович (нар. 21 листопада 1952, Александровськ-Сахалінський) — український художник, член Національної спілки художників України (1987), голова правління Маріупольської організації Національної спілки художників України, член творчої групи «Маріуполь-87». Заслужений художник України (2009).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 21 жовтня 1952 року в місті Александровськ-Сахалінський Сахалінської області СРСР. 1962 року родина перебралась в місто Жданов (нині Маріуполь), УРСР. Навчався в місцевій школі № 36, по закінченні якої з 1971 по 1973 ріки проходив службу в Збройних силах СРСР. В період 1973–1975 років — працював в художньо-виробничих майстернях на заводі «Тяжмаш», в кінці 1975 року перейшов до художньо-виробничого комбінату Спілки художників України в місті Жданов.

Займався самоосвітою та опануванням художніх і графічних технік. Став одним із засновників товариства альтернативного мистецтва «Маріуполь-87», як член товариства брав участь в дванадцяти виставках в містах Маріуполь, Рига (Латвія), Донецьк, Бібіоне (Італія) з 1987 по 2003 рік.

1985 року був учасником міжнародної виставки «СРСР — НДР» у Москві.

З 1987 року — член Спілки художників СРСР (секція графіки). Автор графічних серій «Радіючи й сумуючи», з історії Київської Русі (16 аркушів), «Земля Палестини» (12 аркушів) та «Куликове поле» (2003 р). У 1987 році його роботи експонувались в Манежі, на всесоюзній виставці «Країна Рад».

1988 року отримав запрошення на участь в інтернаціональному творчому проекті «CHORZOW-88» (Польща), а його твори експонувались на виставках в низці польських міст, серед яких і Краків. Створив ознайомчий туристичний маршрут по містам Польщі.

Був серед ініціаторів місцевої громади міста, котра виборола право повернути місту історичну назву Маріуполь. 1990 року в складі бригади місцевих художників Сергій Олексійович Баранник як монументаліст створював стінописи у Свято-Микільському соборі Маріуполя в стилістиці 17 століття, який став головним храмом міста.

З 1991 року починає систематично займатися живописом, брав участь у спільній виставці «Рига-91», у виставках міст Бібіоне (Італя) та Парижа (Франція).

2002 роду від дирекції музею-заповідника «Куликово поле» (місто Тула, Росія) отримав замовлення на створення графічної серії на тему «Куликовська битва», котру виконав у 2003 році.

Член ініціативної групи, котра доклала зусиль, аби створити в місті цілком новий Музей медальєра Юхима Харабета, перший подібного профілю в Україні.

Творчість[ред.ред. код]

Працює у галузі станкового живопису, графіки.

Роботи:

Бараннік С. «Знак обличчя».
  • «Знак моря»
  • «Жіночий профіль»
  • «Знак червоної риби»
  • «Канал»
  • «Знак біди», 1987
  • «Знак обличчя»
  • «Знак туги» 1996
  • «Знак відпочинку» 1998
  • «Знак сім'ї» 1999
  • «Знак гармонії»
  • «Знак вічності»
  • графічна серія «Радіючи й сумуючи», з історії Кіївської Руси (закінчена у 1985 р.)
  • графічна серія «Земля Палестини», 12 аркушів, 1989 р.
  • графічна серія «Куликове поле», 2003 р.

Роботи С. О. Баранника зберігаються в музеях України, Росії, Польщі, Палестини, в приватних колекціях Італії, Канади, Німеччини, Польщі, Росії, США, України та Франції.

Нагороди і почесні звання[ред.ред. код]

Сергій Бараннік на відкритті власної виставки, жовтень 2012 р.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Календар знаменних і пам'ятних дат Донецької області. 2012 рік [Текст] / Донец. облдержадмін., упр. культури і туризму, Донец. обл. універс. наук. б-ка ім. Н. К. Крупської; уклад. І. В. Гайдишева; ред. Т. С. Литвин; наук. ред. Н. П. Авдєєнко, Н. В. Петренко; відп. за вип. Л. О. Новакова, засл. працівник культури України. — Донецьк: Сх. вид. дім, 2011. — 113 с.

Інтернет-ресурси[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]