Барбух Петро Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Барбух Петро Петрович
 Старший солдат (посмертно)
Загальна інформація
Народження 12 липня 1983(1983-07-12)
Жеребилівка, Українська РСР
Смерть 12 серпня 2014(2014-08-12) (31 рік)
Степанівка, Шахтарський район, Донецька область, Україна
Військова служба
Роки служби 2014
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
Рід військ  Механізовані війська
Формування
Війни / битви
Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Орден «Народний Герой України»
Орден «Народний Герой України»

Петро́ Петро́вич Ба́рбух (12 липня 1983, Жеребилівка, Новоград-Волинський район, УРСР — 12 серпня 2014, Степанівка, Шахтарський район, Донецька область, Україна) — Старший солдат (посмертно) Збройних сил України, 30-та окрема механізована бригада.

З життєпису[ред. | ред. код]

Народився 1983 року в селі Жеребилівка (Новоград-Волинський район, Житомирська область). Закінчив ЗОШ в селі Піщів Новоград-Волинського району. Пройшов строкову військову службу в лавах ЗСУ.

У березні 2014-го мобілізований до Збройних Сил України. Був навідником танка, членом екіпажу старшого лейтенанта Артема Абрамовича (командир танка) та сержанта Ярослава Антонюка (механік-водій).

Подвиг[ред. | ред. код]

27 липня 2014 року підрозділ був переведений у район Савур-Могили. Розбивши проросійські сили в цьому районі, українські військовики утворили коридор — для виведення оточених на кордоні з РФ підрозділів. 5 серпня 3 БМП та 1 танк зайняли висоту поблизу сел. Никифорове, керував блокпостом старший лейтенант Артем Абрамович, ще за кілька кілометрів розміщено іще два блокпости.

12 серпня на блокпост Артема Абрамовича, в танковому екіпажі якого був Петро, відійшли 1 танк і 2 БМП з сусіднього блокпоста. Із штабом зв'язатися не вдалося. Після «наради лейтенантів» вирішили прориватися до своїх на Міусинськ, куди й прибули. Старший лейтенант, що керував у Міусинську, наказав повернутися на висоту та захищати тил бригади.

Після зайняття попередньої позиції побачили, як з півдня почався обстріл «Градами», проте ракети пролетіли далі. Почала стріляти ворожа артилерія. Запросивши в штабу артилерійську допомогу, почули відповідь: «Снарядів немає». Незабаром на блокпост вийшли 4 танки, перший з яких був Т-64 з білими смугами, як в українських, з другого напрямку наступала російська піхота. Після перших пострілів у одного танка заклинило гармату, на той час уже були підбиті 2 БМП. Абрамович наказав підлеглим відходити, а екіпаж танку Т-64 лишився прикривати відступ.

Український танк був знищений у бою. Біля його згорілого остову залишився підбитим російський танк Т-72 з 18-ї мотострілецької бригади.

Український екіпаж відтоді вважався зниклим безвісти. У бою загалом було знищено 2 російські танки Т-72, українські сили втратили Т-64 — Абрамович, Антонюк, Барбух, та БМП-2 — загинули прапорщик Дмитро Руденко та сержант Борис Луцько.

Група, яку прикривав екіпаж Абрамовича, дісталася до Міусинська. Більшість учасників бою залишилися живими та повернулися додому.

Родина та поховання[ред. | ред. код]

Без Петра лишились батьки, дружина, неповнолітня донька Дарина.

Похований в селі Жеребилівка 5 березня 2015 року. Понад три роки тривали пошуки іншого члена екіпажу Ярослава Антонюка, коли було вичерпано всі можливості, наприкінці 2017 року було проведено ексгумацію могили Артема Абрамовича, і в ній за результатами експертиз виявлені рештки двох його побратимів — Антонюка і Барбуха. 5 липня 2018 року в с. Жеребилівка проведене перепоховання Петра Барбуха[1][2]. Артема Абрамовича перепоховали 10 жовтня 2017, Ярослава Антонюка — 13 січня 2018. Таким чином, через 3 роки і 11 місяців всі троє членів екіпажу знайшли спокій у рідній землі[3].

Нагороди та вшанування[ред. | ред. код]

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений

  • 27 червня 2015 року — орденом Богдана Хмельницького III ступеня[4].
  • Орден «Народний Герой України» (посмертно) (15.7.2015).
  • 28 травня 2015 року в селі Піщів на фасаді будівлі загальноосвітньої школи відкрито меморіальну дошку Петру Барбуху.
  • Його портрет розмішений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 2, ряд 3, місце 34.
  • Вщановується на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії[5].
  • Відзнака «За заслуги перед Новоград-Волинським районом» (грудень 2022)[6]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. У селі Житомирської області навколішки прощалися з військовим Петром Барбухом, який 3 роки тому згорів у танку з Абрамовичем. Архів оригіналу за 7 липня 2018. Процитовано 7 липня 2018. 
  2. У Новоград-Волинському районі перепоховали військового Петра Барбуха, який 3 роки тому згорів у танку: люди навколішки прощалися з Героєм. Архів оригіналу за 7 липня 2018. Процитовано 7 липня 2018. 
  3. Через 4 роки після загибелі у Житомирській області перепоховали військовослужбовця Петра Барбуха. Архів оригіналу за 7 липня 2018. Процитовано 7 липня 2018. 
  4. Указ Президента України від 13 серпня 2015 року № 473/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
  5. В Міноборони вшанували полеглих Героїв, які боронили державу на Сході
  6. Ще 27 родин отримали відзнаки району

Джерела[ред. | ред. код]